
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
2025.10.19
18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
2025.10.19
16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
2025.10.19
15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
2025.10.19
14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
2025.10.19
13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Маятник свободы
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маятник свободы
Жизнь – это маятник. Нет, не от слова «маета». И не потому, что каждый день перед нами маячат новые ее персонажи. Череда событий сменяет одна другую, но есть закономерность, по которой, как сказал классик, «жизнь качнется вправо, качнувшись влево.» И персонажи вдруг поменяются местами. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію