І ось як без застороги упала з-за хмар шуліка,
і грізно щити гримнули, зіткнувшись в височині,
він щось там собі під носа не до ладу мугика,
об синь обітерши руки, натруджені та брудні.

Униз опускає погляд. Сквапливі гудуть мурахи,
тягають сухі травинки для мурів та загорож.
Будують собі фортеці, безпечать своє від страху,
його у тії печери запихаючи також.

Він дивиться, позіхає, бо трішечки хоче спати,
учора й напередодні пізніше, ніж треба, ліг.
А там, унизу, зростають під виглядом мурів ґрати,
з ґратованої оселі утворюючи барліг.

У нього небесно-сині, сяйливі і теплі очі.
У них віковічний смуток закопано в глибині.
Він руку спустити долу й прибрати травини хоче
та сам себе, як і завше, зупине, дихнувши «ні».

Знов дивиться, як шуліка у небо здіймає здобич.
Безпристрасний спостережник маленьких щоденних драм.
Мурахи сидять принишкло в кутках не безпечних сховищ
і прагнуть не помічати, хто ще сидить з ними там.

4.03.23