
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.09
10:46
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде ко
2023.06.09
05:28
Знаю, що серце незряче,
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
Бачу, що доля сліпа, –
Скільки живу – стільки плачу,
Завжди жура проступа.
Холодно й темно повсюди.
Спокій ніде не приживсь.
Краще б осліп від полуди,
Щоб не блудити кудись.
2023.06.09
04:42
Лелійте день, можливо це останній.
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
Можливо завтра просто вже нема.
Нехай засяє сонце на світанні,
хіба важливо літо чи зима.
Лелійте день, плекайте кожну думку,
зростіть в собі не руйнача, – творця,
не досягти у жовчі порятунку
і не зійти одесную О
2023.06.09
03:12
– Ой, кума, чи Ви це чули?
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
В славнім місті Хургада
з’їла мо–ля акула
і тепер вона звізда!
Неї постять в інтернеті,
треба ж так, одна лиш мить…
В президенсткім кабінеті
уже й орден їй лежить.
2023.06.08
21:17
«Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
2023.06.08
19:28
Лежать козаки у снігу посеред чиста поля.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зи
2023.06.08
15:04
Кому ти стелиш гобелени,
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
і віддаєш частину серця,
що він в очах твоїх зелених,
мов кінь у яблуках пасеться?
Чи збожеволіла від сяйва,
що засліпило випадково,
не відчуваєш що ти зайва
2023.06.08
14:59
В Галі плани є секретні.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
Подрузі відкрилась:
- Я приблизно на дві третіх
Вже сім’ю створила.
Вийти заміж я збираюсь,
Згодні мама й тато.
Лиш одну проблемку маю
Тільки розв’язати.
2023.06.08
14:42
Ожили герої із казок,
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
заходилася нечиста сила
обілити те, що наробила –
викладає світові урок,
як йому боятися дебіла.
Класика усе-таки живе.
Це Тарас, а не Макіавелі...
2023.06.08
12:11
Якщо ненависть
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
породжує силу,
то безсилля
вбиває людину.
Якщо людина
не бачить себе
частиною суспільства,
2023.06.08
11:20
Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,
на порослий дичиною заводський периметр в Буштино
Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.
Апокаліптична картинка зіржавілого металобрух
2023.06.08
08:52
Пригнічений, утомлений, побитий
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
2023.06.08
06:08
Знімаю перед Музою кашкет,
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.05.29
2023.04.06
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.18
2023.02.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Дідусева спадщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дідусева спадщина
Добре зростати поруч із дідусем, який знає геть усе та на світі та про все розповість, усе пояснить, а при нагоді й покаже. Мій дідуньо Іван, наприклад, знав усе про рослини та про кожну, що траплялася, або про яку я запитував, повідомляв її ім’я, наукове та народне, з якої родини походить, чим корисна або шкідлива. Шкодую, що тоді мій інтерес до світу не був таким енциклопедичним, як дідусеві знання, і багато чого дарма промайнуло повз мої легковажні вуха. Та вже коли щось у них потрапило – про городніх, садових, польових або лісових мешканців, благонадійних і не надто – те в моїх вухах лунає й понині: це дідусів лагідний голос, головним тоном якого була любов. Таке було його ставлення до рослин, тварин, людей, життя загалом і до мене зокрема. Філософи кажуть, що знання і любов, по суті, одне й те саме; можливо, тому дідусева любов й перетворилася в моїй голові на знання. Дідусь ніби залишив мені у спадок поіменовану, пояснену, пізнану, а відтак і полюблену частину світу.
А в іншій його частині – навіть у відкритій, дослідженій, освоєній і щільно заселеній – довелося викручуватися власноруч і самотужки. Дехто так і ходить нею все життя, ніби чужинець у чужім краї, позначаючи невідомі форми буття родовими словами на кшталт «рослина» та «камінь» або й займенниками «це», «те» і «он те». Я й сам так ходив деякий час або й час доволі тривалий, доки збагнув, як нестерпно нудно та нецікаво жити невігласом, і тоді знову розчув сповнений любові голос дідуся Івана: він підказував мені ймення вже знайомих однопланетян і запрошував і заохочував пізнати та полюбити незнайомців. Я дослухався до того голосу та почав пізнавати, любити та привласнювати дедалі нові частинки нашого світу. А цей об’єкт пізнання виявився таким самим безкраїм, як і моє невігластво, але тим краще: справа ця мені до душі, тому будущина моя світла та радісна аж до кінця моїх днів (ну, або допоки зір дозволить).
…Ось – іще один мешканець планети Земля, про ім’я і чесноти якого я довідався. У квітні-травні київські угіддя, де ми блукаємо з собакою, вкриває рослина, яку я помічаю вже не перший рік – і щороку вона замешкує дедалі нові простори. Особливо ж її зарості принадні на київських гірках: тоненькі ясно-зелені стебла, увінчані охайним білим суцвіттям, цілими гайками стоять по схилах, щільненько, одне до одного, абсолютно вертикально; який би крутий не був той схил – жодних відхилень від вертикалі. Коричневий спадистий ґрунт, ясно-зелені виструнчені стебла – це поєднання має вигляд арт-об’єкта, а точніше, елементу такого об’єкта, густо вкритого бездоганно охайним штрихуванням.
Звуть рослинку часникова трава, або кінський часник черешковий (латиною Alliaria petiolata). Назва промовиста: розім’яте пучками листя видає слабкий, а радше делікатний часниковий запах, навіть аромат – він тонкий аж вишуканий. Йому бракує агресивності та натиску часнику, проте достатньо ноток і тонів, дотик яких до рецепторів нагадує про часник і збуджує апетит. Якщо те листя пожувати, а ще краще видобути олію з насіння (його там аж третина від ваги), язик відчуває печіння, як від гірчиці, але слабкіше. Вельми цікава сполука запаху та смаку, адже часникова трава є родичкою гірчиці, належить до однієї з нею родини, до капустяних, а часник походить з іншої, з амарилісових (лілійних), і родичається з цибулею. Ці властивості зробили часникову траву спецією та цілющим зіллям, які європейці знали ще від часів неоліту, за 10-3 тис. до н.е., та вживали в кулінарії та медицині, доки її не витиснули сильніші конкуренти з Ближнього Сходу та Азії, як спецію – часник, як ліки – гірчиця. Однак тисячоліттями Європа заправляла страви листям цієї трави та зігрівала хворих олією з її насіння. Це закарбувалося, зокрема, в англійській назві рослини, garlic mustard, часник-гірчиця; саме тому молоко корів, що вхопили кінського часнику, не варто пити – воно і гіркувате, і тхне.
Звісно, коли знаєш назву рослини або визначив її за каталогом або за допомогою програмки в смартфоні, довідаєшся про все це, знатимеш навіть і більше, адже всі джерела інформації цілодобово доступні через той же смартфон. Проте це буде мертва, без любові інформація, що вислизає з пам’яті, відомості з якогось чорно-білого недолугого підручника ботаніки, де всі рослини подібні одна до одної, а тхнуть однаково – лежалим шкільним пилом. Та коли я, ще не знавши напевно, а тільки передчуваючи знання, побіг до Ботсаду, зірвав і розтер пучками листок часникової трави, вдихнув і відчув тонкий аромат…
– Так, це вона, часникова трава, або кінський часник черешковий, з родини капустяних! – пролунав наді мною лагідний дідусів голос, а в ньому, як колись і завжди, любов, – і вона вмить зробилася знанням.
2018-2023
А в іншій його частині – навіть у відкритій, дослідженій, освоєній і щільно заселеній – довелося викручуватися власноруч і самотужки. Дехто так і ходить нею все життя, ніби чужинець у чужім краї, позначаючи невідомі форми буття родовими словами на кшталт «рослина» та «камінь» або й займенниками «це», «те» і «он те». Я й сам так ходив деякий час або й час доволі тривалий, доки збагнув, як нестерпно нудно та нецікаво жити невігласом, і тоді знову розчув сповнений любові голос дідуся Івана: він підказував мені ймення вже знайомих однопланетян і запрошував і заохочував пізнати та полюбити незнайомців. Я дослухався до того голосу та почав пізнавати, любити та привласнювати дедалі нові частинки нашого світу. А цей об’єкт пізнання виявився таким самим безкраїм, як і моє невігластво, але тим краще: справа ця мені до душі, тому будущина моя світла та радісна аж до кінця моїх днів (ну, або допоки зір дозволить).
…Ось – іще один мешканець планети Земля, про ім’я і чесноти якого я довідався. У квітні-травні київські угіддя, де ми блукаємо з собакою, вкриває рослина, яку я помічаю вже не перший рік – і щороку вона замешкує дедалі нові простори. Особливо ж її зарості принадні на київських гірках: тоненькі ясно-зелені стебла, увінчані охайним білим суцвіттям, цілими гайками стоять по схилах, щільненько, одне до одного, абсолютно вертикально; який би крутий не був той схил – жодних відхилень від вертикалі. Коричневий спадистий ґрунт, ясно-зелені виструнчені стебла – це поєднання має вигляд арт-об’єкта, а точніше, елементу такого об’єкта, густо вкритого бездоганно охайним штрихуванням.
Звуть рослинку часникова трава, або кінський часник черешковий (латиною Alliaria petiolata). Назва промовиста: розім’яте пучками листя видає слабкий, а радше делікатний часниковий запах, навіть аромат – він тонкий аж вишуканий. Йому бракує агресивності та натиску часнику, проте достатньо ноток і тонів, дотик яких до рецепторів нагадує про часник і збуджує апетит. Якщо те листя пожувати, а ще краще видобути олію з насіння (його там аж третина від ваги), язик відчуває печіння, як від гірчиці, але слабкіше. Вельми цікава сполука запаху та смаку, адже часникова трава є родичкою гірчиці, належить до однієї з нею родини, до капустяних, а часник походить з іншої, з амарилісових (лілійних), і родичається з цибулею. Ці властивості зробили часникову траву спецією та цілющим зіллям, які європейці знали ще від часів неоліту, за 10-3 тис. до н.е., та вживали в кулінарії та медицині, доки її не витиснули сильніші конкуренти з Ближнього Сходу та Азії, як спецію – часник, як ліки – гірчиця. Однак тисячоліттями Європа заправляла страви листям цієї трави та зігрівала хворих олією з її насіння. Це закарбувалося, зокрема, в англійській назві рослини, garlic mustard, часник-гірчиця; саме тому молоко корів, що вхопили кінського часнику, не варто пити – воно і гіркувате, і тхне.
Звісно, коли знаєш назву рослини або визначив її за каталогом або за допомогою програмки в смартфоні, довідаєшся про все це, знатимеш навіть і більше, адже всі джерела інформації цілодобово доступні через той же смартфон. Проте це буде мертва, без любові інформація, що вислизає з пам’яті, відомості з якогось чорно-білого недолугого підручника ботаніки, де всі рослини подібні одна до одної, а тхнуть однаково – лежалим шкільним пилом. Та коли я, ще не знавши напевно, а тільки передчуваючи знання, побіг до Ботсаду, зірвав і розтер пучками листок часникової трави, вдихнув і відчув тонкий аромат…
– Так, це вона, часникова трава, або кінський часник черешковий, з родини капустяних! – пролунав наді мною лагідний дідусів голос, а в ньому, як колись і завжди, любов, – і вона вмить зробилася знанням.
2018-2023
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію