Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1871. Протест
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
бідняк – він звик нужду терпіти,
і з того мало нам нужди!
Дивись, не платять янголятам –
і пеклом їм здається рай...
А от – як жити на́м, багатим?
Хоч, просто, ляж та помирай!
Ціна на паливо, всі кажуть,
для бідняка – це щось страшне!
Та бідний – справу врівноважить:
він швидко знайде десь «пальне»,
вином зсередини зігрітий,
утопить горе у вині;
а як останній гріш пропитий –
він сам же винуватий, ні?..
Тож видно: нуждарям завзятим
дає́ ще дещо рідний край;
а як ведеться на́м, багатим?
Хоч ляж до гробу та вмирай!
Ми здавна звикли до комфорту;
та враз – в життєвій боротьбі
віддати маєш розкіш чорту,
в усім відмовити собі!..
Кімнат займавши скільки треба,
я жив, як дозволяв бюджет;
тепер – зросла ціна до неба,
і це якийсь дурний сюжет!
Моя пошана бідним хатам,
але – нам трібний не сарай...
Такі часи, що нам, багатим, –
хоч ляж під небом та вмирай!
Де дні безжурні дешевизни?
Банкрутство шле нам свій уклін,
і хоч – із бідної вітчизни
біжи в Монако чи в Берлін,
бо тут, на тлі старої слави –
ущерть зубожать нас таки
настирних підприємців лави
та домовласників полки.
З них кожний пнеться бути хватом,
хоча по суті він – шахрай...
Як жи́ти нам, колись багатим?
Заплющи очі та вмирай.
Хто був завжди в житті нетяга,
щоб вижити, зі шкіри ліз, –
над нами в нього перевага,
бо вміє жити він в обріз;
і роль свята літератури –
плекати не його, а нас,
реальних носіїв культури
й освічений, пробачте, клас!
А тут – суспільний ультиматум
нам преса ставить, зла украй,
і нам, тривалий час багатим –
хоч, справді, ляж та помирай!
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Когда заводит речь бедняк
О городской дороговизне
И плачет о тяжелой жизни
Среди житейских передряг –
Всегда дивлюсь я бесконечно:
От колыбели – сын беды,
Бедняк привык нуждаться вечно,
До нужд его нам нет нужды!..
Где только нищенство – всегда там
В ад превратится самый рай...
Но каково вот нам, богатым?..
Хоть, просто, ляг и умирай.
Про нищих скажут мне, что нечем,
При страшных ценах на дрова,
Топить в своих приютах печь им;
Но нищий – участь такова! –
Вином согреется, потопит
В нем горе, выпить очень рад,
А если грош последний пропит –
То в этом кто же виноват?
Всем горемыкам, вместе взятым,
Все ж хлеб дает родимый край,
А каково вот нам, богатым?
Хоть в гроб ложись и умирай.
Привыкли с детства мы к комфорту,
А нам приходится, в борьбе
С судьбой, пославши роскошь к черту,
Во всем отказывать себе.
Пятнадцать комнат занимая,
Я жил, как позволял бюджет,
Теперь смотрю квартиры с мая –
И просто приступу к ним нет.
Мы не привыкли к дымным хатам,
Нам нужен дом, а не сарай,
И в наше время всем богатым –
Хоть в гроб ложись и умирай.
<...>
Нет тени прежней дешевизны,
Того гляди – все прогорим;
Хоть из родной своей отчизны
Беги в Карлсбад, иль в скучный Рим,
Чтоб жить по-прежнему, блистая –
Иль нас затрет в конец худой
Лесопромышленников стая
С домовладельческой ордой.
Они живут лишь нашим братом,
Девиз их – «ближних разоряй».
Так как тут людям жить богатым?
Закрой глаза и умирай.
<...>
Легко сводить концы с концами
Тому, кто вечно жил в обрез;
Вот почему бедняк над нами
Всегда имеет перевес,
И долг прямой литературы
Не за него стоять, – за нас,
За представителей культуры,
За высший по рожденью класс.
А в прессе к социальной ломке
Стал уськать всех любой журнал,
А мы – тузы, вельмож потомки...
Хоть в гроб ложись и умирай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
