Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Побийголод (1965) /
Вірші
/
Із Д.Д.Мінаєва (1835-1889) [6]
1873. Новий Прометей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
1873. Новий Прометей
Із Д.Мінаєва
I.
Іздавна світ увесь здригався:
в пекельних муках, із імли
до світла й волі поривався
титан, прикутий до скали.
Був лід під ним, і лід на ньому, –
такий, що наче лезом тне;
і в небі, ніби льодяному,
дрімало сонце льодяне.
І цей титан несамовито
тягнувся всім єством туди,
де лагідне довічне літо
з людьми лишилось назавжди,
де люди – вільні, наче мрії,
де неба й моря бірюза...
І крізь його промерзлі вії
палка котилася сльоза.
Сповиті гнівом та журбою,
пройшли віки без жодних змін...
Та враз – із хмари над собою
почув оглушний голос він:
«Мені шкода тебе, титане!
Мій справедливий гнів ослаб.
Скидай оці усі кайдани,
іди, віднині ти не раб».
Божественне обличчя Зевса
на мить майнуло крізь буран –
і, мовби старовинна п’єса,
скінчився раптом довгий бран.
II.
Герою світ новий відкривсь
братерства, волі та любові;
він запал відчував у крові,
і сам немовби заіскривсь...
Але – він та́к вже звик до ночі,
до рабства душу так привчив,
що блиск свободи засліпив
його зіпсуті млою очі.
І розквітаючу кругом
не міг прийняти він свободу;
між незалежного народу
він відчував себе рабом.
І з почуттям якогось болю,
не бачачи мирських принад –
до скелі рвався він, назад,
в свої кайдани, у неволю.
«О, Зевсе! – вимовив титан. –
Гнітить мене цей світ казковий...
Віддай мені мої окови!
Я повернутись хочу в бран,
на ту мою гранітну скелю
у смерку крижаних небес...»
«Ну, що ж, – промовив грізний Зевс. –
Ти хочеш у свою пустелю?
Хай буде так. Такий кінець
оця дістане епопея...»
І знов титана Прометея
прикув, зітхнувши, на ланець.
(Лютий 2023)I.
Давно мир целый содрогался,
Как в тяжких муках, в темной мгле
К свободе, к свету порывался
Титан, прикованный к скале.
<...>
Над ним, то с бешенством, то ноя,
Холодный ветер выл кругом
И солнце, словно ледяное,
Дремало в небе ледяном.
<...>
В далекий край тепла и света;
Всем существом рвался туда,
Где вечно ласковое лето
Не умирает никогда,
Где люди вольны, словно птицы...
И он стонал, закрыв глаза,
И сквозь промерзшие ресницы
Сбегала жгучая слеза.
Так перенес титан могучий
Тысячелетний, тяжкий гнет.
Вдруг над собой за темной тучей
Услышал голос он с высот:
«Мне стало жаль тебя, сын праха¹!
Мой справедливый гнев ослаб.
Стряхни же цепь с себя без страха,
Иди – ты более не раб».
И голос стих. Из-за тумана
Сверкнул Зевеса строгий лик,
И с изумленного титана
Оковы спали в тот же миг.
II.
И новый мир пред ним открылся
Свободы, братства и любви,
И пламя вспыхнуло в крови
И дух свободой окрылился.
<...>
Но так привык он и мраку ночи,
Так к рабству душу приучил,
Что блеск свободы ослепил
Его запуганные очи.
Как звук в молчанье гробовом,
Дика была ему свобода:
Среди свободного народа
Он сознавал себя рабом;
<...>
И вновь рвался́ он на земле
С каким-то жгучим чувством боли
К своим цепям, к своей неволе,
К своей заоблачной скале.
«О, ты, Зевес, властитель света! –
Он говорил. – Как новый ад,
Меня терзает воля эта.
Отдай оковы мне назад
И мой утес оледенелый
Под тьмою северных небес!..»
«Пусть будет так, – сказал Зевес. –
Как хочешь, смертный², так и делай.
Не глух к твоим желаньям был
По бесконечной доброте я...»
И вновь титана Прометея
Юпитер на́ цепь посадил.
(1873)
——————————
¹ Строго кажучи, це традиційна антономазія «людини»; але Прометей – не людина, він син титана та титаніди (або океаніди, або богині).
² Згідно з грецькою міфологією, Прометей – безсмертний.
Іздавна світ увесь здригався:
в пекельних муках, із імли
до світла й волі поривався
титан, прикутий до скали.
Був лід під ним, і лід на ньому, –
такий, що наче лезом тне;
і в небі, ніби льодяному,
дрімало сонце льодяне.
І цей титан несамовито
тягнувся всім єством туди,
де лагідне довічне літо
з людьми лишилось назавжди,
де люди – вільні, наче мрії,
де неба й моря бірюза...
І крізь його промерзлі вії
палка котилася сльоза.
Сповиті гнівом та журбою,
пройшли віки без жодних змін...
Та враз – із хмари над собою
почув оглушний голос він:
«Мені шкода тебе, титане!
Мій справедливий гнів ослаб.
Скидай оці усі кайдани,
іди, віднині ти не раб».
Божественне обличчя Зевса
на мить майнуло крізь буран –
і, мовби старовинна п’єса,
скінчився раптом довгий бран.
Герою світ новий відкривсь
братерства, волі та любові;
він запал відчував у крові,
і сам немовби заіскривсь...
Але – він та́к вже звик до ночі,
до рабства душу так привчив,
що блиск свободи засліпив
його зіпсуті млою очі.
І розквітаючу кругом
не міг прийняти він свободу;
між незалежного народу
він відчував себе рабом.
І з почуттям якогось болю,
не бачачи мирських принад –
до скелі рвався він, назад,
в свої кайдани, у неволю.
«О, Зевсе! – вимовив титан. –
Гнітить мене цей світ казковий...
Віддай мені мої окови!
Я повернутись хочу в бран,
на ту мою гранітну скелю
у смерку крижаних небес...»
«Ну, що ж, – промовив грізний Зевс. –
Ти хочеш у свою пустелю?
Хай буде так. Такий кінець
оця дістане епопея...»
І знов титана Прометея
прикув, зітхнувши, на ланець.
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Давно мир целый содрогался,
Как в тяжких муках, в темной мгле
К свободе, к свету порывался
Титан, прикованный к скале.
<...>
Над ним, то с бешенством, то ноя,
Холодный ветер выл кругом
И солнце, словно ледяное,
Дремало в небе ледяном.
<...>
В далекий край тепла и света;
Всем существом рвался туда,
Где вечно ласковое лето
Не умирает никогда,
Где люди вольны, словно птицы...
И он стонал, закрыв глаза,
И сквозь промерзшие ресницы
Сбегала жгучая слеза.
Так перенес титан могучий
Тысячелетний, тяжкий гнет.
Вдруг над собой за темной тучей
Услышал голос он с высот:
«Мне стало жаль тебя, сын праха¹!
Мой справедливый гнев ослаб.
Стряхни же цепь с себя без страха,
Иди – ты более не раб».
И голос стих. Из-за тумана
Сверкнул Зевеса строгий лик,
И с изумленного титана
Оковы спали в тот же миг.
И новый мир пред ним открылся
Свободы, братства и любви,
И пламя вспыхнуло в крови
И дух свободой окрылился.
<...>
Но так привык он и мраку ночи,
Так к рабству душу приучил,
Что блеск свободы ослепил
Его запуганные очи.
Как звук в молчанье гробовом,
Дика была ему свобода:
Среди свободного народа
Он сознавал себя рабом;
<...>
И вновь рвался́ он на земле
С каким-то жгучим чувством боли
К своим цепям, к своей неволе,
К своей заоблачной скале.
«О, ты, Зевес, властитель света! –
Он говорил. – Как новый ад,
Меня терзает воля эта.
Отдай оковы мне назад
И мой утес оледенелый
Под тьмою северных небес!..»
«Пусть будет так, – сказал Зевес. –
Как хочешь, смертный², так и делай.
Не глух к твоим желаньям был
По бесконечной доброте я...»
И вновь титана Прометея
Юпитер на́ цепь посадил.
(1873)
——————————
¹ Строго кажучи, це традиційна антономазія «людини»; але Прометей – не людина, він син титана та титаніди (або океаніди, або богині).
² Згідно з грецькою міфологією, Прометей – безсмертний.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
