Пора дитинства. Повернутись до неї неможливо. Хіба що на крилах пам’яті. Людина повинна йти та йти по життю, щоб виконати своє призначення на Землі, котре визначено їй згори. Однак є яскраві спогади зі світу дитинства, вони подібні до спалахів, миттєвих осяянь, які назавше закарбовуються в пам’яті людини…
«Зимові празники в селі під Волновахою у дідуся і бабусі. Мені 4-5 років…

У віці 6-7 років мандрівка за кермом УАЗ («бобіка») на колінах дідуся, він був головою колгоспу, а довкруж – поля пшениці й лани кукурудзи…

Море, Азовське…», - три епізоди, які зберігає пам’ять Ірини Вишталюк, української художниці.

Народжена в Донецьку. Батько – Олександр Хобта, заслужений металург України. Приділяв багато уваги доньці, попри важку працю. Мати – Валентина Хобта, доктор економічних наук, професор, виховувала Ірину в дусі патріотизму. Навіть під час тимчасового перебування в Пакистані, місце праці батька, взяли з собою підручники з української мови. В школі такий предмет не вивчали…

Окрім навчання в звичайній, середній школі, здобувала знання і вміння в художній школі. Дівчинку прийняли і до музичної, але перевагу віддала художній. Закінчила в 1993 році Донецьку центральну дитячу художню школу на відмінно.
Змалечку мріяла стати артисткою, трохи менше вчителькою. Цікава річ, художник англійською – «artist»… Може не так праглося, але мрії збуваються!

Все йде своєю чергою. Непомітно промайнули роки, вже здобута перша вища освіта, економічна. Опісля того, як в 2014 році агресивна Московщина (РФ) розв’язала війну проти України, переїхала з Донецька до Києва. Друга вища - мистецька, цього року Ірина отримає диплом бакалавра НАОМА, фах: художниця-монументалістка. З викладачів Академії добрим словом згадує такі імена - Івана Пилипенка, професор, керівник Майстерні Храмового живопису та культури імені академіка, проф. Миколи Стороженка; Олеся Соловея, в.о. завідувача кафедри живопису і композиції; Генрі Ягодкіна, доцент цієї ж кафедри…

На запитання: «Творчість яких художників, українських та іноземних, Вам найбільше до вподоби і чому?». Пані Ірина назвала Олександра Мурашка, Архипа Куїнджі, Петра Левченка, Степана Колеснікова; найвідомішого представника золотого століття нідерландського живопису – Рембрандта ван Рейна (1606 – 1669) і Поля Сезанна (1839 – 1906), провідного митця завершення 19 століття у Франції, творчість якого мала величезний вплив на живопис ХХ століття.

Дещо детальніше про чотирьох українських художників.

Олександр Мурашко (1875 – 1919), знакова Постать в історії національної культури. Був одним з тих піонерів, які започаткували українське малярство ХХ століття з його новітнім образно-пластичним баченням Світу. Відшукав власну естетику живопису. У його малярській мові важливими чинниками були - Форма, Колір, Світло.

Архип Куїнджі (1841 – 1910), візитівкою його робіт є Світло і Тіні, точніше те, як він їх втілював у малярстві. Писав фарбами власного виробництва. Брав певну фарбу і домішував до неї свої складники. Які? Залежало від того, що пише. Його називали «художником світла». Один з найбільш незвичайних пейзажистів другої половини ХIХ століття.

Петро Левченко (1856 – 1917). Твори позначені душевністю й ліризмом. В доробку є чимало картин мініатюрного формату, виконаних з ювелірною вправністю. Володів вмінням тонко передати полотну стан Природи. Видатний Майстер інтер’єрних композицій і віртуоз малюнка.

Степан Колесніков (1879 – 1955). Автор пейзажів, картин побутового та анімалістичного жанру, іноді – натюрмортів. Особливо вдавалися митцеві зимові краєвиди. Навчався в Одеському художньому училищі, опісля в Петербурзькій Академії мистецтв. Одним з наставників-педагогів був Ілько Ріпин (не Рєпін!), уродженець Чугуєва, що на Харківщині.

Картини улюблених художників тим чи іншим способом справляють вплив на творчість певного митця, буває чималий…

Доречно розглянути хоча б окремі картини героїні даного тексту. Спробувати зазирнути у глибинний зміст, який закладений в художній твір. Картина «Підвечірок». Невисокий перелаз, буяння зеленотрав’я, пасеться стадо корів, позаду окремі дерева, далі гущавина лісу. Спершу може видатися, що ж там такого особливого зображено? Та це лише на перший погляд…

Дивним може видатися той факт, що значна частина мешканців Землі не вживає молока. Легко засвоюють молоко в багатьох країнах лише діти. Відсутній ген, котрий забезпечує синтез потрібних ферментів – R1a. Саме цей ген посприяв виживанню трипільців, автохтонам своєї землі. Ген R1a відкрив нову сторінку історії, отримавши назву «арійського». Увага! В Україні носіями цього гену є більш ніж 52% населення, у інших народів цей показник не перевищує 20%. Європейці переважно мають ген R1b. Трипільці (протоукраїнці), які вижили в нових умовах на теренах межиріччя Дністер-Дніпро вже іменувалися не трипільцями, відтоді вони – арії. Провідна роль починає належати Гопалану – пастуху корів. Го (санскрит) – корова. З’явилися слова го-сподар, го-мін, Го-верла….**
Розгляньмо ще одну картину, більш ніж суттєву щодо змісту. «Пошуки істини», назва змушує замислитися. Вмикається асоціативне мислення, в пам’яті зринає відома робота «Що є істина», українського художника Миколи Ге (1831 – 1894). В 1876 році оселився в Україні, жив і творив на хуторі Іванівському, Чернігівські землі.

Що таке істина? Запитання дуже непросте. ІСТИНА відповідає дійсності, себто тому, що є насправді. Вона реальна, та відповідає природі.
Посутнє визначення від Рене Генона: «Якщо ідея істинна, то вона належить всім, хто здатний її осягнути. Істинна ідея не може бути «новою», оскільки вона не є продуктом людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні зробити – це постаратися зрозуміти її».

Істина є не викривленим відображенням будь-котрого об’єкта пізнання у нашій свідомості. Коли ж вийдемо за кордон постулату, доконечно дійдемо висновку, що скільки об’єктів пізнання, стільки й істин… Насінина істини присутня в кожному віровизнанні, істинність одного не є свідченням неістинності іншого…

«Пізнаєте істину, і вона зробить вас вільними» (Євангеліє від Івана 8:32). Існують: абсолютна і відносна істини. Шляхи пізнання різні, як і езотеричні школи. У особистих істин хтозна-скільки різновидів…

«Яблука і соняхи»…. Примітна картина, натюрморт на тлі пейзажу. Розквітлі соняхи та яблука… Соняхи – то українські сонця, а воно – символ життя. В колядках Сонце – Праматір Світу, вічна Весна. Схід сонця асоціюється з народженням життя.

Яблуня, материнське дерево Світу. В казках, яблуня яка родить золоті і срібні яблука є найбільшою цінністю царства. Слов’янські народи мають міти про молодильні яблука. В християнській мітології історія людства починається з яблуні: за Біблією, саме вона була тим райським Деревом Пізнання добра і зла…

Поетичність… Вона притаманна живопису мисткині, та суголосна віршованим рядкам:

«Не сумніваюся,
Що сонце усміхнеться.
Не сумніваюся,
Що зацвіте весна.
Не сумніваюсь,
Що покличе Доля
І піднесе мені
Сподівані дива», - Євген Товстуха (1934 – 2021), лікар-фітоетнолог, народознавець, поет, прозаїк.

Створено доволі пейзажів, натюрмортів, акварелей, абстрактних аплікацій. Вони містять ознаки: традиціоналізму, філософічності, поетичності, асоціативізму, лірики. Безперечно, будуть з’являтися й нові роботи…

Перший глядач і критик щойно створених картин – це Анатолій Вишталюк, чоловік пані Ірини. Він же автор сімейного девізу: «Час, наполегливість, успіх»…

Слушно процитувати слова Адальберта Ерделі (1891 – 1955), великого живописця: «Знайомство з новою людиною для мене радість – з умовою, що в ній є певні цінності…».

Знайомство з картинами Ірини Вишталюк привносить радісні моменти в буття людини…

*Рядки з вірша Євгена Товстухи
** Інформація запозичена у дослідника-езотерика В. Кирунчика

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).

На фото - картина "Яблука і соняхи".