Січень морозним подихом
перебіга між вустами,
тупає льодистими сходами,
важить проміння на грами,
солить крихкими снігурками
кінчик замерзлого носа,
в’яже хурделичим гуркотом
сиві березові коси.

Зирить у сторону лютого.
Лютий стоїть на порозі
краю, бідою невгнутого,
поворушитись не в змозі.

Як же? Снігами червоними
вкрито міста і гаї.
Плачуть гіркими прокльонами,
гоячи рани свої.
Сліплять пустими очницями,
чорним проваллям дахів,
зірваних ницо чужинцями
в масках облудних братів.

Дивиться лютий розгнівано.
Це ж він впустив їх сюди.
Минулорічними кригами
зла вкарбувавши сліди.

Січня зморожене дихання
стало нестерпно важким.
Груди розшматує віхола,
в небо здіймається дим,
некрижаними уламками
зрізане горло навпіл.
Лютий гучною мовчанкою
січню наводить приціл.

14.01.23