Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Чалый
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чалый
Они неслись по вечерней сумрачной автостраде под звуки джаза из колонок и шуршание дождя снаружи. Капли стекали по лобовому стеклу, разлетались искрами от суетящихся «дворников», попадая в полосу фонарного света на трассе. День подходил к концу, и им хотелось поскорее добраться до теплого камелька на даче у Гриши. А завтра с утра на рыбалку! – так давно они планировали этот общий выходной-мальчишник за городом.
Рассекая лужи, машина углублялась в сосновый лес, начинавшийся на подъезде к дачному поселку. И вдруг что-то светлое метнулось на дорогу с обочины. Гриша ударил по тормозам, но мокрый асфальт делал его железного коня непослушным. Друзья услышали глухой звук от удара и тихий визг. Выскочив из машины, они увидели на дороге собаку. Вокруг нее медленно росло темное пятно крови. Но собака была жива. Она смотрела на них, и в глазах отражались блики от фар, так что казалось, что она плачет.
Собака была помесью кавказской овчарки, но меньше и явно бездомная. Возможно, завезенная на дачи и брошенная там кем-то. Светлое ее туловище выделялось на фоне более темной морды и лап, так что в мозгу у Гриши вспыхнуло это слово «Чалый».
«Прям как мой конь», – подумал он о своей машине, молочного цвета с темным бампером и колесами, и светлым дорогим салоном.
– Гриш, надо бы забрать ее, – услышал он голос друга. – Она ж тут помрет на дороге.
Ну уж нет! Куда это окровавленное несчастье да на его белые сиденья! Гриша резко развернулся, сел за руль и хлопнув с досадой дверцей, сорвался с места. Проехав несколько метров, посмотрел в зеркало. Собака молча провожала их взглядом. И снова удар по тормозам, резкий разворот… Гриша снял с себя куртку и попытался обернуть ею собаку. Но она зарычала и схватила Гришу за руку.
– Ах ты, недотрога! – Гриша со своей ношей направился к машине, посадив друга за руль. Это оказался пес, молодой и диковатый. Везти его было сущее наказание, но они доехали с грехом пополам до ближайшей ветлечебницы, где оказался каким-то чудом дежурный врач.
– Боже мой, кто это там у вас? – женщина подошла к окровавленному свертку, выложенному Гришей на стол.
– Это Чалый… – услышал он свой осипший вдруг голос и не узнал его.
Прошло полгода. Машина неслась по знакомому участку сквозь лес. Друзья торопились в свое загородное убежище на долгожданные выходные. А на заднем сиденье, положив лапы на переднее, Грише в затылок дышал Чалый –без него теперь и рыбалка не рыбалка, и выходной не в радость. «Спасибо!» – говорил водителю собачий взгляд в зеркале. «И тебе спасибо, друг!» – подмигнул Гриша, улыбаясь в ответ.
Рассекая лужи, машина углублялась в сосновый лес, начинавшийся на подъезде к дачному поселку. И вдруг что-то светлое метнулось на дорогу с обочины. Гриша ударил по тормозам, но мокрый асфальт делал его железного коня непослушным. Друзья услышали глухой звук от удара и тихий визг. Выскочив из машины, они увидели на дороге собаку. Вокруг нее медленно росло темное пятно крови. Но собака была жива. Она смотрела на них, и в глазах отражались блики от фар, так что казалось, что она плачет.
Собака была помесью кавказской овчарки, но меньше и явно бездомная. Возможно, завезенная на дачи и брошенная там кем-то. Светлое ее туловище выделялось на фоне более темной морды и лап, так что в мозгу у Гриши вспыхнуло это слово «Чалый».
«Прям как мой конь», – подумал он о своей машине, молочного цвета с темным бампером и колесами, и светлым дорогим салоном.
– Гриш, надо бы забрать ее, – услышал он голос друга. – Она ж тут помрет на дороге.
Ну уж нет! Куда это окровавленное несчастье да на его белые сиденья! Гриша резко развернулся, сел за руль и хлопнув с досадой дверцей, сорвался с места. Проехав несколько метров, посмотрел в зеркало. Собака молча провожала их взглядом. И снова удар по тормозам, резкий разворот… Гриша снял с себя куртку и попытался обернуть ею собаку. Но она зарычала и схватила Гришу за руку.
– Ах ты, недотрога! – Гриша со своей ношей направился к машине, посадив друга за руль. Это оказался пес, молодой и диковатый. Везти его было сущее наказание, но они доехали с грехом пополам до ближайшей ветлечебницы, где оказался каким-то чудом дежурный врач.
– Боже мой, кто это там у вас? – женщина подошла к окровавленному свертку, выложенному Гришей на стол.
– Это Чалый… – услышал он свой осипший вдруг голос и не узнал его.
Прошло полгода. Машина неслась по знакомому участку сквозь лес. Друзья торопились в свое загородное убежище на долгожданные выходные. А на заднем сиденье, положив лапы на переднее, Грише в затылок дышал Чалый –без него теперь и рыбалка не рыбалка, и выходной не в радость. «Спасибо!» – говорил водителю собачий взгляд в зеркале. «И тебе спасибо, друг!» – подмигнул Гриша, улыбаясь в ответ.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
