ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.26 21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.

Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,

Іван Потьомкін
2025.10.26 21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться (Що взяти з того, в кого не всі дома?), Зійшов Корній на гору край села І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує. «Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.- А де ж обіцяні хліб-сіль?» «Та ж хліб ми вже здал

Вячеслав Руденко
2025.10.26 18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо

Володимир Бойко
2025.10.26 17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.

А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,

Сергій СергійКо
2025.10.26 16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к

Ніна Виноградська
2025.10.26 15:27
Прадавнина з мого роду) 1 Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо

Євген Федчук
2025.10.26 15:13
Сидять в корчмі над шляхом козаки.
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не

Володимир Ляшкевич
2025.10.26 14:35
І на останок зникнуть обрії і далі,
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.

Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о

Тетяна Левицька
2025.10.26 06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.

«Тебе ж, — волала рідна мати, —

Віктор Кучерук
2025.10.26 05:33
У могилах, у руїнах
Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.

Микола Дудар
2025.10.26 00:27
Не все в цім світі українське…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…

Сергій СергійКо
2025.10.25 22:51
Про бійку між Гітлером і Сталіним)

“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,

Борис Костиря
2025.10.25 22:26
Старому немає з ким говорити,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,

Світлана Пирогова
2025.10.25 21:03
Не нагадуй мені про себе,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.

Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,

Олександр Буй
2025.10.25 19:20
Горне хвилею скреслу кригу
Повновода ріка Десна…
Мій старий молодий Чернігів!
У нас доля на двох одна.

Починалася світла віра
Від Антонієвих печер –
І курганів твоїх кумири

Микола Дудар
2025.10.25 14:01
В ту саму мить мій намір стих…
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гриць Янківська (2012) / Проза / ЗІ СТУЛЕНИМ РОТОМ. Сліди дів

 Не ловила метеликів
Не ловила метеликів сачком, не препарувала найяскравіших з них голками, не ховала в кишені осколки зірок, що падали з неба, не впивалася жадібно чужою вродою, не шукала відмовок там, де їх і не могло бути, не просила... Не просила! От і перше прозріння, як результат самоаналізу: не просила!
Де твоє щастя, дівчинко? Кому ти його позичила? Чи не його ти розтоптала, коли на пальчиках обходила боком власну долю, бо боялася в ній наслідити? Акуратна аж до психозу.
Тобі казали: будеш там однією з кращих! А ти сіяла сумнів і відмовлялася навіть прийти. Тобі казали: ось світ, він мріє впасти до твоїх ніг! А ти озиралася довкола, – та ж тут так тісно! Краще я посуну свої ноги, щоб світові було куди падати. Тобі несли оберемки квітів, – цвіти між ними, дівчинко, найяскравішими барвами, милуй око! А ти бігала з глеками, носила чисту воду, підсипала у вази цукор, щоб надовше зберегти їхню свіжість, та так і не набулася у квітучому затишку. А потім – зігрібала в жменю крихти своїх нещасть, дрібненькі зовсім, бо не падають великі нещастя на того, хто не навчився смакувати щастям. Збирала їх і ховала в серці, наче в позолоченій шкатулці, як найбільший свій скарб. І закривала на сто замків!
Мої маленькі нещастя тільки мої! – казала ти, – як майстерно я вмію з ними поратися, боротися з ними. Не вірите? То подивіться, де вони? Їх не видно, вони надійно заховані в дорогоцінній шкатулці, запаковані в коробочку переконань, а та коробочка ще в одну коробочку і ще одну, і ще, і ще… І все це щедро пересипано пінопластовими кульками мовчазного схвалення і обмотано скотчем часу. Хіба ж я не молодчина? – Підсумовувала ти. Та від цього нещасні твої нещастя робилися ще нещаснішими, замаринованими незбагненною порожнечею, неосяжною самотою.
Допомога? А що це? Ах, те, про що потрібно просити? Ні, не працюю з таким матеріалом.
Здається, дівчинко, ти й себе помістила у ту шкатулку і маринуєшся у власних соковитих бідах. Самостійна аж до психозу.
Не вір, не бійся, не проси! – це тюремні закони, що писані не для розґратованих. Але ж гордість? Ну добре, добре, гордість – пані надто вперто переконлива і надто переконливо вперта, та що коли просити і не потрібно, коли щастя падає з небес, тільки встигай розкривати долоні й ловити? Що тоді стримує тебе, щоб не кинутись у вир найчуттєвіших подій, найсолодших емоцій? Що не дозволяє натиснути кнопку пуску для свого запланованого життя?
Віддайте найбільший шматок торта іншим, бо мені буде незручно їсти його на публіці. Так смішно та сумно водночас – самопожертва як прояв психозу.
Ти не зривала квітів на чужих клумбах, не проходила байдуже повз розсипані на ринку мандарини, не ув’язнювала в сірникових коробках хрущів і світлячків задля забави, не закінчувала розмову першою, щоб не залишати у душах осаду, не просила… Не просила!
Дехто вважає, що гордість свідкує про гідність людини. Інші ж вважають, що це свідчення духовного та етичного падіння. І у обох сторін є переконливі аргументи – безумні переконання безумного людства. Обирай сторону!

12.2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2023-02-02 21:44:41
Переглядів сторінки твору 221
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.10.23 15:17
Автор у цю хвилину відсутній