Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Степан Пушик і я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степан Пушик і я
Інколи мені щастить у житті. Ні за що, просто так... Наприклад, є одна така історія.
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
