Загалом було 42 набіги татар на Волинь. А саме: під командуванням Батия 1242 року, Куремси -1255, Бурондая - 1261 року і Едигея з Тембухом 1268-го. Тоді татари грабували, убивали мешканців та ще й, як повідомляють літописці, заражали якоюсь виразковою хворобою, що згубила багато людей по всій Волині. Після того літописи не згадують про татарські нашестя до 1399 року, коли Едигей, Воєначальник Тамерлана, розбивши Вітовта, великого князя Литовського, на річці Ворсклі, з вогнем і мечем пройшов по Волині до самого Луцька. Далі розпочинаються від 1414 року набіги кримських татар на Волинь продовжуються безперервно до початку XVIII сторіччя. Такі набіги були: 1414 року, 1430, 1443, 1452, 1479, 1484, 1491, 1495, 1496, 1497 року двічі, 1500, 1502, 1508, 1512, 1516, 1519, 1527, 1534, 1558, 1575, 1576, 1577, 1589, 1605, 1617, 1618, 1633, 1638, 1652, 1658, 1666, 1699, турки з татарами - 1672, 1675, 1684, 1685, 1685, 1690, 1698, 1703 та 1709 років.6а
У цьому списку не враховано нищівного спустошення 1593 року, документ про який подано вище.

CXVI
Объявленіе отъ имени Краковскаго каштеляна, князя Януша Острожскаго, о том, что во время набега татар, ими опустошены и разорены его имения въ Острожской волости, а жители ихъ частію убиты, частію уведены въ плен. Донесеніе возного объ осмотре опусюшенныхъ именій. 1617 г., октября 12.
Року тисеча шестсотъ семнадцатого, месеца октобра дванадцатого дня.
На вряде кгродскомъ, въ замку его королевское милости Луцкомъ, передо мною Теодоромъ Сосновскимъ, будучимъ на тотъ часъ наместникомъ подстароства Луцкого, постановившися очевисто слуга яснеосвецоного пана, пана Януша княжати его милости Острозского, каштеляна Краковского, Володимерского, Белоцерковъского старосты панъ Иванъ Костенецкий, именемъ того жъ княжати его милости пана Краковского, пана своего, оповедалъ и осведчалъ, ижъ въ року теперешнемъ, тисеча шестсотъ семнадцатомъ, неприятель крыжа светого, татарове, великою моцею и прудкостю впадши въ панства короны Полское, шлякомъ своимъ, маетности княжати его милости пана Краковского, пана моего волости Острозское, села, фолварки, гумна съ пашнею молоченою и немолоченою и маетности рухомое, одны зъ кгрунту, а другие, мало што въ нихъ зоставивъши, попалили, людей плти обоей, музское и невестее, великие и малые, кони, быдла забрали и до орды запровадили, маетности попустошили, такожъ и чиншовъ, роботь, повинностей и пожитковь наймней княжа его милостъ въ тыхъ маетностяхъ мети не будетъ, што заразомъ вознымъ, шляхетнымъ Иваномъ Дешковскимъ, естъ обведено и осведчоно который очевисте при той, протестацыи стоячи, вь моцъ правдивое реляции своее, ку записаню до книгъ кгродскихъ, Луцкихъ, созналъ тыми словы: ижъ року теперешънего, тисеча шестсотъ семнадцатого, маючи я при собе шляхту, людей добрых, пана Зелияша Пуцяту а пана Демяна Словинского, за приданъемъ урядовымъ, былемъ на справе и потребе яснеосвецоноги пана, пана Януша, княжати его милости Острозского, кашталяна Краковского, Володимерского, Белоцерковского старосты, въ маетностяхъ его княжецкое милости волости Острозское, презъ татаре въ року теперешнемъ, тисеча шестсотъ семнадцатомъ, въ месецу февралю дня третего, четвертого, пятого и шостого попаленыхъ и спустошоныхъ; тамь же, въ тыхъ маетностяхъ, урожоный пань Войтехъ Карпинъский, буркграбий Острозский, слуга яснеосвецоного пана, пана Януша кнежати его милости Острозского, кашталяна Краковского, Володимерского, Белоцерковского старосты, именемъ того жъ кнежати его милости, пана своего, осветчалъ и оповедалъ, штомъ, я возный съ помененою шляхтою, будучи въ кождому селе зособна, за осветченемъ и сказанемъ помененого пана буркграбего Острозского, такъ яко въ правде есть, и за повистю, подъ присегою людей позосталыхъ, до громады зволаныхъ, списалъ; то есть: въ селе Бродове дворъ княжати его милости, зъ гумномъ и зо всимъ домовствомъ, спалено, корчму того села спалено; въ томъ же селе дымомъ тридцать осмъ спалено, зостало дымовъ толко пятнадцать; въ той маетности подданыхъ одныхъ до орды погнано, а другие, такъ же жоны, дети постинано, быдла стада въ той маетности забрано и тая маетностъ вся сплюнъдрована. Село Жажулинцы: съ того села усихъ подданыхъ зъ быдломъ и зо всею ихъ маетностю побрано,—толко семъ подданыхъ, и то безъ жонъ и безъ маетности, зостло. Село Стадники: дворъ и гумъно все, корчму и село все до щенту спалено и хлоповъ побрано, мало ихъ што зостало. Село Краевъ: дворъ п гумъно, корчму и село спалено, толко килка халупъ осмаленыхъ зостало; подданыхъ однихъ постинано, а другихъ до орды погнано, толко килка хлопов безъ жонъ и безъ маетностей, которые уже отъ татаръ зъ дороги поутекали, зостало. Село Новоставцы: дворъ, гумъно корчму и село спалено, маетности и подданыхъ побрано, толко килка халуп осмаленыхъ зостало. Село Новосюлки: дворъ, и гумно, село спалено, подданыхъ зъ ихь маетностями и добытками до орды побрано, халупъ толко килка опаленыхъ зостало, а подданыхъ одъ татаръ южъ зъ дороги килканадцатъ утекло. Село Хоровъ: дворъ, гумно, корчму спалено, халупъ пятънадцатъ спалено, стада самого княжати его милости, яко ..... быдла и всі маетности позабирано, село тое сплюндровано. Село Грымячее: корчму, халупъ килканадцатъ спалено, подданихъ не мало побрано, а никоторыхь тамъ же нозабияно быдла и иншие добытки позабирано, село тое сплюидровано. Село Лебеде: млинъ и халупъ осмъ спалено, подданыхъ никоторыхъ до орды побрано, быдла, кони и инъшие маетности ихъ позабирано, и тая маетностъ сплюнъдрована. Село Коршовъ: тее все спалено, подданые и маетности ихъ вси позабирано. Село Вирховь: въ томъ селе подданыхъ зъ жонами осмьдесятъ до орды побрано, село тое сплюнъдровано. Село Русивль: дворь. гумно, корчму и село спалено, толко килка халуп погорелыхъ зостало, подданые, быдло, стада и и вся маетностъ забрана. Што я возный, огледавши и одъ тыхъ подданыхъ останцов, до себе ихъ въ кождому селе до громады зобравши, подъ присягою ихъ о томъ всемъ ведомостъ взявъши, яко се деяло, сознаваю и до книгъ доношу. Которая то протестация и реляция возного, за принятъемъ моимъ, до книгъ кгродскихъ, Луцкихъ, есеть записано.
Книга Луцкая гродская, записовая и поточная,№2435, годъ 1617, листь 346.

Про набіг 1617 року є й такі відомості про Краснокорецький, Жуківський та Дяківський ключі. З Краснокорця та його передмістя Городища (тут йдеться про нинішнє село Корчик, що на Шепетівщині) татари забрали до полону 349 чоловік. Із 47 навколишніх сіл, у яких налічувалося 1207 димів, спалено було 748. У Миньківцях спалено 69, у Вачеві 33, у Симонівці 26, Пузирках 10, Гусці 9, Припутнях 5. У Бачманівці із 37 будинків спалено 35, у Сьомаках - із 35 спалено 34 будинки, у Ногачівці із 20 - 18, а у Кам'янці із 4 - 3. На 1207 селянських господарств після набігу залишилося: коні - 651; воли - 228; бики - 31; корови - 268; ялівки - 31; телят - 390; овець - 1223; свиней - 1614. У селах Цвітоха (17 димів), Мочулівка та Понорка (нині це село не існує, знаходилося на правій притоці Горині - річці Понорці, яка впадала в Горинь у Ізяславі) не залишилося ніякої робочої худоби. У Мокіївцях, Ногачівці, Жилинцях, Гусці та Припутнях не залишилося жодного вола чи корови. Із 47 сіл було забрано у полон 4039 селян. Із Вачева на 33 дими забрано 170 селян, із Перемишля (така ж кількість дворів) - 176 чоловік, із села Днеражня Воля на 24 дими -200 душ, а із Ногачівки на 17 димів - 86 чоловік.6б