Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Чалый
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чалый
Они неслись по вечерней сумрачной автостраде под звуки джаза из колонок и шуршание дождя снаружи. Капли стекали по лобовому стеклу, разлетались искрами от суетящихся «дворников», попадая в полосу фонарного света на трассе. День подходил к концу, и им хотелось поскорее добраться до теплого камелька на даче у Гриши. А завтра с утра на рыбалку! – так давно они планировали этот общий выходной-мальчишник за городом.
Рассекая лужи, машина углублялась в сосновый лес, начинавшийся на подъезде к дачному поселку. И вдруг что-то светлое метнулось на дорогу с обочины. Гриша ударил по тормозам, но мокрый асфальт делал его железного коня непослушным. Друзья услышали глухой звук от удара и тихий визг. Выскочив из машины, они увидели на дороге собаку. Вокруг нее медленно росло темное пятно крови. Но собака была жива. Она смотрела на них, и в глазах отражались блики от фар, так что казалось, что она плачет.
Собака была помесью кавказской овчарки, но меньше и явно бездомная. Возможно, завезенная на дачи и брошенная там кем-то. Светлое ее туловище выделялось на фоне более темной морды и лап, так что в мозгу у Гриши вспыхнуло это слово «Чалый».
«Прям как мой конь», – подумал он о своей машине, молочного цвета с темным бампером и колесами, и светлым дорогим салоном.
– Гриш, надо бы забрать ее, – услышал он голос друга. – Она ж тут помрет на дороге.
Ну уж нет! Куда это окровавленное несчастье да на его белые сиденья! Гриша резко развернулся, сел за руль и хлопнув с досадой дверцей, сорвался с места. Проехав несколько метров, посмотрел в зеркало. Собака молча провожала их взглядом. И снова удар по тормозам, резкий разворот… Гриша снял с себя куртку и попытался обернуть ею собаку. Но она зарычала и схватила Гришу за руку.
– Ах ты, недотрога! – Гриша со своей ношей направился к машине, посадив друга за руль. Это оказался пес, молодой и диковатый. Везти его было сущее наказание, но они доехали с грехом пополам до ближайшей ветлечебницы, где оказался каким-то чудом дежурный врач.
– Боже мой, кто это там у вас? – женщина подошла к окровавленному свертку, выложенному Гришей на стол.
– Это Чалый… – услышал он свой осипший вдруг голос и не узнал его.
Прошло полгода. Машина неслась по знакомому участку сквозь лес. Друзья торопились в свое загородное убежище на долгожданные выходные. А на заднем сиденье, положив лапы на переднее, Грише в затылок дышал Чалый –без него теперь и рыбалка не рыбалка, и выходной не в радость. «Спасибо!» – говорил водителю собачий взгляд в зеркале. «И тебе спасибо, друг!» – подмигнул Гриша, улыбаясь в ответ.
Рассекая лужи, машина углублялась в сосновый лес, начинавшийся на подъезде к дачному поселку. И вдруг что-то светлое метнулось на дорогу с обочины. Гриша ударил по тормозам, но мокрый асфальт делал его железного коня непослушным. Друзья услышали глухой звук от удара и тихий визг. Выскочив из машины, они увидели на дороге собаку. Вокруг нее медленно росло темное пятно крови. Но собака была жива. Она смотрела на них, и в глазах отражались блики от фар, так что казалось, что она плачет.
Собака была помесью кавказской овчарки, но меньше и явно бездомная. Возможно, завезенная на дачи и брошенная там кем-то. Светлое ее туловище выделялось на фоне более темной морды и лап, так что в мозгу у Гриши вспыхнуло это слово «Чалый».
«Прям как мой конь», – подумал он о своей машине, молочного цвета с темным бампером и колесами, и светлым дорогим салоном.
– Гриш, надо бы забрать ее, – услышал он голос друга. – Она ж тут помрет на дороге.
Ну уж нет! Куда это окровавленное несчастье да на его белые сиденья! Гриша резко развернулся, сел за руль и хлопнув с досадой дверцей, сорвался с места. Проехав несколько метров, посмотрел в зеркало. Собака молча провожала их взглядом. И снова удар по тормозам, резкий разворот… Гриша снял с себя куртку и попытался обернуть ею собаку. Но она зарычала и схватила Гришу за руку.
– Ах ты, недотрога! – Гриша со своей ношей направился к машине, посадив друга за руль. Это оказался пес, молодой и диковатый. Везти его было сущее наказание, но они доехали с грехом пополам до ближайшей ветлечебницы, где оказался каким-то чудом дежурный врач.
– Боже мой, кто это там у вас? – женщина подошла к окровавленному свертку, выложенному Гришей на стол.
– Это Чалый… – услышал он свой осипший вдруг голос и не узнал его.
Прошло полгода. Машина неслась по знакомому участку сквозь лес. Друзья торопились в свое загородное убежище на долгожданные выходные. А на заднем сиденье, положив лапы на переднее, Грише в затылок дышал Чалый –без него теперь и рыбалка не рыбалка, и выходной не в радость. «Спасибо!» – говорил водителю собачий взгляд в зеркале. «И тебе спасибо, друг!» – подмигнул Гриша, улыбаясь в ответ.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
