Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1871. Протест
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
бідняк – він звик нужду терпіти,
і з того мало нам нужди!
Дивись, не платять янголятам –
і пеклом їм здається рай...
А от – як жити на́м, багатим?
Хоч, просто, ляж та помирай!
Ціна на паливо, всі кажуть,
для бідняка – це щось страшне!
Та бідний – справу врівноважить:
він швидко знайде десь «пальне»,
вином зсередини зігрітий,
утопить горе у вині;
а як останній гріш пропитий –
він сам же винуватий, ні?..
Тож видно: нуждарям завзятим
дає́ ще дещо рідний край;
а як ведеться на́м, багатим?
Хоч ляж до гробу та вмирай!
Ми здавна звикли до комфорту;
та враз – в життєвій боротьбі
віддати маєш розкіш чорту,
в усім відмовити собі!..
Кімнат займавши скільки треба,
я жив, як дозволяв бюджет;
тепер – зросла ціна до неба,
і це якийсь дурний сюжет!
Моя пошана бідним хатам,
але – нам трібний не сарай...
Такі часи, що нам, багатим, –
хоч ляж під небом та вмирай!
Де дні безжурні дешевизни?
Банкрутство шле нам свій уклін,
і хоч – із бідної вітчизни
біжи в Монако чи в Берлін,
бо тут, на тлі старої слави –
ущерть зубожать нас таки
настирних підприємців лави
та домовласників полки.
З них кожний пнеться бути хватом,
хоча по суті він – шахрай...
Як жи́ти нам, колись багатим?
Заплющи очі та вмирай.
Хто був завжди в житті нетяга,
щоб вижити, зі шкіри ліз, –
над нами в нього перевага,
бо вміє жити він в обріз;
і роль свята літератури –
плекати не його, а нас,
реальних носіїв культури
й освічений, пробачте, клас!
А тут – суспільний ультиматум
нам преса ставить, зла украй,
і нам, тривалий час багатим –
хоч, справді, ляж та помирай!
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Когда заводит речь бедняк
О городской дороговизне
И плачет о тяжелой жизни
Среди житейских передряг –
Всегда дивлюсь я бесконечно:
От колыбели – сын беды,
Бедняк привык нуждаться вечно,
До нужд его нам нет нужды!..
Где только нищенство – всегда там
В ад превратится самый рай...
Но каково вот нам, богатым?..
Хоть, просто, ляг и умирай.
Про нищих скажут мне, что нечем,
При страшных ценах на дрова,
Топить в своих приютах печь им;
Но нищий – участь такова! –
Вином согреется, потопит
В нем горе, выпить очень рад,
А если грош последний пропит –
То в этом кто же виноват?
Всем горемыкам, вместе взятым,
Все ж хлеб дает родимый край,
А каково вот нам, богатым?
Хоть в гроб ложись и умирай.
Привыкли с детства мы к комфорту,
А нам приходится, в борьбе
С судьбой, пославши роскошь к черту,
Во всем отказывать себе.
Пятнадцать комнат занимая,
Я жил, как позволял бюджет,
Теперь смотрю квартиры с мая –
И просто приступу к ним нет.
Мы не привыкли к дымным хатам,
Нам нужен дом, а не сарай,
И в наше время всем богатым –
Хоть в гроб ложись и умирай.
<...>
Нет тени прежней дешевизны,
Того гляди – все прогорим;
Хоть из родной своей отчизны
Беги в Карлсбад, иль в скучный Рим,
Чтоб жить по-прежнему, блистая –
Иль нас затрет в конец худой
Лесопромышленников стая
С домовладельческой ордой.
Они живут лишь нашим братом,
Девиз их – «ближних разоряй».
Так как тут людям жить богатым?
Закрой глаза и умирай.
<...>
Легко сводить концы с концами
Тому, кто вечно жил в обрез;
Вот почему бедняк над нами
Всегда имеет перевес,
И долг прямой литературы
Не за него стоять, – за нас,
За представителей культуры,
За высший по рожденью класс.
А в прессе к социальной ломке
Стал уськать всех любой журнал,
А мы – тузы, вельмож потомки...
Хоть в гроб ложись и умирай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
