Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
21:26
Пісня
Дивовижна пані в пошуку, пізнанні.
Пензель у руці.
Фарби різнобарвні в стильному єднанні.
Всесвіту творці.
Приспів:
Дивовижна пані в пошуку, пізнанні.
Пензель у руці.
Фарби різнобарвні в стильному єднанні.
Всесвіту творці.
Приспів:
2026.11.05
16:56
Віват американському народу!
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
2026.11.05
16:38
Лиш два роки проминуло з кривавої битви,
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
2026.11.05
13:05
Тепер автобус більше не приїде
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Чалый
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чалый
Они неслись по вечерней сумрачной автостраде под звуки джаза из колонок и шуршание дождя снаружи. Капли стекали по лобовому стеклу, разлетались искрами от суетящихся «дворников», попадая в полосу фонарного света на трассе. День подходил к концу, и им хотелось поскорее добраться до теплого камелька на даче у Гриши. А завтра с утра на рыбалку! – так давно они планировали этот общий выходной-мальчишник за городом.
Рассекая лужи, машина углублялась в сосновый лес, начинавшийся на подъезде к дачному поселку. И вдруг что-то светлое метнулось на дорогу с обочины. Гриша ударил по тормозам, но мокрый асфальт делал его железного коня непослушным. Друзья услышали глухой звук от удара и тихий визг. Выскочив из машины, они увидели на дороге собаку. Вокруг нее медленно росло темное пятно крови. Но собака была жива. Она смотрела на них, и в глазах отражались блики от фар, так что казалось, что она плачет.
Собака была помесью кавказской овчарки, но меньше и явно бездомная. Возможно, завезенная на дачи и брошенная там кем-то. Светлое ее туловище выделялось на фоне более темной морды и лап, так что в мозгу у Гриши вспыхнуло это слово «Чалый».
«Прям как мой конь», – подумал он о своей машине, молочного цвета с темным бампером и колесами, и светлым дорогим салоном.
– Гриш, надо бы забрать ее, – услышал он голос друга. – Она ж тут помрет на дороге.
Ну уж нет! Куда это окровавленное несчастье да на его белые сиденья! Гриша резко развернулся, сел за руль и хлопнув с досадой дверцей, сорвался с места. Проехав несколько метров, посмотрел в зеркало. Собака молча провожала их взглядом. И снова удар по тормозам, резкий разворот… Гриша снял с себя куртку и попытался обернуть ею собаку. Но она зарычала и схватила Гришу за руку.
– Ах ты, недотрога! – Гриша со своей ношей направился к машине, посадив друга за руль. Это оказался пес, молодой и диковатый. Везти его было сущее наказание, но они доехали с грехом пополам до ближайшей ветлечебницы, где оказался каким-то чудом дежурный врач.
– Боже мой, кто это там у вас? – женщина подошла к окровавленному свертку, выложенному Гришей на стол.
– Это Чалый… – услышал он свой осипший вдруг голос и не узнал его.
Прошло полгода. Машина неслась по знакомому участку сквозь лес. Друзья торопились в свое загородное убежище на долгожданные выходные. А на заднем сиденье, положив лапы на переднее, Грише в затылок дышал Чалый –без него теперь и рыбалка не рыбалка, и выходной не в радость. «Спасибо!» – говорил водителю собачий взгляд в зеркале. «И тебе спасибо, друг!» – подмигнул Гриша, улыбаясь в ответ.
Рассекая лужи, машина углублялась в сосновый лес, начинавшийся на подъезде к дачному поселку. И вдруг что-то светлое метнулось на дорогу с обочины. Гриша ударил по тормозам, но мокрый асфальт делал его железного коня непослушным. Друзья услышали глухой звук от удара и тихий визг. Выскочив из машины, они увидели на дороге собаку. Вокруг нее медленно росло темное пятно крови. Но собака была жива. Она смотрела на них, и в глазах отражались блики от фар, так что казалось, что она плачет.
Собака была помесью кавказской овчарки, но меньше и явно бездомная. Возможно, завезенная на дачи и брошенная там кем-то. Светлое ее туловище выделялось на фоне более темной морды и лап, так что в мозгу у Гриши вспыхнуло это слово «Чалый».
«Прям как мой конь», – подумал он о своей машине, молочного цвета с темным бампером и колесами, и светлым дорогим салоном.
– Гриш, надо бы забрать ее, – услышал он голос друга. – Она ж тут помрет на дороге.
Ну уж нет! Куда это окровавленное несчастье да на его белые сиденья! Гриша резко развернулся, сел за руль и хлопнув с досадой дверцей, сорвался с места. Проехав несколько метров, посмотрел в зеркало. Собака молча провожала их взглядом. И снова удар по тормозам, резкий разворот… Гриша снял с себя куртку и попытался обернуть ею собаку. Но она зарычала и схватила Гришу за руку.
– Ах ты, недотрога! – Гриша со своей ношей направился к машине, посадив друга за руль. Это оказался пес, молодой и диковатый. Везти его было сущее наказание, но они доехали с грехом пополам до ближайшей ветлечебницы, где оказался каким-то чудом дежурный врач.
– Боже мой, кто это там у вас? – женщина подошла к окровавленному свертку, выложенному Гришей на стол.
– Это Чалый… – услышал он свой осипший вдруг голос и не узнал его.
Прошло полгода. Машина неслась по знакомому участку сквозь лес. Друзья торопились в свое загородное убежище на долгожданные выходные. А на заднем сиденье, положив лапы на переднее, Грише в затылок дышал Чалый –без него теперь и рыбалка не рыбалка, и выходной не в радость. «Спасибо!» – говорил водителю собачий взгляд в зеркале. «И тебе спасибо, друг!» – подмигнул Гриша, улыбаясь в ответ.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
