Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Жадан (1974) /
Вірші
ЦИТАТНИК
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЦИТАТНИК
В почині завжди є процес
твого народження. І це –
суттєвий крок до заморок
життя. Під владою зірок
вже наростає твій процент,
що зменшує твій строк.
Та разом з тим це та пора,
коли виходить на-гора
твоя залежність від умов
народження. І ти, немов
сліпий, не здатен вибирать
поміж вітчизн і мов.
Тому твоя вітчизна – це
твоє тавро і твій кацет,
чий прояв є надміру злим,
бо туго стягнено вузли,
і хоч гидке твоє лице,
та мусиш бути з ним.
Вітчизни – різні. І твоя,
на жаль, не з кращих. Все ж не я,
так інші цей сприймають край
з утіхою. Тож, хоч тікай,
“любов к отчизні” в цих краях
завжди була за кайф.
“Любов к отчизні” є слова,
з яких повинен випливать
життя людського вічний сенс,
хоч як на мене спосіб сей
кохання плідно убива
саме поняття “секс”.
Вітчизна це, скоріше, звір,
тому, якщо ти маєш зір,
на нього пильно озирнись:
любов до нього – шлях униз.
У цьому випадку, повір,
чесніше онанізм.
Вважай, тобі не повезло,
бо здавна згублене весло,
яким би вигріб ти звідсіль.
І це була б розумна ціль,
бо громадянство тут є зло,
що роз’їда, мов сіль.
Країна ця – великий гріх
людей і Бога. Наш поріг
навряд чи подолать кому –
він неприступний, ніби мур.
І це нагадує скоріш
не дім, але тюрму.
У тому сенсі, що таки
ти звідси міг би утекти.
Проте – за чим? Щоб десь вночі –
і побивайся, і кричи
в надії марній зішкребти
лілею на плечі.
Простіше вірити, що ти
сидиш в оточенні води
або пісків, їх не пройти,
тому кордон – кінець мети,
де розбудовано пости
і зірвано мости.
І це об’єднує народ,
підтримує нейтральність вод
і невгасимий блиск в очах.
Суспільству ж прагнеться вбачать
в усьому цьому вищий код
ментальності. Хоча,
на перший погляд, їх не є –
подібностей, чий сплав дає
основу єдності, але
єднання є, хоч і мале.
Наприклад, сонце, що встає,
чи спільний туалет.
Крім того, може об’єднать
розмитий шлях, відсутність дна.
Потопи, струси чи вогонь –
це об’єднає будь-кого.
І можна, зрештою, додать
фольклор і алкоголь.
Тепер ти знаєш, де ростеш,
тим більше – з ким. Уважно стеж,
як неба згорнено сувій,
як простір біль тамує свій,
як насідає дикий степ
і порожніє світ.
Хоча, здавалося б, речей
та явищ – тьма. Та все тече
і змінюється, біжучи
від нас, мабуть, не без причин.
Тож речі тануть нам з очей,
мов стравлені харчі.
І не втішає навіть те,
що виробництво їх росте.
Всі речі поглина земля,
і це наводить переляк,
та вартість кожної, проте,
не збільшує ніяк.
Але на берегах Ріки
Життя є речі більш тривкі.
Насамперед – існує час,
й тому, хто все це поміча,
спада на думку, що роки
є плинні, мов сеча.
Іще існує відчуття,
що все гаразд, та до пуття
це відчуття ні я, ні ти
в собі не можем віднайти,
тому сприймаємо життя
з відсутністю мети.
Існує небо, а затим –
десяток-другий перспектив,
копа означень, сотні назв,
освіта рас, злягання мас,
і Бог, що в межах самоти
охороняє нас.
І смерть – косою чи серпом
врізає віку нам обом,
і мста – густа, мов тінь хреста,
між нами вперто вироста,
і давить соляним стовпом
небесна висота.
1994
твого народження. І це –
суттєвий крок до заморок
життя. Під владою зірок
вже наростає твій процент,
що зменшує твій строк.
Та разом з тим це та пора,
коли виходить на-гора
твоя залежність від умов
народження. І ти, немов
сліпий, не здатен вибирать
поміж вітчизн і мов.
Тому твоя вітчизна – це
твоє тавро і твій кацет,
чий прояв є надміру злим,
бо туго стягнено вузли,
і хоч гидке твоє лице,
та мусиш бути з ним.
Вітчизни – різні. І твоя,
на жаль, не з кращих. Все ж не я,
так інші цей сприймають край
з утіхою. Тож, хоч тікай,
“любов к отчизні” в цих краях
завжди була за кайф.
“Любов к отчизні” є слова,
з яких повинен випливать
життя людського вічний сенс,
хоч як на мене спосіб сей
кохання плідно убива
саме поняття “секс”.
Вітчизна це, скоріше, звір,
тому, якщо ти маєш зір,
на нього пильно озирнись:
любов до нього – шлях униз.
У цьому випадку, повір,
чесніше онанізм.
Вважай, тобі не повезло,
бо здавна згублене весло,
яким би вигріб ти звідсіль.
І це була б розумна ціль,
бо громадянство тут є зло,
що роз’їда, мов сіль.
Країна ця – великий гріх
людей і Бога. Наш поріг
навряд чи подолать кому –
він неприступний, ніби мур.
І це нагадує скоріш
не дім, але тюрму.
У тому сенсі, що таки
ти звідси міг би утекти.
Проте – за чим? Щоб десь вночі –
і побивайся, і кричи
в надії марній зішкребти
лілею на плечі.
Простіше вірити, що ти
сидиш в оточенні води
або пісків, їх не пройти,
тому кордон – кінець мети,
де розбудовано пости
і зірвано мости.
І це об’єднує народ,
підтримує нейтральність вод
і невгасимий блиск в очах.
Суспільству ж прагнеться вбачать
в усьому цьому вищий код
ментальності. Хоча,
на перший погляд, їх не є –
подібностей, чий сплав дає
основу єдності, але
єднання є, хоч і мале.
Наприклад, сонце, що встає,
чи спільний туалет.
Крім того, може об’єднать
розмитий шлях, відсутність дна.
Потопи, струси чи вогонь –
це об’єднає будь-кого.
І можна, зрештою, додать
фольклор і алкоголь.
Тепер ти знаєш, де ростеш,
тим більше – з ким. Уважно стеж,
як неба згорнено сувій,
як простір біль тамує свій,
як насідає дикий степ
і порожніє світ.
Хоча, здавалося б, речей
та явищ – тьма. Та все тече
і змінюється, біжучи
від нас, мабуть, не без причин.
Тож речі тануть нам з очей,
мов стравлені харчі.
І не втішає навіть те,
що виробництво їх росте.
Всі речі поглина земля,
і це наводить переляк,
та вартість кожної, проте,
не збільшує ніяк.
Але на берегах Ріки
Життя є речі більш тривкі.
Насамперед – існує час,
й тому, хто все це поміча,
спада на думку, що роки
є плинні, мов сеча.
Іще існує відчуття,
що все гаразд, та до пуття
це відчуття ні я, ні ти
в собі не можем віднайти,
тому сприймаємо життя
з відсутністю мети.
Існує небо, а затим –
десяток-другий перспектив,
копа означень, сотні назв,
освіта рас, злягання мас,
і Бог, що в межах самоти
охороняє нас.
І смерть – косою чи серпом
врізає віку нам обом,
і мста – густа, мов тінь хреста,
між нами вперто вироста,
і давить соляним стовпом
небесна висота.
1994
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
