ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Інша поезія
Хорхе-Луїс Борхес. Буенос-Айрес
Це Пласа де Майо, куди втомлені й щасливі вони повернулися, відвоювавши своє.
Це лабіринт вогнів, коли підлітаємо до міста, а всередині: це вулиця, поворот, останнє подвір’я, це спокійні речі.
Це Реколетський мур [1], біля якого було страчено одного з моїх пращурів.
Це велике дерево на вулиці Хунін, яке, не знаючи того, дає нам прохолоду і тінь.
Це довга вулиця хатин, де ломиться і назавше пропадає західний вітер.
Це південний причал, за який тримаються Сатурн і Космос.
Це Кінтанський хідник, на якому мій батько, осліплий, плакав, бо раніше бачив стародавні зорі.
Це двері з якимось номером, де я провів десять днів і ночей, нерухомий. Згадую їх немов цілу вічність.
Це бронзовий вершник, який кинув тінь на землю. Тінь повзе по землі, роблячи коло на день.
Це той самий пам’ятник під дощем.
Це ріг вулиці Перу, де Хуліо-Сесар Дабове [2] каже, що зачати дитину, дати їй вийти в життя, у страшне життя, – злочин.
Це Ельвіра де Альвеар [3], яка пише свій нескінченний роман, що його розпочато словами з чистого зошита, а далі – нерозбірливо.
Це рука Нори [4], яка окреслює обличчя своєї подруги, теж янгола.
Це шпага, яка раніше слугувала війнам, а сьогодні – не так шпага, як спогад.
Це і злинялі гроші, і збляклий дагеротип – власність часу.
Це день, коли ми залишаємо жінку, і день, коли жінка залишає нас.
Це арка на вулиці Болівара, за якою стоїть Бібліотека.
Це приміщення Бібліотеки, у якому від 1957 року відкриваємо мову жорстких саксів, мову мужності й смутку.
Це вічна п’єса, де помер Поль Ґруссак [5].
Це останнє дзеркало, яке відбило образ мого батька.
Це обличчя Христа, яке я побачив розбитим, запилюженим на одному з кораблів Співчуття.
Це високий південний будинок, де я і моя дружина перекладали Вітмена, чий вплив, їй-богу, відлунює на цій сторінці.
Це Луґонес, який дивиться у вікно купе, на те, як предмети втрачають форму, і думає: більше їх непотрібно називати словами, адже це остання дорога.
Це безлюдна ніч, замкнена кав’ярня у провулку Одинадцяти, де покійний Маседоніо Фернандес [6] казав мені, що смерті немає.
Не хочу продовжувати, ці речі надто індивідуальні, надто самостійні, аби з них теж ліпити місто.
Буенос-Айрес – це інша вулиця, якою ніхто не ходить, це серцевина яблука, це останнє подвір’я, яке затулили будівлі, це мій ворог, якщо він взагалі є, йому (втім, як і тобі) присвячую вірші, це стара книгарня, яку знаходимо знову, це те, що зникло і що буде, це там, попереду – невідомість. Це середмістя, околиця, передмістя, ніколи не моє і не твоє, його не помічаємо і любимо.
1. Мур на цвинтарі Реколета – місці поховання багатьох відомих арґентинців – розташованому в однойменному фешенебельному районі на півночі Буенос-Айреса.
2. Лікар і письменник, брат Сантьяґо Дабове – провідного арґентинського письменника-фантаста.
3. Ельвіра де Альвеар (1907–1959) – багаторічна муза Борхеса, яку він художньо змалював у кількох своїх творах. Була письменницею і справді компонувала роман, якого не змогла скінчити.
4. Нора Борхес (спр. – Леонор-Фанні Борхес-Асеведо) (1901–1998) – арґентинська художниця і мистецька критикиня. Рідна сестра Х.-Л. Борхеса.
5. Поль-Франсуа Ґруссак (1848–1929) – арґентинський письменник, критик, історик, бібліотекар французького походження. Тривалий час очолював Національну бібліотеку в Буенос-Айресі, якою пізніше також керував Борхес.
6. Маседоніо Фернандес (1874–1952) – арґентинський письменник і філософ. Учитель Борхеса і цілої низки літераторів авангарду.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хорхе-Луїс Борхес. Буенос-Айрес
Переклад і примітки – Василь Білоцерківський
Що є Буенос-Айрес?
Це Пласа де Майо, куди втомлені й щасливі вони повернулися, відвоювавши своє.
Це лабіринт вогнів, коли підлітаємо до міста, а всередині: це вулиця, поворот, останнє подвір’я, це спокійні речі.
Це Реколетський мур [1], біля якого було страчено одного з моїх пращурів.
Це велике дерево на вулиці Хунін, яке, не знаючи того, дає нам прохолоду і тінь.
Це довга вулиця хатин, де ломиться і назавше пропадає західний вітер.
Це південний причал, за який тримаються Сатурн і Космос.
Це Кінтанський хідник, на якому мій батько, осліплий, плакав, бо раніше бачив стародавні зорі.
Це двері з якимось номером, де я провів десять днів і ночей, нерухомий. Згадую їх немов цілу вічність.
Це бронзовий вершник, який кинув тінь на землю. Тінь повзе по землі, роблячи коло на день.
Це той самий пам’ятник під дощем.
Це ріг вулиці Перу, де Хуліо-Сесар Дабове [2] каже, що зачати дитину, дати їй вийти в життя, у страшне життя, – злочин.
Це Ельвіра де Альвеар [3], яка пише свій нескінченний роман, що його розпочато словами з чистого зошита, а далі – нерозбірливо.
Це рука Нори [4], яка окреслює обличчя своєї подруги, теж янгола.
Це шпага, яка раніше слугувала війнам, а сьогодні – не так шпага, як спогад.
Це і злинялі гроші, і збляклий дагеротип – власність часу.
Це день, коли ми залишаємо жінку, і день, коли жінка залишає нас.
Це арка на вулиці Болівара, за якою стоїть Бібліотека.
Це приміщення Бібліотеки, у якому від 1957 року відкриваємо мову жорстких саксів, мову мужності й смутку.
Це вічна п’єса, де помер Поль Ґруссак [5].
Це останнє дзеркало, яке відбило образ мого батька.
Це обличчя Христа, яке я побачив розбитим, запилюженим на одному з кораблів Співчуття.
Це високий південний будинок, де я і моя дружина перекладали Вітмена, чий вплив, їй-богу, відлунює на цій сторінці.
Це Луґонес, який дивиться у вікно купе, на те, як предмети втрачають форму, і думає: більше їх непотрібно називати словами, адже це остання дорога.
Це безлюдна ніч, замкнена кав’ярня у провулку Одинадцяти, де покійний Маседоніо Фернандес [6] казав мені, що смерті немає.
Не хочу продовжувати, ці речі надто індивідуальні, надто самостійні, аби з них теж ліпити місто.
Буенос-Айрес – це інша вулиця, якою ніхто не ходить, це серцевина яблука, це останнє подвір’я, яке затулили будівлі, це мій ворог, якщо він взагалі є, йому (втім, як і тобі) присвячую вірші, це стара книгарня, яку знаходимо знову, це те, що зникло і що буде, це там, попереду – невідомість. Це середмістя, околиця, передмістя, ніколи не моє і не твоє, його не помічаємо і любимо.
1. Мур на цвинтарі Реколета – місці поховання багатьох відомих арґентинців – розташованому в однойменному фешенебельному районі на півночі Буенос-Айреса.
2. Лікар і письменник, брат Сантьяґо Дабове – провідного арґентинського письменника-фантаста.
3. Ельвіра де Альвеар (1907–1959) – багаторічна муза Борхеса, яку він художньо змалював у кількох своїх творах. Була письменницею і справді компонувала роман, якого не змогла скінчити.
4. Нора Борхес (спр. – Леонор-Фанні Борхес-Асеведо) (1901–1998) – арґентинська художниця і мистецька критикиня. Рідна сестра Х.-Л. Борхеса.
5. Поль-Франсуа Ґруссак (1848–1929) – арґентинський письменник, критик, історик, бібліотекар французького походження. Тривалий час очолював Національну бібліотеку в Буенос-Айресі, якою пізніше також керував Борхес.
6. Маседоніо Фернандес (1874–1952) – арґентинський письменник і філософ. Учитель Борхеса і цілої низки літераторів авангарду.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію