Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Степан Пушик і я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степан Пушик і я
Інколи мені щастить у житті. Ні за що, просто так... Наприклад, є одна така історія.
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
