Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Критика | Аналітика
До Енгельса по своє
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До Енгельса по своє
Останнім часом дедалі частіше звучить зловісно назва російського міста Енгельс. Саме на тамтешньому аеродромі базуються літаки стратегічної авіації, які завдають ракетних ударів по Україні.
До початку великої війни переважна більшість українців навіть не чула про це російське місто над Волгою. Хоча не таке воно й маленьке – понад 200 тис. населення. І не таке вже й російське. Адже засноване у 1747 році українськими чумаками, яких запросив у Заволжя російський уряд для перевезення солі з озера Ельтон та заселення степової Заволзької області. Приїхало сюди декілька сотень сімей з Полтавської та Харківської земель . Управління здійснювалося отаманами. Від часу заснувння і до 1914 року поселення мало назву Покровська Слобода, Смуга заселених переважно українцями територій тоді простягалася майже неперервно від Слобожанщини аж до Заволжя.
Символічно, що на гербі міста Енгельс і нині зображений чорний чумацький віл з червоним чаном срібної солі на спині на синьо-жовтому (збіг обставин чи знак?) тлі.
У 1914 Покровська Слобода стала містом із назвою Покровськ. І лише 1931 року Покровськ перейменовано на Енгельс. Тоді місто було столицею Автономної Республіки Німців Поволжя, яка існувала з 1922 по 1941 роки. Очевидно, з цим і пов’язані мотиви перейменування, адже Енгельс був не лише одним з основоположників марксизму, але й німцем.
Після переселення у Поволжя у другій половині 18 століття значної кількості німців-колоністів Покровська Слобода опинилася в межах заселених німцями територій. Німці називали містечко Kosakenstadt. Аж до кінця 19 століття у містечку домінували українці, які стновили ¾ населення. Від початку 20 століття кількість українців у місті почала зменшуватися, але ще перед другою світовою війною вони становили 16 відсотків населення. На 2010 рік залишилось лише трохи більше 2 відсотків.
Здавалося, що у цьому місті не зосталося нічого українського. Але, коли на сумнозвісний аеродром Енгельс невідомо звідки впала «бавовна», це сталося, вочевидь, не випадково. Можливо, то козацькі душі перших поселенців міста мстяться московитам за те зло, що вони заподіяли Україні.
До початку великої війни переважна більшість українців навіть не чула про це російське місто над Волгою. Хоча не таке воно й маленьке – понад 200 тис. населення. І не таке вже й російське. Адже засноване у 1747 році українськими чумаками, яких запросив у Заволжя російський уряд для перевезення солі з озера Ельтон та заселення степової Заволзької області. Приїхало сюди декілька сотень сімей з Полтавської та Харківської земель . Управління здійснювалося отаманами. Від часу заснувння і до 1914 року поселення мало назву Покровська Слобода, Смуга заселених переважно українцями територій тоді простягалася майже неперервно від Слобожанщини аж до Заволжя.
Символічно, що на гербі міста Енгельс і нині зображений чорний чумацький віл з червоним чаном срібної солі на спині на синьо-жовтому (збіг обставин чи знак?) тлі.
У 1914 Покровська Слобода стала містом із назвою Покровськ. І лише 1931 року Покровськ перейменовано на Енгельс. Тоді місто було столицею Автономної Республіки Німців Поволжя, яка існувала з 1922 по 1941 роки. Очевидно, з цим і пов’язані мотиви перейменування, адже Енгельс був не лише одним з основоположників марксизму, але й німцем.
Після переселення у Поволжя у другій половині 18 століття значної кількості німців-колоністів Покровська Слобода опинилася в межах заселених німцями територій. Німці називали містечко Kosakenstadt. Аж до кінця 19 століття у містечку домінували українці, які стновили ¾ населення. Від початку 20 століття кількість українців у місті почала зменшуватися, але ще перед другою світовою війною вони становили 16 відсотків населення. На 2010 рік залишилось лише трохи більше 2 відсотків.
Здавалося, що у цьому місті не зосталося нічого українського. Але, коли на сумнозвісний аеродром Енгельс невідомо звідки впала «бавовна», це сталося, вочевидь, не випадково. Можливо, то козацькі душі перших поселенців міста мстяться московитам за те зло, що вони заподіяли Україні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
