Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1871. Протест
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
бідняк – він звик нужду терпіти,
і з того мало нам нужди!
Дивись, не платять янголятам –
і пеклом їм здається рай...
А от – як жити на́м, багатим?
Хоч, просто, ляж та помирай!
Ціна на паливо, всі кажуть,
для бідняка – це щось страшне!
Та бідний – справу врівноважить:
він швидко знайде десь «пальне»,
вином зсередини зігрітий,
утопить горе у вині;
а як останній гріш пропитий –
він сам же винуватий, ні?..
Тож видно: нуждарям завзятим
дає́ ще дещо рідний край;
а як ведеться на́м, багатим?
Хоч ляж до гробу та вмирай!
Ми здавна звикли до комфорту;
та враз – в життєвій боротьбі
віддати маєш розкіш чорту,
в усім відмовити собі!..
Кімнат займавши скільки треба,
я жив, як дозволяв бюджет;
тепер – зросла ціна до неба,
і це якийсь дурний сюжет!
Моя пошана бідним хатам,
але – нам трібний не сарай...
Такі часи, що нам, багатим, –
хоч ляж під небом та вмирай!
Де дні безжурні дешевизни?
Банкрутство шле нам свій уклін,
і хоч – із бідної вітчизни
біжи в Монако чи в Берлін,
бо тут, на тлі старої слави –
ущерть зубожать нас таки
настирних підприємців лави
та домовласників полки.
З них кожний пнеться бути хватом,
хоча по суті він – шахрай...
Як жи́ти нам, колись багатим?
Заплющи очі та вмирай.
Хто був завжди в житті нетяга,
щоб вижити, зі шкіри ліз, –
над нами в нього перевага,
бо вміє жити він в обріз;
і роль свята літератури –
плекати не його, а нас,
реальних носіїв культури
й освічений, пробачте, клас!
А тут – суспільний ультиматум
нам преса ставить, зла украй,
і нам, тривалий час багатим –
хоч, справді, ляж та помирай!
(Лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Когда заводит речь бедняк
О городской дороговизне
И плачет о тяжелой жизни
Среди житейских передряг –
Всегда дивлюсь я бесконечно:
От колыбели – сын беды,
Бедняк привык нуждаться вечно,
До нужд его нам нет нужды!..
Где только нищенство – всегда там
В ад превратится самый рай...
Но каково вот нам, богатым?..
Хоть, просто, ляг и умирай.
Про нищих скажут мне, что нечем,
При страшных ценах на дрова,
Топить в своих приютах печь им;
Но нищий – участь такова! –
Вином согреется, потопит
В нем горе, выпить очень рад,
А если грош последний пропит –
То в этом кто же виноват?
Всем горемыкам, вместе взятым,
Все ж хлеб дает родимый край,
А каково вот нам, богатым?
Хоть в гроб ложись и умирай.
Привыкли с детства мы к комфорту,
А нам приходится, в борьбе
С судьбой, пославши роскошь к черту,
Во всем отказывать себе.
Пятнадцать комнат занимая,
Я жил, как позволял бюджет,
Теперь смотрю квартиры с мая –
И просто приступу к ним нет.
Мы не привыкли к дымным хатам,
Нам нужен дом, а не сарай,
И в наше время всем богатым –
Хоть в гроб ложись и умирай.
<...>
Нет тени прежней дешевизны,
Того гляди – все прогорим;
Хоть из родной своей отчизны
Беги в Карлсбад, иль в скучный Рим,
Чтоб жить по-прежнему, блистая –
Иль нас затрет в конец худой
Лесопромышленников стая
С домовладельческой ордой.
Они живут лишь нашим братом,
Девиз их – «ближних разоряй».
Так как тут людям жить богатым?
Закрой глаза и умирай.
<...>
Легко сводить концы с концами
Тому, кто вечно жил в обрез;
Вот почему бедняк над нами
Всегда имеет перевес,
И долг прямой литературы
Не за него стоять, – за нас,
За представителей культуры,
За высший по рожденью класс.
А в прессе к социальной ломке
Стал уськать всех любой журнал,
А мы – тузы, вельмож потомки...
Хоть в гроб ложись и умирай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
