Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
2026.03.19
18:47
Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
2026.03.19
18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
2026.03.19
16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
2026.03.19
16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
2026.03.19
05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Маятник свободы
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маятник свободы
Жизнь – это маятник. Нет, не от слова «маета». И не потому, что каждый день перед нами маячат новые ее персонажи. Череда событий сменяет одна другую, но есть закономерность, по которой, как сказал классик, «жизнь качнется вправо, качнувшись влево.» И персонажи вдруг поменяются местами. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
