Із О.П.Охріменка. Вільний переклад

Вродливиця Донна Лаура
спитала у Дона Гуана:
– Що дивитесь ви похмуро,
немовби похмільні зрана?

Я вашу дзвінку гітару
не чую давно ночами,
з вікна свого будуару
давно не милуюсь вами.

Я чула про вас, кабальєро...
що звик ти подобатись доннам,
і ниньки – твої романсеро
лунають під іншим балконом!..

Пробачте, це́ я невмисно...
Скажіть щось уже, сеньйоре!
Я ва́с не кохаю, звісно,
та серце чомусь – як хворе...

Закінчивши цю інвективу,
вона відвернулася знову;
тоді Дон Гуан поштиво
промовив таку промову:

– Така вже моя натура,
я перший козак на ринку...
й не треба, доньє Лауро,
в’їдатись мені в печінку!

Збираюся я до Алжиру,
вадкий мені клімат Мадрида,
а вам полишаю квартиру
у центрі, ще й поряд – корида!

Торкнувся її мантильї –
й пішов собі вздовж аркади;
і потім гасав від Севільї –
і аж, уявіть, до Гранади.

Із маврами бився щосили
Гуан за свої ідеали;
та маври його розчленили,
а члени Лаурі послали.

Ридає Донна Лаура,
хоча – з якої підстави?
Реве, як остання дура,
заради пустої справи!

(2023)

*** ОРИГІНАЛ ***

Красавица Донна Лаура
Спросила у Дона Жуана:
– Что смотрите вы так хмуро,
Что выглядите так странно?

Я вашей гитары звонкой
Не слышу давно ночами,
И из-за шторы тонкой
Давно не любуюсь вами.

Наверно вам, кабальеро,
Другая теперь милее,
И вы свои романсеро
Поете в ее галерее.

Скажите мне это только,
Меня ваш ответ волнует,
Я вас не люблю нисколько,
Но сердце мое тоскует...

Закончив и покачнувшись,
Она оперлась о вазу,
А Дон Жуан, словно очнувшись,
Ей молвил такую фразу:

– Беспечна моя натура,
Я молод и обеспечен,
Зачем же вы, Донья Лаура,
Мою тревожите печень?
<...>
– В Алжир я уеду скоро,
Мне вреден климат Мадрида,
Надеюсь, что вам, сеньора,
Слова мои – не обида...

Простившись с Донной Лаурой,
Ушел он с покорным видом.
Луна улыбнулась хмуро,
Над сонным взойдя Мадридом.

Он там навестил, в Севилье,
И в замке вблизи Гранады,
Его не остановили
Препятствия и преграды.

В боях на белой кобыле
Идальго не раз видали,
Но мавры его расчленили
И члены Лауре послали.

Рыдает Донья Лаура,
Терзает душу и тело,
Ревет, как последняя дура,
Из-за пустого дела!

(1950)