Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Татьяна Квашенко (1972) /
Проза
Дельфиний рок
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дельфиний рок
Роман не мыслил своей жизни без моря. И хотя в юности ему рисовались более романтичные картинки, жизнь привела его в рыболовецкий промысел. Плавал Роман-мореман на траулере и вырос там до старшего помощника капитана. Был он требовательным, но справедливым, и каким-то удивительно человечным что ли, хотя и не до сантиментов бывает порой на море.
Однажды сеть с уловом принесла рыбакам сюрприз – в ней запутался дельфин. Он был серьезно ранен, с поврежденным грудным плавником. Выпустить его назад в море означало обречь на верную гибель. Имеющий авторитет в глазах капитана старпом уговорил его оставить дельфина, дав ему шанс на спасение.
– Куда ж ты его, Роман Михалыч, положишь? Каюта не тесновата ли будет? – пытался отшутиться капитан, понимая, что старпом не собирается сдаваться.
– А мы его в чан для креветок поместим – будет у нас ванны принимать под видом гигантской креветки! – не растерялся Роман.
Команда поддержала старпома, ребята помогли переоборудовать один из чанов для нового судового жильца. А капитан связался с ближайшим портом о передаче «улова» в океанариум.
Но море на то и море, чтобы показать человеку свою над ним власть. Сильный шторм преградил траулеру путь к цели. Тут уж старпом пришел на помощь команде, которая не успевала сворачивать снасти на палубе. И все бы хорошо, если бы не злополучная волна – она накрыла Романа и отнесла к работающей лебедке. Когда вода схлынула, ребята увидели своего старпома с обрезанной тросом ногой…
В порту прощались с обоими ранеными – дельфина принял местный океанариум, а Романа Михайловича ждало долгое лечение. Пройдет целый год, пока, осваивая новый протез, Роман не доберется до океанариума, навестить собрата по несчастью.
– Девушка, у меня тут знакомый. Соскучился я по нему, – обратился Роман к дежурившей у бортика сотруднице.
Как оказалось, зоолог по имени Марина напрямую работала с тем самым спасенным дельфином-новичком. Назвали его Рокки, и характер у него был не очень покладистый. Особенно сложно было приучить его есть размороженную рыбу – она была не такая, как он привык ловить в родных водах.
– Он серьезно травмирован, –Марина вводила Романа в курс дел Рокки, – с таким повреждением плавника ему не выжить в море. Он хоть и плывет, но не держит траекторию, и ему сложно ею управлять. Так что Рокки уже никогда не вернуться в море.
– Также как и мне – вздохнул бывший старпом, глядя на дельфина с особенным сочувствием.
Романа тянуло к Рокки. Связанные общим трагическим прошлым, они оба с трудом находили себя в настоящем, а их будущее и вовсе было покрыто мраком. Роман учился жить на суше, Рокки – в кусочке океана. И если Роману становилось легче после встречи, в чем немалую роль играла Марина, то Рокки был совершенно одинок в своей боли. Раз уж нельзя уйти вглубь океана – остается уходить вглубь себя, даже если ты дельфин. А может быть, особенно поэтому…
Но судьба щедра на сюрпризы. И в один прекрасный день у Рокки появилась подруга, красавица Зея. Рокки не знал, какими морскими путями попала она в океанариум, но он был счастлив. За долгое время впервые и по-настоящему, по-дельфиньи счастлив!
– Как думаешь, Рома, Рокки – это роковой дельфин? – шутя, спрашивала Марина у мужа.
– Если родится девочка, назовем ее Роксоланой, – Роман обнял Марину, и оба они принялись наблюдать за троицей в иллюминаторе – парой дельфинов и их непоседливым малышом, резвящимся рядом с родителями.
Однажды сеть с уловом принесла рыбакам сюрприз – в ней запутался дельфин. Он был серьезно ранен, с поврежденным грудным плавником. Выпустить его назад в море означало обречь на верную гибель. Имеющий авторитет в глазах капитана старпом уговорил его оставить дельфина, дав ему шанс на спасение.
– Куда ж ты его, Роман Михалыч, положишь? Каюта не тесновата ли будет? – пытался отшутиться капитан, понимая, что старпом не собирается сдаваться.
– А мы его в чан для креветок поместим – будет у нас ванны принимать под видом гигантской креветки! – не растерялся Роман.
Команда поддержала старпома, ребята помогли переоборудовать один из чанов для нового судового жильца. А капитан связался с ближайшим портом о передаче «улова» в океанариум.
Но море на то и море, чтобы показать человеку свою над ним власть. Сильный шторм преградил траулеру путь к цели. Тут уж старпом пришел на помощь команде, которая не успевала сворачивать снасти на палубе. И все бы хорошо, если бы не злополучная волна – она накрыла Романа и отнесла к работающей лебедке. Когда вода схлынула, ребята увидели своего старпома с обрезанной тросом ногой…
В порту прощались с обоими ранеными – дельфина принял местный океанариум, а Романа Михайловича ждало долгое лечение. Пройдет целый год, пока, осваивая новый протез, Роман не доберется до океанариума, навестить собрата по несчастью.
– Девушка, у меня тут знакомый. Соскучился я по нему, – обратился Роман к дежурившей у бортика сотруднице.
Как оказалось, зоолог по имени Марина напрямую работала с тем самым спасенным дельфином-новичком. Назвали его Рокки, и характер у него был не очень покладистый. Особенно сложно было приучить его есть размороженную рыбу – она была не такая, как он привык ловить в родных водах.
– Он серьезно травмирован, –Марина вводила Романа в курс дел Рокки, – с таким повреждением плавника ему не выжить в море. Он хоть и плывет, но не держит траекторию, и ему сложно ею управлять. Так что Рокки уже никогда не вернуться в море.
– Также как и мне – вздохнул бывший старпом, глядя на дельфина с особенным сочувствием.
Романа тянуло к Рокки. Связанные общим трагическим прошлым, они оба с трудом находили себя в настоящем, а их будущее и вовсе было покрыто мраком. Роман учился жить на суше, Рокки – в кусочке океана. И если Роману становилось легче после встречи, в чем немалую роль играла Марина, то Рокки был совершенно одинок в своей боли. Раз уж нельзя уйти вглубь океана – остается уходить вглубь себя, даже если ты дельфин. А может быть, особенно поэтому…
Но судьба щедра на сюрпризы. И в один прекрасный день у Рокки появилась подруга, красавица Зея. Рокки не знал, какими морскими путями попала она в океанариум, но он был счастлив. За долгое время впервые и по-настоящему, по-дельфиньи счастлив!
– Как думаешь, Рома, Рокки – это роковой дельфин? – шутя, спрашивала Марина у мужа.
– Если родится девочка, назовем ее Роксоланой, – Роман обнял Марину, и оба они принялись наблюдать за троицей в иллюминаторе – парой дельфинов и их непоседливым малышом, резвящимся рядом с родителями.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
