Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва при Жовтих Водах 1648 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва при Жовтих Водах 1648 року
- От ви усе про Тетерю, Петра Дорошенка,
Брюховецького, Опару та ще Суховія.
Ще Виговського згадайте, Юрася, Ханенка.
А я вам скажу – з них жоден воювать не вміє,
Як то Хмелю удавалось. От де був вояка!
Знав, як ворога здолати, вмів зібрати сили.
А оці усі, повірте, ну, зовсім ніякі.
Тільки діями своїми Вкраїну згубили. –
Старий козак свої вуса за вуха заправив,
Узяв ложку, з казана щоб кулешу поїсти.
Ще додав: - Такі-то, хлопці, невеселі справи.
Тому і йдуть невеселі з України вісті.
Як закінчилась вечеря, молоді пристали:
- Розкажіть же нам, як Батько умів воювати!
Ви ж із ним, мабуть, у битвах багатьох бували?
- Розкажу, - старий промовив, - Чом не розказати!
Я ж із Хмелем, уважайте, з самого початку.
Ще з Томаківки, де тільки набирав він сили.
Як на раді порішили гетьманом обрати
І, як Січ від гарнізону ляського звільнили.
Знав Богдан – нелегко буде з ляхами змагатись,
Бо у них кіннота сильна, важко подолати.
Тож і вирішив до хана кримського звертатись,
Щоб татарськую кінноту під рукою мати.
Хан направив Тугай-бея у поміч з ордою.
Кілька тисяч. Для початку і того достатньо.
Бо ж дізнались – йде Потоцький спішною ходою,
Щоби нас на Україну вільно не пускати.
Зібрав військо чималеньке – кіннота і піші,
Ще й гарматами запасся для того походу.
А у нас тоді легенькі фальконети лише,
Що великої не можуть завдавати шкоди.
А Богдан по Україні розіслав козаків,
Щоби вісті ті збирали та до нього слали,
Щоби знати міг зарані кожен крок поляків.
Ті ж повстання придушити скоріш поспішали.
Мав Потоцький вдоста війська аби нас розбити
Та не знав, які в нас сили, думав – не багато.
Тож надумався натроє військо розділити,
Щоби нас скоріш на Січі у лещата взяти.
Попереду свого сина Стефана направив.
Дав йому гусар, драгунів, кінноту козацьку
І гармат. Вважав достатньо для такої справи,
Бо ж «гультяїв» там зібралось, думав, не багацько.
Сказав тоді: - Іди, сину, здобудь собі славу!
Та й подався Стефан полем славу ту шукати.
А у поміч йому батько й козаків направив
Реєстрових, з ними й німців ішло небагато.
Вони сіли у байдаки й Дніпром подалися,
Мали десь біля Кодака до сина пристати.
Сам Потоцький з своїм військом десь позаду плівся,
Щоби сину не завадить слави добувати.
Тільки-но із України прибули ці вісті,
Богдан вирішив одразу тим і скористатись.
Стефана перехопити десь у полі чистім
Та не дати із другими військами з’єднатись.
Отож послав Тугай-бея шлях перепинити
Та не дати можливості вісті відіслати.
А ординцям тільки в радість степом пролетіти,
Серед того чиста поля ляхів пошукати.
Сам Богдан із військом рушив услід за ордою.
А, тим часом, прийшли ляхи аж на Жовті Води.
Тут і стали на спочинок прямо над водою.
Бо ж не бачили для себе ніякої шкоди.
Ледве всілись, заходились вечерю справляти,
Як на них зі степу разом орда налетіла.
Довелося свої миски полякам кидати
Та хапатися за шаблі. Битва закипіла.
Ляхи були справні вої, швидко розібрались
Та вогнем орду татарську упритул зустріли.
Орда зовсім штурмувати табір не збиралась,
Тож одразу під вогнем тим степом розлетілась.
Ляхи кинулись возами табір городити.
Шанці рити узялися – усе по науці.
Вже до вечора готові були орду стріти.
Та татари в бій кидатись зовсім і не рвуться.
Послав Стефан батьку вісті, що в пастку потрапив,
Нехай батько поспішає сина виручати.
Але посланців татарам вдалось перейняти.
Тож Потоцькому про сина нічого не знати.
А тим часом, вже на ранок і ми нагодились.
Узялися штурмувати ту ляську твердиню.
Але під вогнем гарматним скоро відкотились.
Нащо дарма козакові під кулями гинуть?
Узялися до облоги. Табір оточили
Так, що звідти, навіть, муха не могла злетіти.
Жаль, гармат в нас мало було – ми б табір розбили,
А так ото тільки ляхів ходили, дражнили.
А тим часом Богдан хлопців під Кодак відправив
Аби їм там реєстровців полки перестріти
Та умовити покинуть ту ляську виправу,
Іти разом із Богданом клятих ляхів бити.
Як почули реєстровці про Богданів намір,
То старшину перебили та й німців прогнали.
Та й всі разом подалися до Богдана в табір,
Вірніш, кіньми із ордою хутко поскакали.
Пролетіли мимо ляхів зі свистом і криком,
Щоби бачили й ще гірше себе почували.
Бо і так були у ляхів сили не великі,
Вони ж на тих реєстровців всі надії мали.
А тепер в Богдана сили вдвоє більше стало.
А вночі ще й реєстрові, що в таборі були
Ізнялися й до Богдана також повтікали.
Лише ляхи й залишились. Вже й голод відчули.
Бо ж півмісяця заперті в таборі сиділи,
Коней, навіть, щоб попасти, вигнати не сміли.
Тож зібралися старшини, судили, рядили,
Перемовини з Богданом вести захотіли.
А Богдану того й треба – вимоги поставив:
Хай штандарти і гармати віддадуть й шурують.
Кривоноса й Крису в табір до ляхів відправив,
А Чарнецький у Богдана сидить та мудрує
В заручниках. Тільки в ляхів порядку немає,
Неспокійно серед ляхів, страх між них гуляє.
Отож Криса з Кривоносом з табору втікають.
Стефан в розпачу, як далі бути – вже не знає.
Тут і кримці підкотились – перемовин хочуть.
Викликають його в поле. Він було подався.
Але бачить – вони йому голову морочать,
Забажали, щоб в полон їм він живий попався.
Тож хутчій вернувся в табір. Татари озлились.
Стали табір штурмувати, ледве що одбились.
Втратили людей багато. Думать заходились,
Як би то їм так зробити, щоб живі лишились.
Надумались серед ночі з табору тікати.
Війська у них тепер мало, тож вози лишили,
Лише сорок із обозу надумались взяти.
Самі кінні оті вози в квадрат оточили,
Щоби можна відбиватись, як ворог насяде.
Серед темряви нічної тихенько знялися,
Вже без ляської отої глупої бравади
Та й на Княжії Байраки гуртом подалися.
Думали, ніхто не знає та ніхто не чує.
А услід орда татарська уже подалася.
А у Княжих у Байраках Кривоніс чатує,
Вже дорогу перерили – ніхто б не прорвався.
Ідуть ляхи, раптом з тилу орда налітає.
Відбиваються, як можуть, вперед поспішають.
Аж тут рів через дорогу шлях перекриває
І з-за валу козаки їх вогнем зустрічають.
У страшній тій колотнечі війська вже не стало.
Хто поранений, хто вбитий, хто в полон потрапив.
Все живе тоді татарам здобиччю дісталось,
Довелося в Крим ясиром ляхам мандрувати.
Сам Стефан отримав рани та й помер небавом.
Послав батько здобувати його славу в полі.
Не дісталося нетязі ніякої слави,
Повернулася до нього другим боком доля.
Врятувався один жовнір з орави всієї,
Одягнув селянську свитку, між татар прокрався.
Прибув аж до Чигирина з вісткою тією.
Батько, ледь таке почувши, за голову взявся.
Та не кинувся у поле сина рятувати.
Бо ж не знав, що там у полі на нього чекає.
Повелів своєму війську в Корсунь відступати,
Поки наміри і сили наші не узнає.
Отак Богдан виграв першу із ляхами битву,
Із помилки Потоцького швидко скористався.
Тепер шлях на Україну був для нас відкритий.
І Богдан одразу рушив, навіть не вагався.
Брюховецького, Опару та ще Суховія.
Ще Виговського згадайте, Юрася, Ханенка.
А я вам скажу – з них жоден воювать не вміє,
Як то Хмелю удавалось. От де був вояка!
Знав, як ворога здолати, вмів зібрати сили.
А оці усі, повірте, ну, зовсім ніякі.
Тільки діями своїми Вкраїну згубили. –
Старий козак свої вуса за вуха заправив,
Узяв ложку, з казана щоб кулешу поїсти.
Ще додав: - Такі-то, хлопці, невеселі справи.
Тому і йдуть невеселі з України вісті.
Як закінчилась вечеря, молоді пристали:
- Розкажіть же нам, як Батько умів воювати!
Ви ж із ним, мабуть, у битвах багатьох бували?
- Розкажу, - старий промовив, - Чом не розказати!
Я ж із Хмелем, уважайте, з самого початку.
Ще з Томаківки, де тільки набирав він сили.
Як на раді порішили гетьманом обрати
І, як Січ від гарнізону ляського звільнили.
Знав Богдан – нелегко буде з ляхами змагатись,
Бо у них кіннота сильна, важко подолати.
Тож і вирішив до хана кримського звертатись,
Щоб татарськую кінноту під рукою мати.
Хан направив Тугай-бея у поміч з ордою.
Кілька тисяч. Для початку і того достатньо.
Бо ж дізнались – йде Потоцький спішною ходою,
Щоби нас на Україну вільно не пускати.
Зібрав військо чималеньке – кіннота і піші,
Ще й гарматами запасся для того походу.
А у нас тоді легенькі фальконети лише,
Що великої не можуть завдавати шкоди.
А Богдан по Україні розіслав козаків,
Щоби вісті ті збирали та до нього слали,
Щоби знати міг зарані кожен крок поляків.
Ті ж повстання придушити скоріш поспішали.
Мав Потоцький вдоста війська аби нас розбити
Та не знав, які в нас сили, думав – не багато.
Тож надумався натроє військо розділити,
Щоби нас скоріш на Січі у лещата взяти.
Попереду свого сина Стефана направив.
Дав йому гусар, драгунів, кінноту козацьку
І гармат. Вважав достатньо для такої справи,
Бо ж «гультяїв» там зібралось, думав, не багацько.
Сказав тоді: - Іди, сину, здобудь собі славу!
Та й подався Стефан полем славу ту шукати.
А у поміч йому батько й козаків направив
Реєстрових, з ними й німців ішло небагато.
Вони сіли у байдаки й Дніпром подалися,
Мали десь біля Кодака до сина пристати.
Сам Потоцький з своїм військом десь позаду плівся,
Щоби сину не завадить слави добувати.
Тільки-но із України прибули ці вісті,
Богдан вирішив одразу тим і скористатись.
Стефана перехопити десь у полі чистім
Та не дати із другими військами з’єднатись.
Отож послав Тугай-бея шлях перепинити
Та не дати можливості вісті відіслати.
А ординцям тільки в радість степом пролетіти,
Серед того чиста поля ляхів пошукати.
Сам Богдан із військом рушив услід за ордою.
А, тим часом, прийшли ляхи аж на Жовті Води.
Тут і стали на спочинок прямо над водою.
Бо ж не бачили для себе ніякої шкоди.
Ледве всілись, заходились вечерю справляти,
Як на них зі степу разом орда налетіла.
Довелося свої миски полякам кидати
Та хапатися за шаблі. Битва закипіла.
Ляхи були справні вої, швидко розібрались
Та вогнем орду татарську упритул зустріли.
Орда зовсім штурмувати табір не збиралась,
Тож одразу під вогнем тим степом розлетілась.
Ляхи кинулись возами табір городити.
Шанці рити узялися – усе по науці.
Вже до вечора готові були орду стріти.
Та татари в бій кидатись зовсім і не рвуться.
Послав Стефан батьку вісті, що в пастку потрапив,
Нехай батько поспішає сина виручати.
Але посланців татарам вдалось перейняти.
Тож Потоцькому про сина нічого не знати.
А тим часом, вже на ранок і ми нагодились.
Узялися штурмувати ту ляську твердиню.
Але під вогнем гарматним скоро відкотились.
Нащо дарма козакові під кулями гинуть?
Узялися до облоги. Табір оточили
Так, що звідти, навіть, муха не могла злетіти.
Жаль, гармат в нас мало було – ми б табір розбили,
А так ото тільки ляхів ходили, дражнили.
А тим часом Богдан хлопців під Кодак відправив
Аби їм там реєстровців полки перестріти
Та умовити покинуть ту ляську виправу,
Іти разом із Богданом клятих ляхів бити.
Як почули реєстровці про Богданів намір,
То старшину перебили та й німців прогнали.
Та й всі разом подалися до Богдана в табір,
Вірніш, кіньми із ордою хутко поскакали.
Пролетіли мимо ляхів зі свистом і криком,
Щоби бачили й ще гірше себе почували.
Бо і так були у ляхів сили не великі,
Вони ж на тих реєстровців всі надії мали.
А тепер в Богдана сили вдвоє більше стало.
А вночі ще й реєстрові, що в таборі були
Ізнялися й до Богдана також повтікали.
Лише ляхи й залишились. Вже й голод відчули.
Бо ж півмісяця заперті в таборі сиділи,
Коней, навіть, щоб попасти, вигнати не сміли.
Тож зібралися старшини, судили, рядили,
Перемовини з Богданом вести захотіли.
А Богдану того й треба – вимоги поставив:
Хай штандарти і гармати віддадуть й шурують.
Кривоноса й Крису в табір до ляхів відправив,
А Чарнецький у Богдана сидить та мудрує
В заручниках. Тільки в ляхів порядку немає,
Неспокійно серед ляхів, страх між них гуляє.
Отож Криса з Кривоносом з табору втікають.
Стефан в розпачу, як далі бути – вже не знає.
Тут і кримці підкотились – перемовин хочуть.
Викликають його в поле. Він було подався.
Але бачить – вони йому голову морочать,
Забажали, щоб в полон їм він живий попався.
Тож хутчій вернувся в табір. Татари озлились.
Стали табір штурмувати, ледве що одбились.
Втратили людей багато. Думать заходились,
Як би то їм так зробити, щоб живі лишились.
Надумались серед ночі з табору тікати.
Війська у них тепер мало, тож вози лишили,
Лише сорок із обозу надумались взяти.
Самі кінні оті вози в квадрат оточили,
Щоби можна відбиватись, як ворог насяде.
Серед темряви нічної тихенько знялися,
Вже без ляської отої глупої бравади
Та й на Княжії Байраки гуртом подалися.
Думали, ніхто не знає та ніхто не чує.
А услід орда татарська уже подалася.
А у Княжих у Байраках Кривоніс чатує,
Вже дорогу перерили – ніхто б не прорвався.
Ідуть ляхи, раптом з тилу орда налітає.
Відбиваються, як можуть, вперед поспішають.
Аж тут рів через дорогу шлях перекриває
І з-за валу козаки їх вогнем зустрічають.
У страшній тій колотнечі війська вже не стало.
Хто поранений, хто вбитий, хто в полон потрапив.
Все живе тоді татарам здобиччю дісталось,
Довелося в Крим ясиром ляхам мандрувати.
Сам Стефан отримав рани та й помер небавом.
Послав батько здобувати його славу в полі.
Не дісталося нетязі ніякої слави,
Повернулася до нього другим боком доля.
Врятувався один жовнір з орави всієї,
Одягнув селянську свитку, між татар прокрався.
Прибув аж до Чигирина з вісткою тією.
Батько, ледь таке почувши, за голову взявся.
Та не кинувся у поле сина рятувати.
Бо ж не знав, що там у полі на нього чекає.
Повелів своєму війську в Корсунь відступати,
Поки наміри і сили наші не узнає.
Отак Богдан виграв першу із ляхами битву,
Із помилки Потоцького швидко скористався.
Тепер шлях на Україну був для нас відкритий.
І Богдан одразу рушив, навіть не вагався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
