
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Склеюю серце своє ізолентою.
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Довбуш і ребе Aр'є
Ой попід гай зелененький
Ходить Довбуш молоденький .
На ніженьку налягає,
Топірцем ся підпирає.
Ой, ви, хлопці, свистом-свистом,
Засипає стежки листом.
Ой, ви, хлопці, бігом-бігом,
Замітає стежки снігом.
Українська народна пісня
"І побачив Добуш Коломею і вигукнув:
«Нема на землі людини без столу й печі, тільки в нас нічого нема».
«Не сумуй, Добуше, зараз налетимо на місто,
тоді й одвідаєш жидівських паляниць і вип’єш багацько вина!»
Шмуель Йосеф Агнон «Шабля Добуша»
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
«Оце так стрічати гостя
Між жидами повелося ?
Не поможуть замки ваші,
Як плечем двері підважу».
Всею силою наліг, –
Мало не звалився з ніг,
Бо була на те причина –
Двері ж тільки-но причинені.
У світлицю Довбуш входить
І на діда шаблю зводить.
Бородань стоїть незрушно
Та губами ледь ворушить .
У руці трима чарчину
І не кліпає очима.
«Чом стоїш, мов пень гнилий?
Таж вина гостю налий!..
А... не хочеш говорить?..
Перейдеш ураз на крик!»
Опуска Довбуш шаблюку
Прямо дідові на руку.
Та на подив чималий
Лиш вина трохи пролив.
А од крапель лезо сталі
Преважким опришку стало.
І шаблюку, що все крушить,
Вже не в змозі з місця зрушить.
Реб Ар’є (це був той дід)
Освятив шабесний хліб
І, як здавна повелося,
Запросив до столу гостя.
І пили удвох, і їли
Під сумний спів заметілі
Два тутешні ватажки:
Проводир грізних опришок
І знавець Святої Книжки.
Зустрілися ворогами,
А прощались другарями.
Так було, а чи інакше –
В Коломиї знають краще.
Та відтоді і опришки
Спочивали в шабес трішки.
...Перш ніж знятися у небо,
Пригадав Олекса ребе
І сказав в останню хвилю
В товаристві, серцю милім:
«Хлопці, топірці сховайте,
Крові більш не проливайте,
Бо кров людська – не водиця,
Проливати не годиться».
Довбуш (Добуш) Олекса був ватажком опришків-розбійників у 18-му столітті. Легенди оповідають, що награбоване в багатіїв добро й гроші він роздавав бідним.
Коломея (Коломия) – містечко Івано-Франківської області в Україні, переважну більшість якого до Другої світової війни становили юдеї.
Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970) народився в Галичині, з 1908 р. – в Ерец-Ісраель. Лауреат Нобелівської премії.
Газда – господар.
Шабес (шабат) - Свята Субота в юдеїв.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)