ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в

Ірина Вовк
2026.08.05 12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз

Тетяна Левицька
2026.08.05 11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.

Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,

хома дідим
2026.08.05 09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм

Віктор Кучерук
2026.08.05 05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.

Роксолана Вірлан
2026.08.05 00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,

і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині

Ольга Садкова
2026.08.04 21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.

Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч

Світлана Пирогова
2026.08.04 20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.

Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень

Паб Лімерик
2026.08.04 17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.

Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.

Кока Черкаський
2026.08.04 16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,

хома дідим
2026.08.04 13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух

Борис Костиря
2026.08.04 13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.

Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,

Олена Побийголод
2026.08.04 10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)

Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!

    Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва при Жовтих Водах 1648 року
- От ви усе про Тетерю, Петра Дорошенка,
Брюховецького, Опару та ще Суховія.
Ще Виговського згадайте, Юрася, Ханенка.
А я вам скажу – з них жоден воювать не вміє,
Як то Хмелю удавалось. От де був вояка!
Знав, як ворога здолати, вмів зібрати сили.
А оці усі, повірте, ну, зовсім ніякі.
Тільки діями своїми Вкраїну згубили. –
Старий козак свої вуса за вуха заправив,
Узяв ложку, з казана щоб кулешу поїсти.
Ще додав: - Такі-то, хлопці, невеселі справи.
Тому і йдуть невеселі з України вісті.
Як закінчилась вечеря, молоді пристали:
- Розкажіть же нам, як Батько умів воювати!
Ви ж із ним, мабуть, у битвах багатьох бували?
- Розкажу, - старий промовив, - Чом не розказати!
Я ж із Хмелем, уважайте, з самого початку.
Ще з Томаківки, де тільки набирав він сили.
Як на раді порішили гетьманом обрати
І, як Січ від гарнізону ляського звільнили.
Знав Богдан – нелегко буде з ляхами змагатись,
Бо у них кіннота сильна, важко подолати.
Тож і вирішив до хана кримського звертатись,
Щоб татарськую кінноту під рукою мати.
Хан направив Тугай-бея у поміч з ордою.
Кілька тисяч. Для початку і того достатньо.
Бо ж дізнались – йде Потоцький спішною ходою,
Щоби нас на Україну вільно не пускати.
Зібрав військо чималеньке – кіннота і піші,
Ще й гарматами запасся для того походу.
А у нас тоді легенькі фальконети лише,
Що великої не можуть завдавати шкоди.
А Богдан по Україні розіслав козаків,
Щоби вісті ті збирали та до нього слали,
Щоби знати міг зарані кожен крок поляків.
Ті ж повстання придушити скоріш поспішали.
Мав Потоцький вдоста війська аби нас розбити
Та не знав, які в нас сили, думав – не багато.
Тож надумався натроє військо розділити,
Щоби нас скоріш на Січі у лещата взяти.
Попереду свого сина Стефана направив.
Дав йому гусар, драгунів, кінноту козацьку
І гармат. Вважав достатньо для такої справи,
Бо ж «гультяїв» там зібралось, думав, не багацько.
Сказав тоді: - Іди, сину, здобудь собі славу!
Та й подався Стефан полем славу ту шукати.
А у поміч йому батько й козаків направив
Реєстрових, з ними й німців ішло небагато.
Вони сіли у байдаки й Дніпром подалися,
Мали десь біля Кодака до сина пристати.
Сам Потоцький з своїм військом десь позаду плівся,
Щоби сину не завадить слави добувати.
Тільки-но із України прибули ці вісті,
Богдан вирішив одразу тим і скористатись.
Стефана перехопити десь у полі чистім
Та не дати із другими військами з’єднатись.
Отож послав Тугай-бея шлях перепинити
Та не дати можливості вісті відіслати.
А ординцям тільки в радість степом пролетіти,
Серед того чиста поля ляхів пошукати.
Сам Богдан із військом рушив услід за ордою.
А, тим часом, прийшли ляхи аж на Жовті Води.
Тут і стали на спочинок прямо над водою.
Бо ж не бачили для себе ніякої шкоди.
Ледве всілись, заходились вечерю справляти,
Як на них зі степу разом орда налетіла.
Довелося свої миски полякам кидати
Та хапатися за шаблі. Битва закипіла.
Ляхи були справні вої, швидко розібрались
Та вогнем орду татарську упритул зустріли.
Орда зовсім штурмувати табір не збиралась,
Тож одразу під вогнем тим степом розлетілась.
Ляхи кинулись возами табір городити.
Шанці рити узялися – усе по науці.
Вже до вечора готові були орду стріти.
Та татари в бій кидатись зовсім і не рвуться.
Послав Стефан батьку вісті, що в пастку потрапив,
Нехай батько поспішає сина виручати.
Але посланців татарам вдалось перейняти.
Тож Потоцькому про сина нічого не знати.
А тим часом, вже на ранок і ми нагодились.
Узялися штурмувати ту ляську твердиню.
Але під вогнем гарматним скоро відкотились.
Нащо дарма козакові під кулями гинуть?
Узялися до облоги. Табір оточили
Так, що звідти, навіть, муха не могла злетіти.
Жаль, гармат в нас мало було – ми б табір розбили,
А так ото тільки ляхів ходили, дражнили.
А тим часом Богдан хлопців під Кодак відправив
Аби їм там реєстровців полки перестріти
Та умовити покинуть ту ляську виправу,
Іти разом із Богданом клятих ляхів бити.
Як почули реєстровці про Богданів намір,
То старшину перебили та й німців прогнали.
Та й всі разом подалися до Богдана в табір,
Вірніш, кіньми із ордою хутко поскакали.
Пролетіли мимо ляхів зі свистом і криком,
Щоби бачили й ще гірше себе почували.
Бо і так були у ляхів сили не великі,
Вони ж на тих реєстровців всі надії мали.
А тепер в Богдана сили вдвоє більше стало.
А вночі ще й реєстрові, що в таборі були
Ізнялися й до Богдана також повтікали.
Лише ляхи й залишились. Вже й голод відчули.
Бо ж півмісяця заперті в таборі сиділи,
Коней, навіть, щоб попасти, вигнати не сміли.
Тож зібралися старшини, судили, рядили,
Перемовини з Богданом вести захотіли.
А Богдану того й треба – вимоги поставив:
Хай штандарти і гармати віддадуть й шурують.
Кривоноса й Крису в табір до ляхів відправив,
А Чарнецький у Богдана сидить та мудрує
В заручниках. Тільки в ляхів порядку немає,
Неспокійно серед ляхів, страх між них гуляє.
Отож Криса з Кривоносом з табору втікають.
Стефан в розпачу, як далі бути – вже не знає.
Тут і кримці підкотились – перемовин хочуть.
Викликають його в поле. Він було подався.
Але бачить – вони йому голову морочать,
Забажали, щоб в полон їм він живий попався.
Тож хутчій вернувся в табір. Татари озлились.
Стали табір штурмувати, ледве що одбились.
Втратили людей багато. Думать заходились,
Як би то їм так зробити, щоб живі лишились.
Надумались серед ночі з табору тікати.
Війська у них тепер мало, тож вози лишили,
Лише сорок із обозу надумались взяти.
Самі кінні оті вози в квадрат оточили,
Щоби можна відбиватись, як ворог насяде.
Серед темряви нічної тихенько знялися,
Вже без ляської отої глупої бравади
Та й на Княжії Байраки гуртом подалися.
Думали, ніхто не знає та ніхто не чує.
А услід орда татарська уже подалася.
А у Княжих у Байраках Кривоніс чатує,
Вже дорогу перерили – ніхто б не прорвався.
Ідуть ляхи, раптом з тилу орда налітає.
Відбиваються, як можуть, вперед поспішають.
Аж тут рів через дорогу шлях перекриває
І з-за валу козаки їх вогнем зустрічають.
У страшній тій колотнечі війська вже не стало.
Хто поранений, хто вбитий, хто в полон потрапив.
Все живе тоді татарам здобиччю дісталось,
Довелося в Крим ясиром ляхам мандрувати.
Сам Стефан отримав рани та й помер небавом.
Послав батько здобувати його славу в полі.
Не дісталося нетязі ніякої слави,
Повернулася до нього другим боком доля.
Врятувався один жовнір з орави всієї,
Одягнув селянську свитку, між татар прокрався.
Прибув аж до Чигирина з вісткою тією.
Батько, ледь таке почувши, за голову взявся.
Та не кинувся у поле сина рятувати.
Бо ж не знав, що там у полі на нього чекає.
Повелів своєму війську в Корсунь відступати,
Поки наміри і сили наші не узнає.
Отак Богдан виграв першу із ляхами битву,
Із помилки Потоцького швидко скористався.
Тепер шлях на Україну був для нас відкритий.
І Богдан одразу рушив, навіть не вагався.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-10-20 22:10:12
Переглядів сторінки твору 352
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.08.02 16:13
Автор у цю хвилину відсутній