Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1872. Казка про прогрес
В одній землі, в часи колишні,
з’явився між людьми ураз
моральний звих, чи навіть сказ, –
такий, що всі, святі і грішні,
здійняли лемент до небес, –
немов завзяті однодумці
(хоч кожний – різне мав на думці):
– Ех, от якби в нас був прогрес!..
Прогрес, насправді, був не трібний
тоді нікому в тій юрмі,
жили там добре і в пітьмі,
а світ... на що він, друзі, здібний?!
Та кожний – скиглив, наче пес,
усім навкруг в обидва вуха,
або, як сич надутий, ухав:
– Ух, от якби в нас був прогрес!..
А чорт один – прибіг відразу
у ту країну чарівну:
злість охопила сатану,
коли він вчув дурну цю фразу;
і щоб тамтешніх неотес
приструнчити та полякати,
надумав він прогрес їм дати:
– Стривайте, буде вам прогрес!..
Прогрес немов звалився з неба –
і тут почав виття та плач
усяк «передовий» горлач,
кому було прогрес той треба:
його спостиг нараз бельмес,
що весь бариш – приносять ду́рні,
а тут – пройшли часи безжурні,
і в цьому винний – так, прогрес.
Вся журналістика захляла,
у неї ґрунт пішов з-під ніг,
бо псевдосенсаційних книг
вже публіка не купувала.
Читач колишніх днів почез,
і журналісти-крокодили
одне на одного насіли,
пославши геть увесь прогрес!
Секрети взнавши гігієни
в обхід лукавих лікарів,
ніхто вже більше не хворів;
і лікар, зліший від гієни,
звихнувшися з таких чудес,
похмуро пив шартрез із Шартра
і бурмотів: коли вже в тартар
оцей провалиться прогрес?..
«О, доле наша, як гірка ти!
Ніхто не судиться дарма,
вже навіть і убивств нема! –
стогнали всюди адвокати. –
Хоча б один якийсь процес!
Про що завгодно, про дрібниці!
Життя – безглузде, дні – безлиці,
коли панує скрізь прогрес!..»
Всі сфери, прошарки та кола
змінилися; нема поем,
городових, плетух-нікчем
та ябед, що кругом – крамола;
юрба завсідників трапе́з
узялась раптом за роботу...
Коротше – лиш бучну нудоту
в країну ту приніс прогрес.
Отак нечистий більше року
тримав населення в нуді;
та згодом знудивсь, і тоді –
розвіяв вщент прогрес, нівроку.
Й коли скінчив нарешті край
цю прогресивну грати п’єсу,
збагнули всі: лиш без прогресу
можливий в їхнім царстві рай!
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Сказка о прогрессе
В одной стране, в былые годы,
Среди людей явился вдруг
Престранный, нравственный недуг,
И все, во имя новой моды
(Хоть каждый в деле шел – кто в лес,
Кто по дрова), кричали хором,
Имея слабость к разговорам:
– Ах, если б был у нас прогресс!
Прогресс был, в сущности, не нужен
В том древнем царстве никому,
Где ободряли люди тьму.
А свет... все думали – к чему ж он?
Но все ж из кожи каждый лез
И, продолжая бить баклуши,
Жужжал один другому в уши:
– Ах, если б был у нас прогресс!
Бес, вечно странствуя по свету,
Забрел в ту самую страну.
Злость охватила сатану,
Когда повсюду фразу эту
Стал слышать он. Решился бес
Прогресс дать на́ смех этим людям,
Чтоб насолить хоть чем-нибу́дь им...
– Постойте, будет вам прогресс!
Прогресс свалился точно с неба –
И поднял бесконечный вой
Любой крикун «передовой»,
Прогресса алчущий, как хлеба.
Он понял вдруг, что темный лес
Повальной глупости и спячки –
Его барыш, и что потачки
Не даст теперь ему прогресс.
<...>
Врасплох застигнутая стала
Вся журналистика в тупик:
Изданий глупых, пошлых книг
Толпа, увы! не покупала.
«Читатель» прежних лет исчез,
И журналисты, как собаки,
Друг друга рвать пустились в драке,
Пославши к черту весь прогресс!
Все тайны строгой гигиены
Постигнув, каждый стал здоров
К негодованью докторов,
И врач, мрачней самой гиены,
Таких не ведая чудес,
Пил только с горя кремортартар¹,
Ворча: когда же это в тартар
Людской провалится прогресс?..
«О, наша жизнь, будь проклята́ ты!
Гражданских дел пропал и след,
Убийств, и тех на свете нет! –
Стонали всюду адвокаты. –
Хоть бы один какой процесс!
О, рысаки! О, Смуров, Вьюшин²!..
Весь свет бессмыслен и бездушен,
Когда в нем царствует прогресс!»
Все сферы жизни, все сословья
Преобразились; нет стихов,
Хожалых, сплетниц, дураков,
Клевет, доносов, пустословья;
Толпа отчаянных повес
Взялась за труд и за науку;
Одну торжественную скуку
С собой на землю свел прогресс.
Так бес морочил больше году
Людей, смеясь исподтишка;
Потом – прогрессу дал пинка
И он, как будто, канул в воду.
Когда ж избавился весь край
От прогрессивных шуток беса,
То все решили: в жизни рай
Возможен только без прогресса.
(1872)
——————————
¹Винний камінь.
²Очевидно, натяк на якийсь відомий судовий процес; С.Г.Смуров та М.А.Вьюшин – купці першої гильдії, що жили в той час у Петербурзі.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
