
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва під Охматовим у 1644 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва під Охматовим у 1644 році
Лежать коза́ки у снігу посеред чиста поля.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зима взялась за них.
Багаття, навіть розпалить можливості не мали.
Багато хто ослаблений вже й закоцюб, застиг.
За геть замерзлим вже конем лежали два козака.
Один підстаркуватий вже, другий – ще молодий.
Навколо снігу нагребли, аж руки вже заклякли
Та все ж зігрілись і мороз, здається не страшний.
Лягли один до одного – усе-таки тепліше.
І кінь, і снігові вали від вітру захистять.
Лежать. Над головами в них блакитне небо лише.
Старому молодість чомусь схотілось пригадать:
- А я тут був! Там на ставках ми з татарвою бились.
Також зимою. Січень був, здається у кінці.
Тоді було повеселіш. Ми у бою зігрілись.
Такого жару їм дали на Тікичі-ріці.
Коли ж то бу́ло? Скільки літ відтоді проминуло?
Десь – одинадцять. Точно, так і пролетіло літ.
- Так розкажіть! – цікаво все то молодому було,
Бо я ж тоді з-під столу ще дивився в білий світ.
- Ну, а чого ж не розказать?! Які секрети в тому?
Було то ще, коли і Хмель цю бурю не підняв.
І лях ще товкся на Січі, не дозволяв нікому
Йти в козаки та ще й Кодак собі відбудував.
Хоч ляхи й гонорились та упоминки платили
Орді у Крим, щоб та орда в набіги не ішла.
А ото трапилось якраз – платити не схотіли.
Був злий султан та і орда розлючена була.
Збиратись почала в набіг. А то не скора справа.
Поки туди, поки сюди – вже й місяць пролетить.
Гасає степом без кінця, збирається орава.
Тут головне – оцей момент якраз і прослідить.
Тож відправлялись сотні в степ козацькі і корогви
Від ляхів, щоб прослідкувать та наміри узнать.
Як знати силу, знати шлях – звернути можна роги
Орді татарській. В рідний край ту зграю не пускать.
Так от, йшли вісті зі степів, що Тугай-бей збирає
Своїх ногаїв, кримчаків, буджаки теж ідуть.
Тож тисяч двадцять татарви він для набігу має.
З такою силою для нас нелегко може буть.
А гетьманом коронним був тоді ще Конєцпольський.
Не той зовсім, не молодий – Станіслав було звать.
Той і до Хмеля не дожив – бо вік його укоськав.
Здається, вже по двоє літ прийшлося й поховать.
Він, хоч старий був та, однак, був воєвода знаний.
Діставши вістку, став полки для опору збирать.
І сам з коронним військом став, був Вишневецький званий,
Магнати інші стали теж з полками прибувать.
Не знаючи, куди підуть татари, яким шляхом,
Прийшлося гетьману війська широко розставлять.
У Барі й Вінниці зібрав частину гетьман ляхів.
Другій частині повелів у Бузівці стоять.
Там Одживольський керував – теж воєвода знаний.
Із ляхами стояли й ми – козацькі всі полки.
Якось не було ворожби між ляхами і нами,
Чи, може на орду оту чекали ми поки?!
Я був тоді ще молодим – кіннотник реєстровий.
Ще грала кров, хотілося звитягу показать.
Ну, молоде було, дурне – сказати одним словом,
Хотілось крові чимскоріш татарам попускать.
Ще Вишневецький підійшов та у Мошнах зостався.
Тож перетяли ми усі для татарви шляхи.
А тут і нові вісті, що вже Тугай-бей піднявся
І з Перекопу пре орду у намірах лихих.
Чи то Кучманським шляхом йде, чи близьким шляхом Чорним.
Став Конєцпольський ближче всі підтягувать полки.
Тож Вишневецький перейшов, під Корсунь став проворно.
А гетьман у Ставищах став, чекаючи, поки
Надійдуть нові вісті. Й ті якраз не забарились.
Примчав козак і передав, що на Охматів йдуть.
Ми на Охматів подались і там отаборились,
Де Гірський Тікич і ставки перекривають путь.
Туди ж і гетьман підійшов. Чекали Єремію
Із Корсуня, бо йти йому все ж далі всіх було.
А тут примчала і орда, багаттям поле гріє.
Було її, як комашні, за річкою гуло.
Не скільки тих татар було, як тих татарських коней.
Адже у кожного один чи й кілька запасних.
З такими спробуй-но влаштуй у полі перегони.
Поки такого доженеш – кінь звалиться із ніг.
В бою татарин полюбля свої «татарські танці»-
Зненацька з поля налетять і пустять хмару стріл.
Кидатися одразу в бій не хочуть чи бояться.
Кидаються, як ворог вже багато втратить сил.
На другім боці ми стоїм, готуємся до битви.
Найперший Одживольський став і авангард при нім.
У другій лінії кінні, готові в бій летіти.
Піхота в таборі стоїть з гарматами затим.
Ну, і, нарешті стали ми – козаки і драгуни.
Ждем Вишневецького і бій ніхто не почина.
Минула ніч. Густий туман зрання на нас насунув.
І раптом тупіт крізь туман до війська долина.
Татари кинулися в бій,щоб дамбу захопити.
Ішли й по дамбі, й по льоду, бо ж кілька тисяч їх.
І Одживольському тоді прийшлося їх зустріти.
Він витримав удар й орду прогнати, врешті зміг.
Тож наші дамбу зайняли, щоб не ризикувати.
Тут Вишневецький підійшов та став по лівий бік.
Але ж гарячий дуже був, отож не став чекати
Та своїх кинув по льоду. В татар піднявся крик.
Злякалися, що відсіче князь їм шляхи відходу.
Та й Тугай-бей вже зрозумів, що зірваний набіг.
Отож підняв свою орду та й з того поля ходу.
Лиш кілька тисяч залишив, щоби прикрили їх.
Але гусари перейшли через вузеньку дамбу
І зразу кинулися в бій та й той загін змели.
Татари там, сказати слід, оборонялись слабо,
Бо ледь загледіли гусар, тікати почали.
Тоді все військо й подалось в погоню за ордою.
А коні втомлені були татарські, ще й зима.
Де забезпечити коней і кормом, і водою?
Тож часто, навіть, запасний кінь бігти сил не мав.
Під Кищенцями врешті-решт здалась важка кіннота.
Втомились коні татарву у полі доганять.
Дали довершить козакам, а ми якраз не проти.
І Тугай-бея самого́ хотілося впіймать.
Нас по слідах татарських вів тоді Зацвіліховський.
Теж непоганий був козак, хоча і родом лях.
Ми винищили по ярах усі татарські сховки,
Саму ж орду дістали ми уже на берегах
Синюхи. Там і бій дали. Побили, потопили
На переправі. Тугай-бей, щоправда, втік тоді…
Замовк старий, мов в нього всі закінчилися сили
І лише поглядом сумним у небеса глядів.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зима взялась за них.
Багаття, навіть розпалить можливості не мали.
Багато хто ослаблений вже й закоцюб, застиг.
За геть замерзлим вже конем лежали два козака.
Один підстаркуватий вже, другий – ще молодий.
Навколо снігу нагребли, аж руки вже заклякли
Та все ж зігрілись і мороз, здається не страшний.
Лягли один до одного – усе-таки тепліше.
І кінь, і снігові вали від вітру захистять.
Лежать. Над головами в них блакитне небо лише.
Старому молодість чомусь схотілось пригадать:
- А я тут був! Там на ставках ми з татарвою бились.
Також зимою. Січень був, здається у кінці.
Тоді було повеселіш. Ми у бою зігрілись.
Такого жару їм дали на Тікичі-ріці.
Коли ж то бу́ло? Скільки літ відтоді проминуло?
Десь – одинадцять. Точно, так і пролетіло літ.
- Так розкажіть! – цікаво все то молодому було,
Бо я ж тоді з-під столу ще дивився в білий світ.
- Ну, а чого ж не розказать?! Які секрети в тому?
Було то ще, коли і Хмель цю бурю не підняв.
І лях ще товкся на Січі, не дозволяв нікому
Йти в козаки та ще й Кодак собі відбудував.
Хоч ляхи й гонорились та упоминки платили
Орді у Крим, щоб та орда в набіги не ішла.
А ото трапилось якраз – платити не схотіли.
Був злий султан та і орда розлючена була.
Збиратись почала в набіг. А то не скора справа.
Поки туди, поки сюди – вже й місяць пролетить.
Гасає степом без кінця, збирається орава.
Тут головне – оцей момент якраз і прослідить.
Тож відправлялись сотні в степ козацькі і корогви
Від ляхів, щоб прослідкувать та наміри узнать.
Як знати силу, знати шлях – звернути можна роги
Орді татарській. В рідний край ту зграю не пускать.
Так от, йшли вісті зі степів, що Тугай-бей збирає
Своїх ногаїв, кримчаків, буджаки теж ідуть.
Тож тисяч двадцять татарви він для набігу має.
З такою силою для нас нелегко може буть.
А гетьманом коронним був тоді ще Конєцпольський.
Не той зовсім, не молодий – Станіслав було звать.
Той і до Хмеля не дожив – бо вік його укоськав.
Здається, вже по двоє літ прийшлося й поховать.
Він, хоч старий був та, однак, був воєвода знаний.
Діставши вістку, став полки для опору збирать.
І сам з коронним військом став, був Вишневецький званий,
Магнати інші стали теж з полками прибувать.
Не знаючи, куди підуть татари, яким шляхом,
Прийшлося гетьману війська широко розставлять.
У Барі й Вінниці зібрав частину гетьман ляхів.
Другій частині повелів у Бузівці стоять.
Там Одживольський керував – теж воєвода знаний.
Із ляхами стояли й ми – козацькі всі полки.
Якось не було ворожби між ляхами і нами,
Чи, може на орду оту чекали ми поки?!
Я був тоді ще молодим – кіннотник реєстровий.
Ще грала кров, хотілося звитягу показать.
Ну, молоде було, дурне – сказати одним словом,
Хотілось крові чимскоріш татарам попускать.
Ще Вишневецький підійшов та у Мошнах зостався.
Тож перетяли ми усі для татарви шляхи.
А тут і нові вісті, що вже Тугай-бей піднявся
І з Перекопу пре орду у намірах лихих.
Чи то Кучманським шляхом йде, чи близьким шляхом Чорним.
Став Конєцпольський ближче всі підтягувать полки.
Тож Вишневецький перейшов, під Корсунь став проворно.
А гетьман у Ставищах став, чекаючи, поки
Надійдуть нові вісті. Й ті якраз не забарились.
Примчав козак і передав, що на Охматів йдуть.
Ми на Охматів подались і там отаборились,
Де Гірський Тікич і ставки перекривають путь.
Туди ж і гетьман підійшов. Чекали Єремію
Із Корсуня, бо йти йому все ж далі всіх було.
А тут примчала і орда, багаттям поле гріє.
Було її, як комашні, за річкою гуло.
Не скільки тих татар було, як тих татарських коней.
Адже у кожного один чи й кілька запасних.
З такими спробуй-но влаштуй у полі перегони.
Поки такого доженеш – кінь звалиться із ніг.
В бою татарин полюбля свої «татарські танці»-
Зненацька з поля налетять і пустять хмару стріл.
Кидатися одразу в бій не хочуть чи бояться.
Кидаються, як ворог вже багато втратить сил.
На другім боці ми стоїм, готуємся до битви.
Найперший Одживольський став і авангард при нім.
У другій лінії кінні, готові в бій летіти.
Піхота в таборі стоїть з гарматами затим.
Ну, і, нарешті стали ми – козаки і драгуни.
Ждем Вишневецького і бій ніхто не почина.
Минула ніч. Густий туман зрання на нас насунув.
І раптом тупіт крізь туман до війська долина.
Татари кинулися в бій,щоб дамбу захопити.
Ішли й по дамбі, й по льоду, бо ж кілька тисяч їх.
І Одживольському тоді прийшлося їх зустріти.
Він витримав удар й орду прогнати, врешті зміг.
Тож наші дамбу зайняли, щоб не ризикувати.
Тут Вишневецький підійшов та став по лівий бік.
Але ж гарячий дуже був, отож не став чекати
Та своїх кинув по льоду. В татар піднявся крик.
Злякалися, що відсіче князь їм шляхи відходу.
Та й Тугай-бей вже зрозумів, що зірваний набіг.
Отож підняв свою орду та й з того поля ходу.
Лиш кілька тисяч залишив, щоби прикрили їх.
Але гусари перейшли через вузеньку дамбу
І зразу кинулися в бій та й той загін змели.
Татари там, сказати слід, оборонялись слабо,
Бо ледь загледіли гусар, тікати почали.
Тоді все військо й подалось в погоню за ордою.
А коні втомлені були татарські, ще й зима.
Де забезпечити коней і кормом, і водою?
Тож часто, навіть, запасний кінь бігти сил не мав.
Під Кищенцями врешті-решт здалась важка кіннота.
Втомились коні татарву у полі доганять.
Дали довершить козакам, а ми якраз не проти.
І Тугай-бея самого́ хотілося впіймать.
Нас по слідах татарських вів тоді Зацвіліховський.
Теж непоганий був козак, хоча і родом лях.
Ми винищили по ярах усі татарські сховки,
Саму ж орду дістали ми уже на берегах
Синюхи. Там і бій дали. Побили, потопили
На переправі. Тугай-бей, щоправда, втік тоді…
Замовк старий, мов в нього всі закінчилися сили
І лише поглядом сумним у небеса глядів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію