
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.05
15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
2023.06.05
15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
2023.06.05
11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією.
Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул.
Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються.
Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник.
Російське співчуття подібне до крокодилячих
2023.06.05
05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
2023.06.04
21:54
Вокзал Краматорська, як лебідь,
раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
2023.06.04
21:38
Немов потомлені життям старезні скіфські баби,
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.
2023.06.04
19:58
Ти живеш у мені ніжністю.
І рядками поезій живеш.
Попри неспівпадіння й погрішності,
попри відстань, позбавлену меж.
В плині часу за пагорби вічності,
де стрічаємось ми між життів,
викидаючи всі протирічності
І рядками поезій живеш.
Попри неспівпадіння й погрішності,
попри відстань, позбавлену меж.
В плині часу за пагорби вічності,
де стрічаємось ми між життів,
викидаючи всі протирічності
2023.06.04
16:49
Вітри зв’язала древня липа,
Квіток веселку джміль розсипав.
Ловило небо диво – пташку,
Метелик слухав літа казку.
І дощ ховавсь у снах кудлатих,
Щоб зелень щедро малювати.
Сміялись нишком зорі в травах,
Квіток веселку джміль розсипав.
Ловило небо диво – пташку,
Метелик слухав літа казку.
І дощ ховавсь у снах кудлатих,
Щоб зелень щедро малювати.
Сміялись нишком зорі в травах,
2023.06.04
15:49
Колись велике місто тут було,
Тепер одні руїни залишились.
Де бур’янами все позаросло,
Де вже дерева в камені вчепились.
Гуляє вітер поміж тих руїн
Та старий попіл вулицями носить.
Життя шукає поміж старих стін
Та завиває, мовби поміч просить.
Тепер одні руїни залишились.
Де бур’янами все позаросло,
Де вже дерева в камені вчепились.
Гуляє вітер поміж тих руїн
Та старий попіл вулицями носить.
Життя шукає поміж старих стін
Та завиває, мовби поміч просить.
2023.06.04
11:17
Храм не построить на слезах и крови,
влагой окропи лежащего плашмя.
Господи, благослови
мя.
Нерв оголи, на ход провидь,
встань, даже если смят.
Господи, благослови
влагой окропи лежащего плашмя.
Господи, благослови
мя.
Нерв оголи, на ход провидь,
встань, даже если смят.
Господи, благослови
2023.06.04
09:40
Ще залишились у мені
Твої слова, твої пісні.
Це не забути, не минути,
Як березень, що йде за лютим.
Ще залишились у мені
Гарячих рук шалені дні.
Твої слова, твої пісні.
Це не забути, не минути,
Як березень, що йде за лютим.
Ще залишились у мені
Гарячих рук шалені дні.
2023.06.04
09:07
Поет щодня куштує ескалоп,
Пацяті січка падає до ночов.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.
Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
Пацяті січка падає до ночов.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.
Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
2023.06.04
08:51
На Зелені свята Мавка
серед лісу спозаранку
наварила борщ зелений,
чай із м’ятою студеной.
Запросила гостей щиро
святкувати Боже диво –
єдність Сина, Отця, Духа
та візит Святого Духа.
серед лісу спозаранку
наварила борщ зелений,
чай із м’ятою студеной.
Запросила гостей щиро
святкувати Боже диво –
єдність Сина, Отця, Духа
та візит Святого Духа.
2023.06.04
05:21
…і стало тихо. Так минула ніч.
Хвости комет сприймаю за ракети.
Лети, мій друже вітру, навсібіч
допоки ще розмиті силуети,
допоки сонце променем своїм
нам не відкрило все жахіття ночі
і стелиться густим туманом дим
й душа із тіла відлетіти хоче.
Хвости комет сприймаю за ракети.
Лети, мій друже вітру, навсібіч
допоки ще розмиті силуети,
допоки сонце променем своїм
нам не відкрило все жахіття ночі
і стелиться густим туманом дим
й душа із тіла відлетіти хоче.
2023.06.04
05:07
Червнева ніч, як сон короткий,
Швиденько сходить нанівець, -
Акацій пахощі солодкі
Несе в кімнату вітерець.
Листочків шепіт таємничий,
Мов тиха розповідь про гріх,
Хоч солов'ї уже не кличуть
Любитись радих соловї'х.
Швиденько сходить нанівець, -
Акацій пахощі солодкі
Несе в кімнату вітерець.
Листочків шепіт таємничий,
Мов тиха розповідь про гріх,
Хоч солов'ї уже не кличуть
Любитись радих соловї'х.
2023.06.03
19:31
Сьогодні знов дощить, немовби плаче небо.
У нас не рандеву, а зустріч просто так.
Далекі чи близькі? — Не знаю і не треба...
Самотні дві душі. Самотні ми, однак.
З думками про своє дощ лиє все сильніше,
Змиває біль, журбу, провину, смуток, страх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нас не рандеву, а зустріч просто так.
Далекі чи близькі? — Не знаю і не треба...
Самотні дві душі. Самотні ми, однак.
З думками про своє дощ лиє все сильніше,
Змиває біль, журбу, провину, смуток, страх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Дмитро Чистяк /
Критика | Аналітика
Світлий усміх Григорія Кочура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлий усміх Григорія Кочура
І була п’ятниця. І вибілював сніг Київ. І променилася невеличка зала Будинку письменників. І яснозоро усміхався зі світлини молодий Григорій Порфирович Кочур, напередодні свого 99-річчя. І зібралося небагато людей для вшанування нашого Велета – перекладача більш як із 30 мов, педагога, який виплекав перекладацьке шістдесятництво, ґрунтовного літературознавця, що його «творчий і енергетичний посил не обмежений у часі» (І.Дзюба)… І було прикро: такі небуденні події, як презентація упорядкованої Григорієм Кочуром у 60-ті роки «Антології новітньої французької поезії», не привертають увагу широкої громадськості, його творчість гідно не поцінована, дарма що будь-яка культура пишалася б таким Світочем слова. І воно зрозуміло: легше борсатись у споживацькому раї і нині, і прісно, легше відкинути на маргінеси Поезію, тішачись із модерно-премодерних часто-густо графоманських стосів, крокуючи наосліп до останньої межі…
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію