Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Томіріс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Томіріс
Томіріс гнівно супить свої брови,
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
