Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Степан Пушик і я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степан Пушик і я
Інколи мені щастить у житті. Ні за що, просто так... Наприклад, є одна така історія.
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
