ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва під Охматовим у 1644 році
Лежать коза́ки у снігу посеред чиста поля.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зима взялась за них.
Багаття, навіть розпалить можливості не мали.
Багато хто ослаблений вже й закоцюб, застиг.
За геть замерзлим вже конем лежали два козака.
Один підстаркуватий вже, другий – ще молодий.
Навколо снігу нагребли, аж руки вже заклякли
Та все ж зігрілись і мороз, здається не страшний.
Лягли один до одного – усе-таки тепліше.
І кінь, і снігові вали від вітру захистять.
Лежать. Над головами в них блакитне небо лише.
Старому молодість чомусь схотілось пригадать:
- А я тут був! Там на ставках ми з татарвою бились.
Також зимою. Січень був, здається у кінці.
Тоді було повеселіш. Ми у бою зігрілись.
Такого жару їм дали на Тікичі-ріці.
Коли ж то бу́ло? Скільки літ відтоді проминуло?
Десь – одинадцять. Точно, так і пролетіло літ.
- Так розкажіть! – цікаво все то молодому було,
Бо я ж тоді з-під столу ще дивився в білий світ.
- Ну, а чого ж не розказать?! Які секрети в тому?
Було то ще, коли і Хмель цю бурю не підняв.
І лях ще товкся на Січі, не дозволяв нікому
Йти в козаки та ще й Кодак собі відбудував.
Хоч ляхи й гонорились та упоминки платили
Орді у Крим, щоб та орда в набіги не ішла.
А ото трапилось якраз – платити не схотіли.
Був злий султан та і орда розлючена була.
Збиратись почала в набіг. А то не скора справа.
Поки туди, поки сюди – вже й місяць пролетить.
Гасає степом без кінця, збирається орава.
Тут головне – оцей момент якраз і прослідить.
Тож відправлялись сотні в степ козацькі і корогви
Від ляхів, щоб прослідкувать та наміри узнать.
Як знати силу, знати шлях – звернути можна роги
Орді татарській. В рідний край ту зграю не пускать.
Так от, йшли вісті зі степів, що Тугай-бей збирає
Своїх ногаїв, кримчаків, буджаки теж ідуть.
Тож тисяч двадцять татарви він для набігу має.
З такою силою для нас нелегко може буть.
А гетьманом коронним був тоді ще Конєцпольський.
Не той зовсім, не молодий – Станіслав було звать.
Той і до Хмеля не дожив – бо вік його укоськав.
Здається, вже по двоє літ прийшлося й поховать.
Він, хоч старий був та, однак, був воєвода знаний.
Діставши вістку, став полки для опору збирать.
І сам з коронним військом став, був Вишневецький званий,
Магнати інші стали теж з полками прибувать.
Не знаючи, куди підуть татари, яким шляхом,
Прийшлося гетьману війська широко розставлять.
У Барі й Вінниці зібрав частину гетьман ляхів.
Другій частині повелів у Бузівці стоять.
Там Одживольський керував – теж воєвода знаний.
Із ляхами стояли й ми – козацькі всі полки.
Якось не було ворожби між ляхами і нами,
Чи, може на орду оту чекали ми поки?!
Я був тоді ще молодим – кіннотник реєстровий.
Ще грала кров, хотілося звитягу показать.
Ну, молоде було, дурне – сказати одним словом,
Хотілось крові чимскоріш татарам попускать.
Ще Вишневецький підійшов та у Мошнах зостався.
Тож перетяли ми усі для татарви шляхи.
А тут і нові вісті, що вже Тугай-бей піднявся
І з Перекопу пре орду у намірах лихих.
Чи то Кучманським шляхом йде, чи близьким шляхом Чорним.
Став Конєцпольський ближче всі підтягувать полки.
Тож Вишневецький перейшов, під Корсунь став проворно.
А гетьман у Ставищах став, чекаючи, поки
Надійдуть нові вісті. Й ті якраз не забарились.
Примчав козак і передав, що на Охматів йдуть.
Ми на Охматів подались і там отаборились,
Де Гірський Тікич і ставки перекривають путь.
Туди ж і гетьман підійшов. Чекали Єремію
Із Корсуня, бо йти йому все ж далі всіх було.
А тут примчала і орда, багаттям поле гріє.
Було її, як комашні, за річкою гуло.
Не скільки тих татар було, як тих татарських коней.
Адже у кожного один чи й кілька запасних.
З такими спробуй-но влаштуй у полі перегони.
Поки такого доженеш – кінь звалиться із ніг.
В бою татарин полюбля свої «татарські танці»-
Зненацька з поля налетять і пустять хмару стріл.
Кидатися одразу в бій не хочуть чи бояться.
Кидаються, як ворог вже багато втратить сил.
На другім боці ми стоїм, готуємся до битви.
Найперший Одживольський став і авангард при нім.
У другій лінії кінні, готові в бій летіти.
Піхота в таборі стоїть з гарматами затим.
Ну, і, нарешті стали ми – козаки і драгуни.
Ждем Вишневецького і бій ніхто не почина.
Минула ніч. Густий туман зрання на нас насунув.
І раптом тупіт крізь туман до війська долина.
Татари кинулися в бій,щоб дамбу захопити.
Ішли й по дамбі, й по льоду, бо ж кілька тисяч їх.
І Одживольському тоді прийшлося їх зустріти.
Він витримав удар й орду прогнати, врешті зміг.
Тож наші дамбу зайняли, щоб не ризикувати.
Тут Вишневецький підійшов та став по лівий бік.
Але ж гарячий дуже був, отож не став чекати
Та своїх кинув по льоду. В татар піднявся крик.
Злякалися, що відсіче князь їм шляхи відходу.
Та й Тугай-бей вже зрозумів, що зірваний набіг.
Отож підняв свою орду та й з того поля ходу.
Лиш кілька тисяч залишив, щоби прикрили їх.
Але гусари перейшли через вузеньку дамбу
І зразу кинулися в бій та й той загін змели.
Татари там, сказати слід, оборонялись слабо,
Бо ледь загледіли гусар, тікати почали.
Тоді все військо й подалось в погоню за ордою.
А коні втомлені були татарські, ще й зима.
Де забезпечити коней і кормом, і водою?
Тож часто, навіть, запасний кінь бігти сил не мав.
Під Кищенцями врешті-решт здалась важка кіннота.
Втомились коні татарву у полі доганять.
Дали довершить козакам, а ми якраз не проти.
І Тугай-бея самого́ хотілося впіймать.
Нас по слідах татарських вів тоді Зацвіліховський.
Теж непоганий був козак, хоча і родом лях.
Ми винищили по ярах усі татарські сховки,
Саму ж орду дістали ми уже на берегах
Синюхи. Там і бій дали. Побили, потопили
На переправі. Тугай-бей, щоправда, втік тоді…
Замовк старий, мов в нього всі закінчилися сили
І лише поглядом сумним у небеса глядів.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-06-08 19:28:31
Переглядів сторінки твору 548
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.720
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній