Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Дельфиний рок
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дельфиний рок
Роман не мыслил своей жизни без моря. И хотя в юности ему рисовались более романтичные картинки, жизнь привела его в рыболовецкий промысел. Плавал Роман-мореман на траулере и вырос там до старшего помощника капитана. Был он требовательным, но справедливым, и каким-то удивительно человечным что ли, хотя и не до сантиментов бывает порой на море.
Однажды сеть с уловом принесла рыбакам сюрприз – в ней запутался дельфин. Он был серьезно ранен, с поврежденным грудным плавником. Выпустить его назад в море означало обречь на верную гибель. Имеющий авторитет в глазах капитана старпом уговорил его оставить дельфина, дав ему шанс на спасение.
– Куда ж ты его, Роман Михалыч, положишь? Каюта не тесновата ли будет? – пытался отшутиться капитан, понимая, что старпом не собирается сдаваться.
– А мы его в чан для креветок поместим – будет у нас ванны принимать под видом гигантской креветки! – не растерялся Роман.
Команда поддержала старпома, ребята помогли переоборудовать один из чанов для нового судового жильца. А капитан связался с ближайшим портом о передаче «улова» в океанариум.
Но море на то и море, чтобы показать человеку свою над ним власть. Сильный шторм преградил траулеру путь к цели. Тут уж старпом пришел на помощь команде, которая не успевала сворачивать снасти на палубе. И все бы хорошо, если бы не злополучная волна – она накрыла Романа и отнесла к работающей лебедке. Когда вода схлынула, ребята увидели своего старпома с обрезанной тросом ногой…
В порту прощались с обоими ранеными – дельфина принял местный океанариум, а Романа Михайловича ждало долгое лечение. Пройдет целый год, пока, осваивая новый протез, Роман не доберется до океанариума, навестить собрата по несчастью.
– Девушка, у меня тут знакомый. Соскучился я по нему, – обратился Роман к дежурившей у бортика сотруднице.
Как оказалось, зоолог по имени Марина напрямую работала с тем самым спасенным дельфином-новичком. Назвали его Рокки, и характер у него был не очень покладистый. Особенно сложно было приучить его есть размороженную рыбу – она была не такая, как он привык ловить в родных водах.
– Он серьезно травмирован, –Марина вводила Романа в курс дел Рокки, – с таким повреждением плавника ему не выжить в море. Он хоть и плывет, но не держит траекторию, и ему сложно ею управлять. Так что Рокки уже никогда не вернуться в море.
– Также как и мне – вздохнул бывший старпом, глядя на дельфина с особенным сочувствием.
Романа тянуло к Рокки. Связанные общим трагическим прошлым, они оба с трудом находили себя в настоящем, а их будущее и вовсе было покрыто мраком. Роман учился жить на суше, Рокки – в кусочке океана. И если Роману становилось легче после встречи, в чем немалую роль играла Марина, то Рокки был совершенно одинок в своей боли. Раз уж нельзя уйти вглубь океана – остается уходить вглубь себя, даже если ты дельфин. А может быть, особенно поэтому…
Но судьба щедра на сюрпризы. И в один прекрасный день у Рокки появилась подруга, красавица Зея. Рокки не знал, какими морскими путями попала она в океанариум, но он был счастлив. За долгое время впервые и по-настоящему, по-дельфиньи счастлив!
– Как думаешь, Рома, Рокки – это роковой дельфин? – шутя, спрашивала Марина у мужа.
– Если родится девочка, назовем ее Роксоланой, – Роман обнял Марину, и оба они принялись наблюдать за троицей в иллюминаторе – парой дельфинов и их непоседливым малышом, резвящимся рядом с родителями.
Однажды сеть с уловом принесла рыбакам сюрприз – в ней запутался дельфин. Он был серьезно ранен, с поврежденным грудным плавником. Выпустить его назад в море означало обречь на верную гибель. Имеющий авторитет в глазах капитана старпом уговорил его оставить дельфина, дав ему шанс на спасение.
– Куда ж ты его, Роман Михалыч, положишь? Каюта не тесновата ли будет? – пытался отшутиться капитан, понимая, что старпом не собирается сдаваться.
– А мы его в чан для креветок поместим – будет у нас ванны принимать под видом гигантской креветки! – не растерялся Роман.
Команда поддержала старпома, ребята помогли переоборудовать один из чанов для нового судового жильца. А капитан связался с ближайшим портом о передаче «улова» в океанариум.
Но море на то и море, чтобы показать человеку свою над ним власть. Сильный шторм преградил траулеру путь к цели. Тут уж старпом пришел на помощь команде, которая не успевала сворачивать снасти на палубе. И все бы хорошо, если бы не злополучная волна – она накрыла Романа и отнесла к работающей лебедке. Когда вода схлынула, ребята увидели своего старпома с обрезанной тросом ногой…
В порту прощались с обоими ранеными – дельфина принял местный океанариум, а Романа Михайловича ждало долгое лечение. Пройдет целый год, пока, осваивая новый протез, Роман не доберется до океанариума, навестить собрата по несчастью.
– Девушка, у меня тут знакомый. Соскучился я по нему, – обратился Роман к дежурившей у бортика сотруднице.
Как оказалось, зоолог по имени Марина напрямую работала с тем самым спасенным дельфином-новичком. Назвали его Рокки, и характер у него был не очень покладистый. Особенно сложно было приучить его есть размороженную рыбу – она была не такая, как он привык ловить в родных водах.
– Он серьезно травмирован, –Марина вводила Романа в курс дел Рокки, – с таким повреждением плавника ему не выжить в море. Он хоть и плывет, но не держит траекторию, и ему сложно ею управлять. Так что Рокки уже никогда не вернуться в море.
– Также как и мне – вздохнул бывший старпом, глядя на дельфина с особенным сочувствием.
Романа тянуло к Рокки. Связанные общим трагическим прошлым, они оба с трудом находили себя в настоящем, а их будущее и вовсе было покрыто мраком. Роман учился жить на суше, Рокки – в кусочке океана. И если Роману становилось легче после встречи, в чем немалую роль играла Марина, то Рокки был совершенно одинок в своей боли. Раз уж нельзя уйти вглубь океана – остается уходить вглубь себя, даже если ты дельфин. А может быть, особенно поэтому…
Но судьба щедра на сюрпризы. И в один прекрасный день у Рокки появилась подруга, красавица Зея. Рокки не знал, какими морскими путями попала она в океанариум, но он был счастлив. За долгое время впервые и по-настоящему, по-дельфиньи счастлив!
– Как думаешь, Рома, Рокки – это роковой дельфин? – шутя, спрашивала Марина у мужа.
– Если родится девочка, назовем ее Роксоланой, – Роман обнял Марину, и оба они принялись наблюдать за троицей в иллюминаторе – парой дельфинов и их непоседливым малышом, резвящимся рядом с родителями.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
