 | |
| Молоде вино | |
| Homo scribendi peritus | |
| Класики | |
| Вічноживі | |
| |
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.04.03
21:38
Мій голос пересох від посухи,
мій голос нагадує
жерло вулкану.
Моє серце стало
попелищем битви.
Її кордони пролягають
нашими душами.
Мої думки схожі
мій голос нагадує
жерло вулкану.
Моє серце стало
попелищем битви.
Її кордони пролягають
нашими душами.
Мої думки схожі
2025.04.03
19:25
Я цілу зиму спав у мрійних снах,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.
Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.
Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,
2025.04.03
18:21
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
2025.04.03
15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми
2025.04.03
14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.
2025.04.03
11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2025.04.03
11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.
Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.
Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах
2025.04.03
06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.
2025.04.03
05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all
2.
memories’ haze
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all
2.
memories’ haze
2025.04.03
02:07
Віктор Кучерук
* * *
Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало
* * *
Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало
2025.04.02
23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.
Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.
Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п
2025.04.02
21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,
2025.04.02
21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.
Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.
Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр
2025.04.02
19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук
2025.04.02
19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.
— Давно не чулися, як справи, білокрилий?
— Нема чим вихвалятися, та все ж,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.
— Давно не чулися, як справи, білокрилий?
— Нема чим вихвалятися, та все ж,
2025.04.02
16:02
Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.
- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.
- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.08.04
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
Горлиця
Додати Р Р† соціальну Р Сережу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Горлиця
Відцвіла весною,
Літом серенадним,
Верби низиною
Сиплять листопади.
Осінь на долівки
Жовті плахти стелить.
Спурхнула із гілки
У чужу оселю.
Холодно в гніздечку,
Птах мій не щебече.
Обійняв під вечір,
Захололо серце.
Розпалили грубку...
Крила обпалила.
— Випусти голубку
Ти на волю, милий.
Полечу за хмари,
Світ за очі, любий.
Хто чужинним марить —
Неодмінно згубить.
Горлиці надворі,
Вибирай любую.
На чужому горі
Щастя не збудую.
Сіла на калину,
Поржавіла осінь,
А думками лину
До любові в млості.
Полетіла в поле,
Там стерня зужита,
Як же, моя доле,
Без кохання жити?
Серденько страждає,
Не знаходить місця,
Пропливає гаєм
Сивочолий місяць.
— Чом же, ти голубо,
Не воркуєш радо.
Змерзла, чи не люба?
— Дай мені пораду.
Покохала птаха
Трепетно і вірно.
І той бідолаха
Любить божевільно,
Лиш мене, та іншій
Присягався в храмі.
Почуття палкіші,
А на серці камінь.
Думала з корінням,
Вирвати й забути,
Та в душі жаріння
Макової рути.
Не любила, правда,
Іншого, так міцно.
Він моя відрада,
Солов'їна пісня.
Обійме — тріпочу,
Поцілує — млію.
А душа співоча
Колисає мрію.
Як у парі бути
Разом аж до смерті?
Сині незабудки
Квітнуть досі в серці!
Місяць, мудрий дуже,
Бачив різне в світі,
І брудні калюжі
Й чисті зорецвіти.
Та був куцозорим.
В темну нічку, певно,
Лиш на срібні зорі
Чатував душевно.
Пропливав над садом,
Річкою за рогом,
Та не знав про зради
Він таки нічого.
Обірвав розмову,
Заховавсь за хмару.
Бідолашна знову
На галузці марю.
Явір пелехатий,
Облисів деінде.
Нікого спитати,
Завтра сонце зійде.
Запитала чемно
Сонячне світило.
— Чи мені даремно
Пісня полюбилась,
Що лунала хтиво
У ясній діброві?
Те небесне диво —
Почуття любові.
— Не шукай причину,
Ти, за небокраєм?
Кожен сам стежину
Долі вибирає.
І несе розп'яття
На плечах у плаї.
А любов — багаття,
Лиш тоді палає,
Як у нього завше
Підкидаєш хмизу.
До грудей припавши,
Сяєш, наче, ризи.
І радієш світу,
Намистині глоду,
Квітнеш первоцвітом
В будь-яку погоду.
Це велике свято,
Мов святе причастя.
Марно відбиватись
Від любові щастя.
Золотий Ярило
В небі купинОю.
Розправляла крила
Птаха над водою.
19.12.2021р.
Літом серенадним,
Верби низиною
Сиплять листопади.
Осінь на долівки
Жовті плахти стелить.
Спурхнула із гілки
У чужу оселю.
Холодно в гніздечку,
Птах мій не щебече.
Обійняв під вечір,
Захололо серце.
Розпалили грубку...
Крила обпалила.
— Випусти голубку
Ти на волю, милий.
Полечу за хмари,
Світ за очі, любий.
Хто чужинним марить —
Неодмінно згубить.
Горлиці надворі,
Вибирай любую.
На чужому горі
Щастя не збудую.
Сіла на калину,
Поржавіла осінь,
А думками лину
До любові в млості.
Полетіла в поле,
Там стерня зужита,
Як же, моя доле,
Без кохання жити?
Серденько страждає,
Не знаходить місця,
Пропливає гаєм
Сивочолий місяць.
— Чом же, ти голубо,
Не воркуєш радо.
Змерзла, чи не люба?
— Дай мені пораду.
Покохала птаха
Трепетно і вірно.
І той бідолаха
Любить божевільно,
Лиш мене, та іншій
Присягався в храмі.
Почуття палкіші,
А на серці камінь.
Думала з корінням,
Вирвати й забути,
Та в душі жаріння
Макової рути.
Не любила, правда,
Іншого, так міцно.
Він моя відрада,
Солов'їна пісня.
Обійме — тріпочу,
Поцілує — млію.
А душа співоча
Колисає мрію.
Як у парі бути
Разом аж до смерті?
Сині незабудки
Квітнуть досі в серці!
Місяць, мудрий дуже,
Бачив різне в світі,
І брудні калюжі
Й чисті зорецвіти.
Та був куцозорим.
В темну нічку, певно,
Лиш на срібні зорі
Чатував душевно.
Пропливав над садом,
Річкою за рогом,
Та не знав про зради
Він таки нічого.
Обірвав розмову,
Заховавсь за хмару.
Бідолашна знову
На галузці марю.
Явір пелехатий,
Облисів деінде.
Нікого спитати,
Завтра сонце зійде.
Запитала чемно
Сонячне світило.
— Чи мені даремно
Пісня полюбилась,
Що лунала хтиво
У ясній діброві?
Те небесне диво —
Почуття любові.
— Не шукай причину,
Ти, за небокраєм?
Кожен сам стежину
Долі вибирає.
І несе розп'яття
На плечах у плаї.
А любов — багаття,
Лиш тоді палає,
Як у нього завше
Підкидаєш хмизу.
До грудей припавши,
Сяєш, наче, ризи.
І радієш світу,
Намистині глоду,
Квітнеш первоцвітом
В будь-яку погоду.
Це велике свято,
Мов святе причастя.
Марно відбиватись
Від любові щастя.
Золотий Ярило
В небі купинОю.
Розправляла крила
Птаха над водою.
19.12.2021р.
Додати Р Р† соціальну Р Сережу- LiveJournal
- ВКонтакте
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1841 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1841 seconds