ЗГРА́Я, ї, жін.

1. Група птахів, тварин, риб і т. ін., які тримаються разом. Ганяли зграї собак, голодних, худих, сердитих (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 159); Високе небо.. слало на землю тихі шуми: то шелест вітру, то сюрчання пташиних зграй, що збиралися відлітати (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 374); Вороння цілими зграями налітає на баштан (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 41); Хмара бризок і зграя жаб приснули на всі боки (Юрій Смолич, I, 1958, 96); * У порівняннях. Полова, немов зграя дрібних блідо-жовтих метеликів, стрімко зривалася з сита і потім тихо осідала на долівці (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 380);
// перен., чого. Скупчення, маса, багато чого-небудь (про предмети, думки, звуки і т. ін.). Сині зубчасті зграї гір плутаються в хмарах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 398); Твої кохані струни голоснії Будили зграї красних мрій моїх (Леся Українка, I, 1951, 33); Ми подивилися вгору і одразу побачили зграю фашистських бомбардувальників (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 36); Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 65).

2. кого і без додатка, перен. Юрба людей, об'єднаних спільною дією, спільним заняттям. Ціла зграя людей увалила в сіни, брязкаючи шаблями, цокаючи шпорами... (Панас Мирний, I, 1954, 320); Галасливими зграями носяться по майдану замурзані циганчата (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 335).

3. перен., зневажл. Група людей, які займаються ганебною діяльністю; банда. На бистрому Дунаї полягли фашистські зграї (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 426); Озброєна глитайська зграя вчинила жорстоку розправу над повстанцями (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 5); На битву проти хижих зграй радянські люди встали (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 25).

Дякую, Наталіє, за увагу та відгук. Тримаймося!..