
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
10:15
Кожен із нас прагне жити цілісним, наповненим життям, відчувати внутрішню гармонію та здатність любити й бути любимим. І хоча шляхи до цього щастя у кожного свої, і кожен "здоровий" по-своєму, існують глибинні закономірності, що формують наш внутрішній
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Маятник свободы
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маятник свободы
Жизнь – это маятник. Нет, не от слова «маета». И не потому, что каждый день перед нами маячат новые ее персонажи. Череда событий сменяет одна другую, но есть закономерность, по которой, как сказал классик, «жизнь качнется вправо, качнувшись влево.» И персонажи вдруг поменяются местами. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Жанна оттягивала этот момент уже несколько дней, чутье ни о чем хорошем ей не говорило. Но вечно так продолжаться не могло. Поэтому сегодня утром она приняла решение нанести наконец решающий визит к своему врачу. Она давно догадывалась о том, что услышит от него. Но догадываться – это одно, а вот услышать приговор себе – совсем другое. Да и не это самое сложное – гораздо сложнее будет сказать об этом Юре. Не было и тени уверенности в том, что он сможет принять это как данность. И жить с этим дальше. А может не жить, а маяться…
Нет, не сможет она взять на себе эту роль. И не надо! Они пойдут ко врачу вместе! И пусть он все услышит сам, чтобы там не пришлось. С этой мыслью Жанна взяла телефон и провела пальцем по забавному фото с подписью «Юрась» - на нем Юра держал только что пойманную рыбу. Юрась и карась. Жанна специально поставила это фото – смотрела и думала: вот насмотрюсь и приснится! А это, говорят, к беременности.
– Дорогой, нам сегодня на прием к Богдану Игоревичу. В половине шестого. Успеешь?
– Нам?.. – на том конце повисла наэлектризованная пауза. – Ну что ж… Встретимся там на месте, постараюсь…
Домой ехали молча. Остановившись, не спешили выходить из машины. Юра так стискивал руль, как будто не руль был в его руках, а круг спасательный. Жанна отводила взгляд, словно высматривая что-то в наступающих сумерках. Или кого-то, кто вдруг появится и перепишет последний час по-другому. Час, от которого зависела вся их дальнейшая с Юрой жизнь.
Но чуда не произошло. Ее диагноз – бесплодие – вдруг разделил их совместную судьбу на до и после. И этого «после» просто не стало. Юра ушел, продолжать род в другом месте. И почему-то у Жанны закрадывалась мысль, что место это уже подготовлено. Она одновременно хотела и боялась убедиться в этом. И заглушала свой страх и отчаяние музыкой. И еще танцем. Она ходила на городские дискотеки и другие танцевальные мероприятия, где ей не требовалась пара, чтобы отдаться звукам и отпустить на свободу свое приговоренное к вечной свободе тело.
И тело сделало свое дело! Оно притянуло себе пару, также отчаянно выходившую на танцпол.
– Как вас зовут, девушка? Вы такая зажигательная! Просто Жанна д'Арк. Простите за каламбур.
Жанна встрепенулась и замерла на мгновение – мгновение, ставшее началом ее новой жизни, с одной свободой на двоих. Тик-так…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію