Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Дельфиний рок
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дельфиний рок
Роман не мыслил своей жизни без моря. И хотя в юности ему рисовались более романтичные картинки, жизнь привела его в рыболовецкий промысел. Плавал Роман-мореман на траулере и вырос там до старшего помощника капитана. Был он требовательным, но справедливым, и каким-то удивительно человечным что ли, хотя и не до сантиментов бывает порой на море.
Однажды сеть с уловом принесла рыбакам сюрприз – в ней запутался дельфин. Он был серьезно ранен, с поврежденным грудным плавником. Выпустить его назад в море означало обречь на верную гибель. Имеющий авторитет в глазах капитана старпом уговорил его оставить дельфина, дав ему шанс на спасение.
– Куда ж ты его, Роман Михалыч, положишь? Каюта не тесновата ли будет? – пытался отшутиться капитан, понимая, что старпом не собирается сдаваться.
– А мы его в чан для креветок поместим – будет у нас ванны принимать под видом гигантской креветки! – не растерялся Роман.
Команда поддержала старпома, ребята помогли переоборудовать один из чанов для нового судового жильца. А капитан связался с ближайшим портом о передаче «улова» в океанариум.
Но море на то и море, чтобы показать человеку свою над ним власть. Сильный шторм преградил траулеру путь к цели. Тут уж старпом пришел на помощь команде, которая не успевала сворачивать снасти на палубе. И все бы хорошо, если бы не злополучная волна – она накрыла Романа и отнесла к работающей лебедке. Когда вода схлынула, ребята увидели своего старпома с обрезанной тросом ногой…
В порту прощались с обоими ранеными – дельфина принял местный океанариум, а Романа Михайловича ждало долгое лечение. Пройдет целый год, пока, осваивая новый протез, Роман не доберется до океанариума, навестить собрата по несчастью.
– Девушка, у меня тут знакомый. Соскучился я по нему, – обратился Роман к дежурившей у бортика сотруднице.
Как оказалось, зоолог по имени Марина напрямую работала с тем самым спасенным дельфином-новичком. Назвали его Рокки, и характер у него был не очень покладистый. Особенно сложно было приучить его есть размороженную рыбу – она была не такая, как он привык ловить в родных водах.
– Он серьезно травмирован, –Марина вводила Романа в курс дел Рокки, – с таким повреждением плавника ему не выжить в море. Он хоть и плывет, но не держит траекторию, и ему сложно ею управлять. Так что Рокки уже никогда не вернуться в море.
– Также как и мне – вздохнул бывший старпом, глядя на дельфина с особенным сочувствием.
Романа тянуло к Рокки. Связанные общим трагическим прошлым, они оба с трудом находили себя в настоящем, а их будущее и вовсе было покрыто мраком. Роман учился жить на суше, Рокки – в кусочке океана. И если Роману становилось легче после встречи, в чем немалую роль играла Марина, то Рокки был совершенно одинок в своей боли. Раз уж нельзя уйти вглубь океана – остается уходить вглубь себя, даже если ты дельфин. А может быть, особенно поэтому…
Но судьба щедра на сюрпризы. И в один прекрасный день у Рокки появилась подруга, красавица Зея. Рокки не знал, какими морскими путями попала она в океанариум, но он был счастлив. За долгое время впервые и по-настоящему, по-дельфиньи счастлив!
– Как думаешь, Рома, Рокки – это роковой дельфин? – шутя, спрашивала Марина у мужа.
– Если родится девочка, назовем ее Роксоланой, – Роман обнял Марину, и оба они принялись наблюдать за троицей в иллюминаторе – парой дельфинов и их непоседливым малышом, резвящимся рядом с родителями.
Однажды сеть с уловом принесла рыбакам сюрприз – в ней запутался дельфин. Он был серьезно ранен, с поврежденным грудным плавником. Выпустить его назад в море означало обречь на верную гибель. Имеющий авторитет в глазах капитана старпом уговорил его оставить дельфина, дав ему шанс на спасение.
– Куда ж ты его, Роман Михалыч, положишь? Каюта не тесновата ли будет? – пытался отшутиться капитан, понимая, что старпом не собирается сдаваться.
– А мы его в чан для креветок поместим – будет у нас ванны принимать под видом гигантской креветки! – не растерялся Роман.
Команда поддержала старпома, ребята помогли переоборудовать один из чанов для нового судового жильца. А капитан связался с ближайшим портом о передаче «улова» в океанариум.
Но море на то и море, чтобы показать человеку свою над ним власть. Сильный шторм преградил траулеру путь к цели. Тут уж старпом пришел на помощь команде, которая не успевала сворачивать снасти на палубе. И все бы хорошо, если бы не злополучная волна – она накрыла Романа и отнесла к работающей лебедке. Когда вода схлынула, ребята увидели своего старпома с обрезанной тросом ногой…
В порту прощались с обоими ранеными – дельфина принял местный океанариум, а Романа Михайловича ждало долгое лечение. Пройдет целый год, пока, осваивая новый протез, Роман не доберется до океанариума, навестить собрата по несчастью.
– Девушка, у меня тут знакомый. Соскучился я по нему, – обратился Роман к дежурившей у бортика сотруднице.
Как оказалось, зоолог по имени Марина напрямую работала с тем самым спасенным дельфином-новичком. Назвали его Рокки, и характер у него был не очень покладистый. Особенно сложно было приучить его есть размороженную рыбу – она была не такая, как он привык ловить в родных водах.
– Он серьезно травмирован, –Марина вводила Романа в курс дел Рокки, – с таким повреждением плавника ему не выжить в море. Он хоть и плывет, но не держит траекторию, и ему сложно ею управлять. Так что Рокки уже никогда не вернуться в море.
– Также как и мне – вздохнул бывший старпом, глядя на дельфина с особенным сочувствием.
Романа тянуло к Рокки. Связанные общим трагическим прошлым, они оба с трудом находили себя в настоящем, а их будущее и вовсе было покрыто мраком. Роман учился жить на суше, Рокки – в кусочке океана. И если Роману становилось легче после встречи, в чем немалую роль играла Марина, то Рокки был совершенно одинок в своей боли. Раз уж нельзя уйти вглубь океана – остается уходить вглубь себя, даже если ты дельфин. А может быть, особенно поэтому…
Но судьба щедра на сюрпризы. И в один прекрасный день у Рокки появилась подруга, красавица Зея. Рокки не знал, какими морскими путями попала она в океанариум, но он был счастлив. За долгое время впервые и по-настоящему, по-дельфиньи счастлив!
– Как думаешь, Рома, Рокки – это роковой дельфин? – шутя, спрашивала Марина у мужа.
– Если родится девочка, назовем ее Роксоланой, – Роман обнял Марину, и оба они принялись наблюдать за троицей в иллюминаторе – парой дельфинов и их непоседливым малышом, резвящимся рядом с родителями.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
