То не блискавка і не грім гримить,
То до Києва змій страшний летить.
Ох, унадився той вогненний змій
Показати всім лютий норов свій.
Та усе вночі потайки літа,
Хоч, бува і вдень часом завіта.
Як махне хвостом, як дихне вогнем,
То одразу ніч стане ясним днем.
Все руйнується, все горить кругом
Від ударів тих й дихання його.
То все забавки змієві тому,
Крові людської хочеться йому.
Як уздріне де, то хапа умить,
І одразу кров починає пить.
Поспішає змій, бо ж богатирі
В Києві не сплять. З ранку до зорі,
До вечірньої і так само ніч,
Гонять вони сон свій солодкий пріч.
Виглядають все змія отого,
Щоб, як слід зустріть в Києві його.
А побачать, то дістають мечі
І, хоч навкруги аж земля шкварчить,
Візьмуться йому голови рубать,
Щоби Києва запалить не дать.
Щоби не було чим хапать людей.
Бува, й цілу ніч бій страшний іде.
Падають з небес голови його
І димлять іще, палять все кругом.
Хоч уже вони не такі страшні,
Самі корчаться у своїм вогні.
Як зостанеться голова яка,
Розвертається змій і утіка
У своє лігво̓, що в болотах звів.
Там відрощує голови нові.
І в наступну ніч чи то в день який
Знову прилетить той вогненний змій.
І літатиме із лігва свого…
Чи то не пора вже спалить його?