Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Маятник свободы
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маятник свободы
Жизнь – это маятник. Нет, не от слова «маета». И не потому, что каждый день перед нами маячат новые ее персонажи. Череда событий сменяет одна другую, но есть закономерность, по которой, как сказал классик, «жизнь качнется вправо, качнувшись влево.» И персонажи вдруг поменяются местами. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
