Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1871. Протест
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
бідняк – він звик нужду терпіти,
і з того мало нам нужди!
Дивись, не платять янголятам –
і пеклом їм здається рай...
А от – як жити на́м, багатим?
Хоч, просто, ляж та помирай!
Ціна на паливо, всі кажуть,
для бідняка – це щось страшне!
Та бідний – справу врівноважить:
він швидко знайде десь «пальне»,
вином зсередини зігрітий,
утопить горе у вині;
а як останній гріш пропитий –
він сам же винуватий, ні?..
Тож видно: нуждарям завзятим
дає́ ще дещо рідний край;
а як ведеться на́м, багатим?
Хоч ляж до гробу та вмирай!
Ми здавна звикли до комфорту;
та враз – в життєвій боротьбі
віддати маєш розкіш чорту,
в усім відмовити собі!..
Кімнат займавши скільки треба,
я жив, як дозволяв бюджет;
тепер – зросла ціна до неба,
і це якийсь дурний сюжет!
Моя пошана бідним хатам,
але – нам трібний не сарай...
Такі часи, що нам, багатим, –
хоч ляж під небом та вмирай!
Де дні безжурні дешевизни?
Банкрутство шле нам свій уклін,
і хоч – із бідної вітчизни
біжи в Монако чи в Берлін,
бо тут, на тлі старої слави –
ущерть зубожать нас таки
настирних підприємців лави
та домовласників полки.
З них кожний пнеться бути хватом,
хоча по суті він – шахрай...
Як жи́ти нам, колись багатим?
Заплющи очі та вмирай.
Хто був завжди в житті нетяга,
щоб вижити, зі шкіри ліз, –
над нами в нього перевага,
бо вміє жити він в обріз;
і роль свята літератури –
плекати не його, а нас,
реальних носіїв культури
й освічений, пробачте, клас!
А тут – суспільний ультиматум
нам преса ставить, зла украй,
і нам, тривалий час багатим –
хоч, справді, ляж та помирай!
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Когда заводит речь бедняк
О городской дороговизне
И плачет о тяжелой жизни
Среди житейских передряг –
Всегда дивлюсь я бесконечно:
От колыбели – сын беды,
Бедняк привык нуждаться вечно,
До нужд его нам нет нужды!..
Где только нищенство – всегда там
В ад превратится самый рай...
Но каково вот нам, богатым?..
Хоть, просто, ляг и умирай.
Про нищих скажут мне, что нечем,
При страшных ценах на дрова,
Топить в своих приютах печь им;
Но нищий – участь такова! –
Вином согреется, потопит
В нем горе, выпить очень рад,
А если грош последний пропит –
То в этом кто же виноват?
Всем горемыкам, вместе взятым,
Все ж хлеб дает родимый край,
А каково вот нам, богатым?
Хоть в гроб ложись и умирай.
Привыкли с детства мы к комфорту,
А нам приходится, в борьбе
С судьбой, пославши роскошь к черту,
Во всем отказывать себе.
Пятнадцать комнат занимая,
Я жил, как позволял бюджет,
Теперь смотрю квартиры с мая –
И просто приступу к ним нет.
Мы не привыкли к дымным хатам,
Нам нужен дом, а не сарай,
И в наше время всем богатым –
Хоть в гроб ложись и умирай.
<...>
Нет тени прежней дешевизны,
Того гляди – все прогорим;
Хоть из родной своей отчизны
Беги в Карлсбад, иль в скучный Рим,
Чтоб жить по-прежнему, блистая –
Иль нас затрет в конец худой
Лесопромышленников стая
С домовладельческой ордой.
Они живут лишь нашим братом,
Девиз их – «ближних разоряй».
Так как тут людям жить богатым?
Закрой глаза и умирай.
<...>
Легко сводить концы с концами
Тому, кто вечно жил в обрез;
Вот почему бедняк над нами
Всегда имеет перевес,
И долг прямой литературы
Не за него стоять, – за нас,
За представителей культуры,
За высший по рожденью класс.
А в прессе к социальной ломке
Стал уськать всех любой журнал,
А мы – тузы, вельмож потомки...
Хоть в гроб ложись и умирай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
