1
Розпростерши білі крила, пливуть Чорним морем
«Чайки». Вже аж під Стамбулом опиняться скоро.
Поки турки під Кафою вовтузяться з ханом,
Козаки з Січі зібрались в гості до султана.
Отаман на першій «чайці» вперед поглядає,
Десь турецький берег скоро з’явитися має.
Чи справдиться розрахунок, що не ждуть у гості,
Щоб кусали турки лікті від безсилля й злості.
Вітер надима вітрила, «чайки» підганяє.
Козакам , мабуть, для справи сили зберігає.
Хто куня, хто під’їдає, а хто чистить зброю.
А два добрих побратима ведуть між собою
Тиху мову. Один каже: - Ти справді надумав?
- Та ж чи я брехати буду побратиму й куму?!
Я ж батькам дав чесне слово – відшукаю брата.
Хіба буде козак слово на вітер кидати?
- Як ти його відшукаєш? Пропав десь небога.
Може, у Криму? – Ні, куме, там немає йо̓го.
Я той Крим пройшов, проїхав. Де лиш не бували.
Кажуть, десь аж під Стамбулом його зустрічали.
Сподіваюся, зустріну, визволю з неволі.
- А, як ні? Як не дозволить відшукати доля?
Ми ж під тим Стамбулом будем коротку годину.
Хіба ти знайти зумієш брата? – Як не встигну,
То залишуся і буду блукати-шукати.
- Пропадеш! Рабом османським також можеш стати!
- Що ти, куме?! Я ж з Ахматом час провів не дарма.
Тепер вмію по-турецьки говорити гарно.
Прикинуся купцем яким та й ходити буду.
Купці в турок у повазі, бувають усюди.
- Добре, знайдеш. А що ж далі ти будеш робити?
Як ти думаєш із братом вибиратись звідти?
- То вже, куме, інша справа. Спершу знайду брата,
А вже потім буду якось дорогу шукати.
Пан Бог й матінка Покрова не дадуть пропасти.
А вже ризик, сам же знаєш – то козацьке щастя.

2
Нічка видалася темна – козацька удача.
Зайшли «чайки» у протоку, що ніхто й не бачив.
Поки там сторожа сонна очі продирала,
«Чайки» вже серед протоки сигналу чекали.
Розділилися надвоє – одні до Стамбула,
Другі по той бік протоки птахами шугнули.
Запалали одночасно береги протоки:
В Буюк-дере, Єнікою, а з другого боку
Також на азійських мурах, що захистить мали.
Самі ж здобиччю легкою для козацтва стали.
Стамбул раптом прокинувся від ґвалту страшного,
Бо давно уже не чули у місті такого.
Звикли чути, що османів увесь світ боїться.
Що ще трохи й кінь турецький зможе вже напиться
Води з Вісли. А тут раптом звідкись ворог взявся.
Тож по вулицях Стамбулу народ і метався,
Не знаючи, що робити і куди тікати.
Чи спроможні будуть стіни місто врятувати?
Козаки ж на те уваги зовсім не звертали,
Хоч на мури на стамбульські зрідка позирали.
В них турбот і так достатньо. Бо ж понад протоку
Зі стамбульського та й з того, із другого боку
Понаставили палаци османські вельможі.
Похвалялися багатством вони своїм кожен.
У Стамбулі працювали, а тут спочивали.
Тож для того відпочинку все, що треба мали.
А козакам та гостина дуже до вподоби.
Саме час і саме місце для козака, щоби
Грошенят собі здобути та одяг поправить,
Бо які в Січі доходи, як нема виправи?
Тож розбіглися миттєво по отих палацах,
Не жаліли лише того, хто смів опираться.
На те й шабля у козака. Які ж утікали,
До отаких козаченьки і діла не мали.
Рознесуть чиюсь господу, зберуть срібло-злато
Та і півня слідом пустять. Як зачне палати!
І палає по обидвох берегах Босфору,
Так, що, навіть, нічка темна відступила скоро.
Турки зі стамбульських мурів на те споглядають,
Та напасти на козаків бажання не мають.
А пожеж все більше-більше, у вогнях округа,
Розходились козаченьки, мстяться за наругу
Їх над людом православним та над рідним краєм.
Нехай знають кляті турки – козаки гуляють.
Як зустрінуть християнську душу, що в неволі
Проклинає татар , турок та нещасну долю,
Велять бідним не баритись, бігом відсилають
Всіх до «чайок», бо вже скоро й відпливати мають.

3
Не відстають від братчиків і Остап з Назаром.
Пробіглися по палацах і таки не дарма.
Не чекали багатії на такі гостини,
Тож багатства поховати з палаців не встигли.
А козаку не потрібно нічого багато,
Він бере лиш те, що може у пригоді стати:
Гроші, персні, самоцвіти, тканини та зброю.
Те бігом складають в торбу собі за спиною
Чи чіпляють до пояса. Одяг теж згодиться.
Буде у що козакові в Січі нарядиться.
Назар вхопив по дорозі турецького шмаття,
Бо уже не сподівався відшукати брата.
Коли ж стали закликати козаків вертати,
Взявся Назар все турецьке на себе вдягати.
До останнього не вірив Остап, що так буде,
Сподівався – слова свої побратим забуде.
Але ж ні! Отож змирився. Обнялись востаннє.
Побажав Остап Назару скорого вертання.
Віддав йому свою торбу. Собі ще здобуде,
А Назарові-купцеві то в пригоді буде.
В хистких відблисках пожежі розійшлись дороги.
Остап скоро повернувся до куреня свого.
По дорозі по вельможних пробігся палатах,
Не з пустими щоб руками до своїх вертати.
А воно вже й розвиднілось, сонечко устало,
Хоча у диму пожарищ смутно виглядало.
Та і турки, що із мурів все те споглядали,
Мабуть, з баченого й лікті в відчаї кусали.
Козаки ж не поспішали. Всіх своїх діждали.
Хто не встиг, на того, звісно уже й не чекали.
Як жадоба задавила й десь ще щось шукає,
То нехай на товариство надії не має.
А, коли загинув, може, то й таке бувало.
Що ж, така вже, видно доля. Скоро відпливали
Без поспіху. Не боялись, що турок наскочить.
Хто ж з козацтвом войовничим зіткнутися схоче?!

4
А,тим часом ,у Стамбулі галас не стихає.
Народ зляканий гасає, владу проклинає,
Що не здатна захистити і столиці, навіть.
Що тюхтій замість султана ними нині править.
Ґвалт, нарешті той дістався султанських покоїв,
Де султан Мурад Четвертий почивав в спокої.
Як почув той ґвалт, прокинувсь, слуг узявся звати,
Про причини того ґвалту в столиці питати.
Як довідавсь, що козаки набіг учинили,
Велів кинути супроти всі наявні сили.
Кораблі усі зібрати, яничар, сипахів.
Та султану пояснили,трясучись від страху,
Що весь флот аж біля Криму татар усмиряє,
А в самій столиці війська достатньо немає.
Та султана не спинити, велів він збирати
Все, що можна, всі галери, всі човни зігнати,
Посадити на них людей якомога більше,
Хай наведуть круг Стамбула порядок і тишу.
Адміралу Халіль-паші, коли хоче жити,
Велів брати оте військо й козаків розбити.
В того ж війська лише жменька, як всіх посадити
На галери, то й на них всіх можна умістити.
Велів тоді на вулицях роззяв наловити
Та на весла на галерах силою всадити.
Тих галер всього лиш кілька та човнів багато.
Кількістю рішив козаків Халіль налякати.
Вивів отой «флот» у море. Козаки уздріли,
Так сміялись – довго потім животи боліли.
Повелів отаман «чайкам» у півколо стати
І Босфорську всю протоку флотом перейняти.
Та чекати, поки турки розпочнуть атаку.
А ті мнуться та до купи туляться із ляку.
Халіль-паша підганяє, бо ж хочеться жити.
Не прожене – на кілкові прийдеться сидіти.
Але бачить, що не буде, мабуть з того діла,
Ніяк турки у атаку іти не хотіли.
Вирішив тоді в атаку козаків зманити,
Коли вони стрій зламають – легше буде бити.
Послав човни для маневру на «чайки» козачі,
Може, кинуться в погоню голови гарячі.
Дарма тільки потрудились, мозолі натерли,
«Чайки» стоять, як стояли, вперед не поперли.
А вже сонце і на захід свій шлях повернуло.
Битви в морі з козаками досі ще не було.
Отаман би, може й рушив, розігнав ту зграю,
Але супротивний вітер весь час заважає.
Не підходить для маневру отака погода.
Козаки не поспішають, бо вони не горді.
Здобичі і так добули в поході багато.
А з того, пробачте, «флоту» чого будуть мати?
А Халіль-паша боїться, як битву програти,
То не буде кому тоді й Стамбул захищати.
Та й «відмазка» гарна буде, мовляв, його сили
До Стамбула тих гяурів клятих не пустили.
Так і день минув поволі, сутінки спустились,
Турки раптом розвернулись і в гавань пустились.
Козаки ще постояли, поки й сонце сіло,
Тоді «чайки» розвернули, підняли вітрила
Та й додому подалися, напрямки крізь море.
Шлях до Січі позначали їм яскраві зорі.
А Остап все озирався: що там з побратимом?
Чи повернуться із братом від осман живими?

5
Повернулись на Січ «чайки» з вдалого походу,
Не завадила в дорозі назад їм погода.
Не прийшлося із турецьким флотом десь зустрітись.
Тож пішли козаки перше Покрові вклонитись.
Далі здобич розділили: що собі забрали,
Що у січову скарбницю, як завше, віддали.
Здобичі було багато, було чим хвалитись.
Збіглися усі козаки, аби подивитись.
Кожному також кортіло у похід сходити.
Стали про те кошового всі гуртом просити.
А кошовий Грицько Чорний всміхається лише.
Підняв руку, між козаків наступила тиша:
- Хочете в похід по новій? Питання немає.
Та давайте іще «чайок» добрячих зладнаєм.
Поки турок не оговтавсь та нас не чекає,
Сходим в гості до султана. Скоро й виступаєм.
Заходилися козаки знов «чайки» ладнати,
Щоб удвічі більше війська у поході мати.
Заходились отамани людей підбирати
Та припаси до походу того готувати.
Остап, з братчиками разом, трудиться й радіє,
Бо з’явилася у нього, нарешті надія,
Що для його побратима все гарно складеться:
Він і брата відшукає, й додому верне̓ться.

6
Вже останній місяць літа, треба поспішати,
Бо ще трохи й почне море Чорне бушувати,
Тоді важко ним ходити – як буря зустріне,
То й весь флот у тому морі скаженім загине.
Спускаються Дніпром «чайки» . Сам отаман Чорний
Їх веде униз рікою. Козаки проворно
То на весла налягають, то ставлять вітрила.
І знов, наче розпускають «чайки» білі крила.
Попереду найбистріші із них виступають,
Козаченьки усе бачать, за всім наглядають,
Щоб не втрапити у пастку. Тож знали зарані,
Що вже флот чека турецький козацтво в лимані.
Галер більше двох десятків, сандалів до біса.
Як дізналися, прокляті та звідки взялися?
Ой, не просто козаченькам вирватися в море.
Таку силу флот козацький навряд чи й поборе?!
Та козакам не звикати й сильнішого бити.
Вирішили отамани турка одурити.
Розділили флот натроє. Перші подалися,
Нападати на турецькі сандали взялися.
Тих, хоч більше, та від страху тулились докупи
Та на постріли козацькі отвічали скупо.
Врешті, підійшли галери турецькі до бою.
Де тягатись козаченькам з силою такою?
Стали вони відступати, галери погнались,
Потопити усі «чайки», мабуть, сподівались.
Та й сандали осміліли, услід подалися.
Тут з Дніпра ще одні «чайки» козацькі взялися
Та на ті сандали впали, назад відігнали,
Котрі зразу потопили, на другі напали.
А галери то не бачать, женуть по лиману,
Не підозрюють у діях козацьких обману.
Та й догналися… Зманили їх всі на мілини.
Сіли вони і ні з місця. І тої ж хвилини
«Чайки» назад повернули та стали кружляти,
Щоби зняти ті галери з мілини не дати.
Турки, хоч і в пастці, наче, гармат вдосталь мають
Та гарматами отими «чайки» відганяють.
За тим часом загін третій у лиман подався,
На турецькі на сандали полювати взявся.
А що їх було до біса, то два дні ганяли,
Поки жодного сандала навкруги не стало.
Кого вони потопили, а хто встиг податись
У Очаків, щоб під мури в гавані сховатись.
Тоді уже козаченьки разом подалися
До галер і вже серйозно за них узялися.
В турок вже й запас скінчився і ядер, і зілля,
Тож легкою поробились для козаків ціллю.
Третій день минав. В лимані галери горіли.
А козаки повз Очаків у море поплили.

7
Далі подались не морем, під берегом плили,
Від Дунаю до Стамбула гостювать ходили.
Буюк-дере запалало, Зеніке здиміло,
Здегну також козаченьки взяли й не жаліли.
Дісталися до Стамбула. Султан налякався.
З переляку адміралів лаяти узявся,
Як вони то допустили, чому не спинили.
Ті стоять, із вуст ні пари, очі опустили.
Велів султан ланцюг давній, ще греками скутий,
Через гавань під Стамбулом знову натягнути,
Щоб козаки не прорвались, на стіни не вдерлись.
Усі турки від козаків у місті заперлись.
Козаки ж спалили Фарос, знов селам дісталось,
Потім стали у Босфорі, немов насміхались
З безпорадності султана. До турок кричали
З своїх «чайок», щоб вже скоро у гості чекали.
Грозилися арсеналу їхнього здобути.
Тоді й ланцюг не поможе, що гавань замкнута.
Весь Стамбул від страху трясся, на мури збирався,
Та на милість їх Аллаха лише й сподівався.
Поки стояв флот козацький у водах протоки,
Розіслав отаман «чайки» свої на всі боки
Пантрувати, чи де часом галери не пхають.
З ними битися козаки у планах не мають.
Кілька «чайок» подалися спокійним Босфором,
Поглядіти – не йде турок Мармуровим морем.
На одній Остап на веслах з другими кермує.
Пливе «чайка» над берегом, на південь прямує.
На березі пусті села, турки поховались,
Бо на захист падишаха вже й не сподівались.
Підійшли уже й до моря, не стріли нікого,
Вже зібрались повертати назад у дорогу,
Раптом випливла галера з азійського боку.
Одна. Турки козаченьків не бачили поки,
Бо їм сонце в очі світить та світ забиває.
Отаман козацькі «чайки» бігом розвертає
І летять аби галеру разом охопити
І не дати їх сховатись чи то відступити.
Поки турки розгляділись, вздріли небезпеку,
Уже «чайки» опинились зовсім недалеко.
Оточили ту галеру хутко та й подрались
На борти. Хоч кляті турки люто опирались
Та вже скоро ту галеру від турок звільнили,
Кого вбили, кого в водах протоки втопили.
Кинулися по галері здобичі шукати
Та заодно невільників на веслах звільняти.
Остап в трюм півтемний вскочив, де раби сиділи,
Почав їм замки збивати – то найперше діло.
Загалділи невільники, зовсім не чекали,
Щоб їх в центрі Туреччини козаки звільняли.
Залунали мови різні, бо ж їх тут багато,
Туркам із усього світу удалось зібрати:
І угорці, й італійці, болгари та ляхи,
Ще іспанці, були й ті, що молились Аллаху.
Козаки усіх звільняли, віру не питали,
Бо свободу більше всього в світі поважали.
Вже кількох Остап закінчив з кайданів звільняти,
Коли звідкись долітає крик знайомий: - Брате?!
Озирнувся в півтемряві і Назара бачить.
Не вдалася козакові його мрія, значить.
Втрапив в пазурі до турок. Кинувся до нього.
Обнялися. Назар тихо мовив: - Слава Богу!
Думав, вже й не повернуся до рідного краю…
А Остап уже із нього кайдани збиває.
- Не вдалося знайти брата? – Чому ж, удалося.
Сидить ось побіля мене. Вже сиве волосся,
Хоч молодший. Але доля добре познущалась,
Тож йому за вік короткий чимало дісталось…
Як невільників звільнили, галеру спалили
І до флоту козацького чимскоріш поплили.

8
Остап веслом управляє, але одним вухом
Про пригоди побратима в Туреччині слуха.
- Все складалось, наче гарно. Грошей мав в достатку,
Тож зумів візок для себе й товару дістати.
З тим товаром і подався по містах і селах,
Скрізь торгівлю дуже жваво там торгівці вели.
Я між ними затесався зі своїм товаром.
Спродуюся так, щоб тільки не віддати дарма.
Покупці до мене линуть, а я поміж того
Намагаюся дізнатись щось про брата свого.
В турків раби на довірі скуплятися ходять.
А чому ж не довіряти? Утікати годі…
Тож в одного і дізнався дещицю про брата
Та й поїхав із неволі його виручати.
Саме вчасно нагодився. За якусь провину
Велів турок батогами просмуружить спину.
Я до нього й підкотився, мовляв, раба хочу
Відкупити. Довго йому голову морочив,
Доки на ціні зійшлися. Викупив я брата
Та й став думати тоді вже, як назад вертати.
Та ж всього не передбачиш… Так вже воно сталось,
Що над нами з братом доля лише посміялась.
Коли ще в турецький одяг я перевдягався,
Якийсь турок недалеко у кущах ховався.
Як відплили ви, одразу він взявся кричати,
Що надумали козаки шпигуна заслати.
Мені б було до Синопи піти чи Трабзона,
Я ж подався в бік Стамбула, де уже загони
Шпигуна-мене шукали. Отам і попався
Разом з братом. Ага довго з тим не розбирався –
Чи шпигун чи ні. Куруші очі засліпляли.
Тож нас з братом на галеру у раби й продали.
Я уже й не сподівався, що назад вернуся.
Буду на Січі, Покрові гарно уклонюся.

9
Три дні козаки стояли на виду Стамбула.
Турки, видно, що страшенно налякані були
І не знали, що чекати від козацтва далі.
Спорядили дві галери, з ними ще послали
Човнів з двадцять, за «чайками» аби слідкувати
Та зненацька налетіти на місто не дати.
Козаки ще постояли, турок подражнили,
На третій день розвернулись, підняли вітрила
Та й на північ подалися, до Січі, додому.
Вітрам ще допомагали, гребли без утоми.
Везли здобичі з походу отого багато.
Радий Назар повертався додому із братом.
І Остап радів за нього та й все товариство,
Коли чуло ту пригоду, то раділо, звісно…
На тім можна історію нашу й закінчити.
Кінчалася пора вдала, вже на сконі літо.
Восени ходити морем – то даремна справа.
Може лихом закінчитись отака виправа.
Все ж, козацтву закортіло чи, може, татари
Ублагали ще наддати султанові жару.
Бо ж Диван турецький дуже тоді налякався,
Повелів паші Реджебу аби повертався,
Кидав Крим та захищати плив мерщій султана.
Як не викона, то скоро безголовим стане.
А без турків хану легше з ворогами битись,
Отож, просять із походом новим не баритись.
Козаки тримають слово. Знову флот зібрали.
Незабаром під Очаків на лимані стали.
А вже ж осінь. Чорне море хвилі піднімає.
Шансу жодного пробитись у «чайок» немає.
Стали вони під Очаків, погоди чекають.
Колись же вітри скажені утомитись мають.
Цілий місяць простояли, харчі вже кінчались.
Отож вони розвернулись та й назад подались.
Так у тому році більше в море й не ходили.
Але галасу добряче в турок наробили.