Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Степан Пушик і я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степан Пушик і я
Інколи мені щастить у житті. Ні за що, просто так... Наприклад, є одна така історія.
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
Колись, шляхом з Літературної школи в Карпатах, загубилася у Франківську. Коли треба спитати дорогу, я зазвичай шукаю у натовпі привітне лице задоволеної собою людини, яка нікуди не поспішає. Ось і тоді мої очі знайшли двох літніх чоловіків, які, здавалося, тут опинилися саме тому, що мені потрібно було спитати дорогу.
Настрій був піднесений, Івано-Франківськ пронизаний натхненням та літературою. Тут можна побачити Тараса Прохаська на ровері, який обдумує якісь геніальні думки, які потім стануть книжками... Тут рядки вкладаються в поезію і летять у вирій... В повітрі пахне яблуками, медом, і чимось ще, притаманним лише Франківську... неспішним і теплим, як останній місяць літа.
Так було і тоді... «Вибачте. А не підкажете, як пройти до залізничного вокзалу?»
Я чекала щось накшталт «Прямуйте до перехрестя, а потім праворуч...» Але не могло бути так буденно в моїй літературній подорожі.
Ми були тоді разом з Любов Цукор, талановитою драматургинею з Харкова.
«Дівчата, ми вас проведемо, тут недалеко!» — на нас впала хвиля невимовно позитивної енергії. «Звідки ж ви такі гарні?» Ми пояснили, що з Карпат, їдемо додому, в Харків, Дніпро... що ми в Карпатах навчалися письма, молоді письменниці...так...
«Як же вас звуть? Хочу запам'ятати. Раптом колись почую.» Я сказала, що я Олена Малєєва. «Малєєва - російське прізвище, так не піде. Потрібен псевдонім.»
Я почала пояснювати, що в мене був псевдонім, але я відмовилася від цієї ідеі. «То був поганий псевдонім. Давайте я вам придумаю новий, суто український!»
Я з цікавістю і посмішкою дивилася на цю людину, яка, так добре знається на українських псевдонімах.
Кажу трохи з викликом: «Давайте!» Чоловік обміряє мене поглядом кілька разів, я трохи ніяковію, але дивлюся все ж зухвало.
«Олена Стрибункавгречку вам підійде!» І я не знаю, де закінчуються межі вічливості й треба ображатися чи посміхатися. «А як вас звуть?»— питаю. Хочеться дізнатися хоча б ім'я такого нахабця.
«Мене звуть Степан. Степан Пушик. Не переплутайте з російським поетом Пушкіним. Не Пушкін, наголошую, а Пушик. Я теж трохи письменник.»
Тож «трохи письменник» це надто скромно для такої нескромної постаті.
«А ви знаєте, наприклад, чим відрізняються русалки від мавок?» — шляхом до залізничного вокзалу ми дізналися не просто різницю, а в найменших нюансах.
Що сказати, не хотілося їхати з цього міста, де живуть такі люди й з ними запросто можна поспілкуватися просто на вулиці...
Приїхавши додому я полізла у Вікіпедію. Завжди цікаво, хто тобі зустрівся і чи є він у Вікіпедії. Хто б сумнівався, що я спитаю дорогу не в будь-кого, а у письменника, ще й лауреата Шевченківської премії, видатного дослідника, поета та фольклориста.
На пам'ять ми сфотографувалися, й десь є у мене фото зі Степаном Пушиком.
На жаль, ми більше не зустрінемось, і він ніколи не почує про видатну українську письменницю Олену Стрибункувгречку.
22.02.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
