Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дмитро Чистяк /
Критика | Аналітика
Світлий усміх Григорія Кочура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлий усміх Григорія Кочура
І була п’ятниця. І вибілював сніг Київ. І променилася невеличка зала Будинку письменників. І яснозоро усміхався зі світлини молодий Григорій Порфирович Кочур, напередодні свого 99-річчя. І зібралося небагато людей для вшанування нашого Велета – перекладача більш як із 30 мов, педагога, який виплекав перекладацьке шістдесятництво, ґрунтовного літературознавця, що його «творчий і енергетичний посил не обмежений у часі» (І.Дзюба)… І було прикро: такі небуденні події, як презентація упорядкованої Григорієм Кочуром у 60-ті роки «Антології новітньої французької поезії», не привертають увагу широкої громадськості, його творчість гідно не поцінована, дарма що будь-яка культура пишалася б таким Світочем слова. І воно зрозуміло: легше борсатись у споживацькому раї і нині, і прісно, легше відкинути на маргінеси Поезію, тішачись із модерно-премодерних часто-густо графоманських стосів, крокуючи наосліп до останньої межі…
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
