ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Маятник свободы
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маятник свободы
Жизнь – это маятник. Нет, не от слова «маета». И не потому, что каждый день перед нами маячат новые ее персонажи. Череда событий сменяет одна другую, но есть закономерность, по которой, как сказал классик, «жизнь качнется вправо, качнувшись влево.» И персонажи вдруг поменяются местами. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію