
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Дмитро Чистяк /
Критика | Аналітика
Світлий усміх Григорія Кочура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлий усміх Григорія Кочура
І була п’ятниця. І вибілював сніг Київ. І променилася невеличка зала Будинку письменників. І яснозоро усміхався зі світлини молодий Григорій Порфирович Кочур, напередодні свого 99-річчя. І зібралося небагато людей для вшанування нашого Велета – перекладача більш як із 30 мов, педагога, який виплекав перекладацьке шістдесятництво, ґрунтовного літературознавця, що його «творчий і енергетичний посил не обмежений у часі» (І.Дзюба)… І було прикро: такі небуденні події, як презентація упорядкованої Григорієм Кочуром у 60-ті роки «Антології новітньої французької поезії», не привертають увагу широкої громадськості, його творчість гідно не поцінована, дарма що будь-яка культура пишалася б таким Світочем слова. І воно зрозуміло: легше борсатись у споживацькому раї і нині, і прісно, легше відкинути на маргінеси Поезію, тішачись із модерно-премодерних часто-густо графоманських стосів, крокуючи наосліп до останньої межі…
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію