Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Важким камінням падають години,
А я все йду. Хоча би знав, куди!
Мене чекають осяйні світи,
В яких любов'ю грівся я щоднини.
Буває, зігрівають холоди
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Томіріс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Томіріс
Томіріс гнівно супить свої брови,
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
