Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.05
02:51
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
2025.11.04
22:11
Із рокера він став перукарем,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
2025.11.04
21:58
Кволі у полі тополі,
В Полі доволі квасолі.
В Полі доволі квасолі.
2025.11.04
12:43
Мій рідний край – це неосяжний простір,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
2025.11.04
11:55
Що бачить читач, який натрапив на публікацію одного з діючих авторів "Поетичних майстерень"?
Побачене буде віршем, висота якого складає дві строфи з промовистою назвою "Гекзаметр гніву". Ось воно:
"Гнів, оспівай, богине, народу, який не здається,
2025.11.04
10:09
А минулої доби повернули сотні тіл.
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
2025.11.04
07:38
Мене щоб не помітили, забули,
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
2025.11.03
23:33
Аморальні і безпринципні найбільше переймаються моральними принципами.
Нечесні беруться пильнувати за чеснотами, нечисті – за чистотою, душогуби – за спасінням душ.
Інстинкт заробляння грошей заступає усі інші інстинкти.
Мізерним душам кортить ро
2025.11.03
21:29
Повертаюсь по колу в колишні кордони.
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
2025.11.03
19:06
Цьом-цьом, лялюнь! Як в тебе справи?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
2025.11.03
16:31
У сльозовирі вона іде
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
2025.11.03
14:22
Прекрасний ранок, трохи сонний,
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
2025.11.03
09:53
і черги на вулиці
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
2025.11.02
21:31
Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
2025.11.02
20:59
Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
2025.11.02
20:29
Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Томіріс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Томіріс
Томіріс гнівно супить свої брови,
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
Вислухуючи перських посланців
І відчува солодкий присмак крові,
А в душі аж закипає гнів.
- Я Кір – цар персів, цар царів великий,
Усіх провінцій цар, Ахеменід.
Країн, що мною скорені – без ліку,
Мені вклонився майже увесь світ.
Ви – масагети, маєте скоритись
Мені також. Бо взнаєте мій гнів.
Від нього вам нікуди не подітись…
Посланець ще щось далі говорив,
Але Томіріс слів його не чула,
Перед очей стояв єдиний син,
Якого клята Персія ковтнула,
Коли в її лабети втрапив він.
- Я вашу землю,- знову долітає,-
Скорю мечами, кров’ю всю заллю.
Страшіться того, що на вас чекає!
Скоріться, масагети – я велю!
Томіріс раптом скочила на ноги:
- Він крові хоче, жадібний ваш Кір?
Що ж – коли хоче, то отрима свого,
Помре, неначе лютий дикий звір!
Так вашому цареві й передайте!-
Метнула в гніві блискавки з очей,-
Усе до слова! Та часу не гайте!-
Й пішла від них, наслухавшись речей…
Бій без кінця в ущелині точився.
Велике перське військо цілий день,
(Який уже до вечора котився)
Вслухаючись до стріл дзвінких пісень,
Вмирало безупинно і безжально.
Сховатись ніде. А все ж добре йшло.
На масагетів вдарили навально
І військо їх побігло, потекло,
Ховаючись від Кірового гніву.
А перси слідом. На якуюсь мить
Забулися про пастку, про можливу.
Що думати, як ворог он біжить?
Незчулися, як в пастці опинились,
Бо покотились камені із гір
І шлях назад для війська перекрили.
Хто не загинув, серед них і Кір,
Метнулися вперед,а там дорога
Камінням теж завалена була.
І, як дарунок від чужого бога,
Смертельна хмара стріл на них лягла.
А масагети скелі обліпили,
З’явилися, немов із-під землі
І стрілами своїми били-били
За кривди, геть забувши всі жалі.
Кір, мов не цар, поміж своїх метався,
Шукав хоча би прихисток якийсь,
Від стріл безжальних ледве ухилявся,
Які, йому здавалось, були скрізь.
І раптом, звівши вгору свої очі,
Уздрів Томіріс. Здалеку вона
Стояла непорушно проти ночі,
Лише обличчям бліда, як стіна.
І Кір згадав, що він не просто воїн,
Неначе засоромився того,
Як вів себе. І смерть прийняв достойно.
Стріла у серце вразила його…
Усе скінчилось. Ні одного з персів
Не залишилось посеред живих.
Усі, хто з Кіром в землі чужі вдерся,
В ущелині від стріл чужих поліг.
Томіріс повеліла серед вбитих
Їй тіло Кіра перського знайти .
Лежав володар половини світу
Й Ахурамазда не зумів спасти.
Томіріс же, уздрівши його тіло
Посеред тисяч тіл таких самих,
Відтяти йому голову веліла
І вкинути у повний крові міх.
І її голос навкруги рознісся,
Дзвінкі,безжальні сіючи слова:
- Ти хотів крові – то візьми, напийся!
Хай усі знають: доки я жива,
Пізнає ворог масагетів силу!
І, вже про себе стиха додала:
«Я, як цариця, може б і простила,
Але простить, як матір – не змогла!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
