ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.18
22:18
Не чекаю на звістку з далеких доріг —
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
2026.02.18
18:20
На небі – хоча б хмаринка!
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
2026.02.18
18:04
Поник в заграві горизонт,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
2026.02.18
17:58
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
2026.02.18
17:54
Столочений день утомно
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
2026.02.18
17:48
Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
2026.02.18
16:34
І розворушили давні київські князі угро-фінське болото на нашу голову.
Хтось зостається у пам’яті, а хтось – у прокльонах.
Поки виборсувався із трясовини давніх ілюзій – вляпався у новітні фантазії.
За кількістю накопиченої отрути деякі токсичні
2026.02.18
14:52
І кажуть всі мені,
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
2026.02.18
14:01
Літературна братія богеми
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
2026.02.18
13:10
Так день новий із гуркотом новим
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.
Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.
Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
2026.02.18
12:07
У Мадриді закрилося улюблене кафе Хемінгуея і Пікассо, що пропрацювало 140 років…
Gran Caf de Gijn відкрилося 1888 року в класичному для того часу стилі – з мармуровими столами, дзеркалами і червоними оксамитовими шторами. Згодом заклад став популярним с
Gran Caf de Gijn відкрилося 1888 року в класичному для того часу стилі – з мармуровими столами, дзеркалами і червоними оксамитовими шторами. Згодом заклад став популярним с
2026.02.18
11:30
ливарна лірика гартує
метали чорного литва
вона по своєму амбітна
й нова
а золотарська популярна
багатством жовтого литва
& по криничному глибока
метали чорного литва
вона по своєму амбітна
й нова
а золотарська популярна
багатством жовтого литва
& по криничному глибока
2026.02.18
10:32
Що тобі належить, друже?
Що ти любиш? Що тобі байдуже?
Чим ти обираєш, пострічавшись з ранком,
свою на сьогодні важну забаганку?
Як ти обираєш пензлі та палітру
для свого сьогодні й по життю ужитку?
Часто вносиш зміни, додаєш деталі?
Що ти любиш? Що тобі байдуже?
Чим ти обираєш, пострічавшись з ранком,
свою на сьогодні важну забаганку?
Як ти обираєш пензлі та палітру
для свого сьогодні й по життю ужитку?
Часто вносиш зміни, додаєш деталі?
2026.02.17
21:34
маю кепські звички о третій п’ю чаї
а солонина до обіду
хай тиждень іще повисить
стріляє ліпший друг щурів на
гусячі харчі
мислиш місця вистачає у цих
простирадлах ~ чи?
а солонина до обіду
хай тиждень іще повисить
стріляє ліпший друг щурів на
гусячі харчі
мислиш місця вистачає у цих
простирадлах ~ чи?
2026.02.17
19:48
Ти моє кохання - чарівлива ніжність,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.
Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.
Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
2026.02.17
13:30
Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
Горлиця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Горлиця
Відцвіла весною,
Літом серенадним,
Верби низиною
Сиплять листопади.
Осінь на долівки
Жовті плахти стелить.
Спурхнула із гілки
У чужу оселю.
Холодно в гніздечку,
Птах мій не щебече.
Обійняв під вечір,
Захололо серце.
Розпалили грубку...
Крила обпалила.
— Випусти голубку
Ти на волю, милий.
Полечу за хмари,
Світ за очі, любий.
Хто чужинним марить —
Неодмінно згубить.
Горлиці надворі,
Вибирай любую.
На чужому горі
Щастя не збудую.
Сіла на калину,
Поржавіла осінь,
А думками лину
До любові в млості.
Полетіла в поле,
Там стерня зужита,
Як же, моя доле,
Без кохання жити?
Серденько страждає,
Не знаходить місця,
Пропливає гаєм
Сивочолий місяць.
— Чом же, ти голубо,
Не воркуєш радо.
Змерзла, чи не люба?
— Дай мені пораду.
Покохала птаха
Трепетно і вірно.
І той бідолаха
Любить божевільно,
Лиш мене, та іншій
Присягався в храмі.
Почуття палкіші,
А на серці камінь.
Думала з корінням,
Вирвати й забути,
Та в душі жаріння
Макової рути.
Не любила, правда,
Іншого, так міцно.
Він моя відрада,
Солов'їна пісня.
Обійме — тріпочу,
Поцілує — млію.
А душа співоча
Колисає мрію.
Як у парі бути
Разом аж до смерті?
Сині незабудки
Квітнуть досі в серці!
Місяць, мудрий дуже,
Бачив різне в світі,
І брудні калюжі
Й чисті зорецвіти.
Та був куцозорим.
В темну нічку, певно,
Лиш на срібні зорі
Чатував душевно.
Пропливав над садом,
Річкою за рогом,
Та не знав про зради
Він таки нічого.
Обірвав розмову,
Заховавсь за хмару.
Бідолашна знову
На галузці марю.
Явір пелехатий,
Облисів деінде.
Нікого спитати,
Завтра сонце зійде.
Запитала чемно
Сонячне світило.
— Чи мені даремно
Пісня полюбилась,
Що лунала хтиво
У ясній діброві?
Те небесне диво —
Почуття любові.
— Не шукай причину,
Ти, за небокраєм?
Кожен сам стежину
Долі вибирає.
І несе розп'яття
На плечах у плаї.
А любов — багаття,
Лиш тоді палає,
Як у нього завше
Підкидаєш хмизу.
До грудей припавши,
Сяєш, наче, ризи.
І радієш світу,
Намистині глоду,
Квітнеш первоцвітом
В будь-яку погоду.
Це велике свято,
Мов святе причастя.
Марно відбиватись
Від любові щастя.
Золотий Ярило
В небі купинОю.
Розправляла крила
Птаха над водою.
19.12.2021р.
Літом серенадним,
Верби низиною
Сиплять листопади.
Осінь на долівки
Жовті плахти стелить.
Спурхнула із гілки
У чужу оселю.
Холодно в гніздечку,
Птах мій не щебече.
Обійняв під вечір,
Захололо серце.
Розпалили грубку...
Крила обпалила.
— Випусти голубку
Ти на волю, милий.
Полечу за хмари,
Світ за очі, любий.
Хто чужинним марить —
Неодмінно згубить.
Горлиці надворі,
Вибирай любую.
На чужому горі
Щастя не збудую.
Сіла на калину,
Поржавіла осінь,
А думками лину
До любові в млості.
Полетіла в поле,
Там стерня зужита,
Як же, моя доле,
Без кохання жити?
Серденько страждає,
Не знаходить місця,
Пропливає гаєм
Сивочолий місяць.
— Чом же, ти голубо,
Не воркуєш радо.
Змерзла, чи не люба?
— Дай мені пораду.
Покохала птаха
Трепетно і вірно.
І той бідолаха
Любить божевільно,
Лиш мене, та іншій
Присягався в храмі.
Почуття палкіші,
А на серці камінь.
Думала з корінням,
Вирвати й забути,
Та в душі жаріння
Макової рути.
Не любила, правда,
Іншого, так міцно.
Він моя відрада,
Солов'їна пісня.
Обійме — тріпочу,
Поцілує — млію.
А душа співоча
Колисає мрію.
Як у парі бути
Разом аж до смерті?
Сині незабудки
Квітнуть досі в серці!
Місяць, мудрий дуже,
Бачив різне в світі,
І брудні калюжі
Й чисті зорецвіти.
Та був куцозорим.
В темну нічку, певно,
Лиш на срібні зорі
Чатував душевно.
Пропливав над садом,
Річкою за рогом,
Та не знав про зради
Він таки нічого.
Обірвав розмову,
Заховавсь за хмару.
Бідолашна знову
На галузці марю.
Явір пелехатий,
Облисів деінде.
Нікого спитати,
Завтра сонце зійде.
Запитала чемно
Сонячне світило.
— Чи мені даремно
Пісня полюбилась,
Що лунала хтиво
У ясній діброві?
Те небесне диво —
Почуття любові.
— Не шукай причину,
Ти, за небокраєм?
Кожен сам стежину
Долі вибирає.
І несе розп'яття
На плечах у плаї.
А любов — багаття,
Лиш тоді палає,
Як у нього завше
Підкидаєш хмизу.
До грудей припавши,
Сяєш, наче, ризи.
І радієш світу,
Намистині глоду,
Квітнеш первоцвітом
В будь-яку погоду.
Це велике свято,
Мов святе причастя.
Марно відбиватись
Від любові щастя.
Золотий Ярило
В небі купинОю.
Розправляла крила
Птаха над водою.
19.12.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1842 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1842 seconds