Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху,
Задираючи вверх вуха...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху,
Задираючи вверх вуха...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Томіріс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Томіріс
Томіріс гнівно супить свої брови,
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
