Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Правда, труд (роздуми, цитати)
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 95–99
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Правда, труд (роздуми, цитати)
* * *
Правда – вона ж для всіх –
від землі до зірок.
* * *
Ніхто не змінить правди старшої,
що лине з Біблії, із Книги Книг.
* * *
Мудро писана правда.
* * *
Зброя найвища – пра́ведні слова
довгої віри у віках.
* * *
Наша правда з предками єдина.
* * *
Хай буде це не привселюдно сказано,
але на хліб нічого не намазано,
ні масла, ні паштету, ні ікри:
з’їж пісний хліб – і правду говори!
* * *
Правду говори доречно і недоречно.
* * *
Ні, не правда, що всі ми не в силі
всю неправду одвічну здолати!..
Щоб покінчити з нею на ділі –
треба Правду їй в вічі сказати.
* * *
Правда таємницею жива.
Тож не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
* * *
Обман правду на неправду міняє.
* * *
Іноді правда – злості висип.
* * *
Проти правди гіркої –
загони святої брехні.
* * *
…І сумно мені,
що правду ведуть і крадуть,
розмінюють рай на окови земні.
* * *
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим…
Правда – час, брехня це «хто́ ти».
* * *
Правда більш гірка в брехні.
* * *
Пліснява брехні, як тятива,
натягнута безсилою рукою.
* * *
Неправда виткана з павутини.
* * *
Ваша правда – по правді своїй.
Але по своїй правді – правда ваша.
* * *
Чуже:
Усе, що здобуте не власним горбом,
нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
без сорому видерте з рота сиріт,
без совісті вийняте з горя старців,
празолото світу правсіх праотців,
з могил навикопуване все чуже –
усе те Хвороба і Смерть стереже!
* * *
«Наше» – це те, що належить усім.
Це наша планета, це наша країна, місто, будинок.
«Моє» – це все, що належить одному, це те,
що зроблене власними руками,
здобуте власною працею, а не чужою.
* * *
Чим більше слів – тим легше забрехатись.
Щоб ви мені повірили, лиш натякну.
* * *
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
«Хто насправді є святим?»
Той, хто тве́рдить, той, хто певнить,
хто попе́ред на коні,
заведе, зведе, зате́мнить!
То є правда? «Так» чи «Ні»?
Хто хоро́ниться, чаїться,
людям шепче переляк,
за великий світ боїться!
То брехня? То «Ні» чи «Так»?
Мабуть «Чи»! Бо Всесвіт – проти.
Швидше вищу мову вчи!
Правда – час, брехня це «хто́ ти»,
і мовчи, бо в центрі – Чи.
* * *
Праці превірна людина до гробу.
* * *
Отчий Труд, ті Вічні Мозолі
на штурмі ча́су всіх чортів бичують.
* * *
Мов літній джміль в осінній айстрі,
даремно трудиться людина
в музеї щастя і нещастя.
* * *
Не виходить легко – треба труд трудить.
* * *
А що найкраще – то труд.
Бо він і є добро.
Хай мізерним заробком і не нагодуєшся,
так і слізьми ж не запиватимеш.
Бо завтра легша праця,
якщо сьогодні багато встиг.
* * *
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє…
Повір у себе! І не будеш бита
сама собою ж – не ввійшовши в ад.
* * *
А хліб, що на столі, з яких вимог!?
з яких залежностей від праці до роботи!?
У слові «хліб» лише півслова – Бог,
а ще півслова – в крові, плоті й поті.
* * *
Праця в радість – це така,
щоб після неї птах співав у грудях.
* * *
Хай робота йде з душі
у правші і лівші,
і на пісню виходить труд
з одовсіх оруд.
Правда – вона ж для всіх –
від землі до зірок.
* * *
Ніхто не змінить правди старшої,
що лине з Біблії, із Книги Книг.
* * *
Мудро писана правда.
* * *
Зброя найвища – пра́ведні слова
довгої віри у віках.
* * *
Наша правда з предками єдина.
* * *
Хай буде це не привселюдно сказано,
але на хліб нічого не намазано,
ні масла, ні паштету, ні ікри:
з’їж пісний хліб – і правду говори!
* * *
Правду говори доречно і недоречно.
* * *
Ні, не правда, що всі ми не в силі
всю неправду одвічну здолати!..
Щоб покінчити з нею на ділі –
треба Правду їй в вічі сказати.
* * *
Правда таємницею жива.
Тож не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
* * *
Обман правду на неправду міняє.
* * *
Іноді правда – злості висип.
* * *
Проти правди гіркої –
загони святої брехні.
* * *
…І сумно мені,
що правду ведуть і крадуть,
розмінюють рай на окови земні.
* * *
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим…
Правда – час, брехня це «хто́ ти».
* * *
Правда більш гірка в брехні.
* * *
Пліснява брехні, як тятива,
натягнута безсилою рукою.
* * *
Неправда виткана з павутини.
* * *
Ваша правда – по правді своїй.
Але по своїй правді – правда ваша.
* * *
Чуже:
Усе, що здобуте не власним горбом,
нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
без сорому видерте з рота сиріт,
без совісті вийняте з горя старців,
празолото світу правсіх праотців,
з могил навикопуване все чуже –
усе те Хвороба і Смерть стереже!
* * *
«Наше» – це те, що належить усім.
Це наша планета, це наша країна, місто, будинок.
«Моє» – це все, що належить одному, це те,
що зроблене власними руками,
здобуте власною працею, а не чужою.
* * *
Чим більше слів – тим легше забрехатись.
Щоб ви мені повірили, лиш натякну.
* * *
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
«Хто насправді є святим?»
Той, хто тве́рдить, той, хто певнить,
хто попе́ред на коні,
заведе, зведе, зате́мнить!
То є правда? «Так» чи «Ні»?
Хто хоро́ниться, чаїться,
людям шепче переляк,
за великий світ боїться!
То брехня? То «Ні» чи «Так»?
Мабуть «Чи»! Бо Всесвіт – проти.
Швидше вищу мову вчи!
Правда – час, брехня це «хто́ ти»,
і мовчи, бо в центрі – Чи.
* * *
Праці превірна людина до гробу.
* * *
Отчий Труд, ті Вічні Мозолі
на штурмі ча́су всіх чортів бичують.
* * *
Мов літній джміль в осінній айстрі,
даремно трудиться людина
в музеї щастя і нещастя.
* * *
Не виходить легко – треба труд трудить.
* * *
А що найкраще – то труд.
Бо він і є добро.
Хай мізерним заробком і не нагодуєшся,
так і слізьми ж не запиватимеш.
Бо завтра легша праця,
якщо сьогодні багато встиг.
* * *
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє…
Повір у себе! І не будеш бита
сама собою ж – не ввійшовши в ад.
* * *
А хліб, що на столі, з яких вимог!?
з яких залежностей від праці до роботи!?
У слові «хліб» лише півслова – Бог,
а ще півслова – в крові, плоті й поті.
* * *
Праця в радість – це така,
щоб після неї птах співав у грудях.
* * *
Хай робота йде з душі
у правші і лівші,
і на пісню виходить труд
з одовсіх оруд.
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-правда-труд-роздуми-цитати-вірші-вислови.html
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 95–99
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
