
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

1875. Загальні недуги
Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу¹)
Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,
таврують згубними то борщ, то огірки,
й виносять вирок то лафіту, то кларету.
Педанти-доктори! Звичайно, вам – хвала,
та нам поради ваші – ніби зайцям бубни;
й коли про шкоду мова вже зайшла,
то навіть просто жити – дуже згубно.
Повітрям дихати, що вдихуємо ми,
бруднитися у життьовій безодні,
читати те, що курячі уми
зовуть літературою сьогодні...
Загляньте у моральний той провал,
куди веде нас преса галасливо, –
й повірите в одне з лихих начал:
на світі жити – для душі шкідливо.
А як живеш – не скритися тоді
від епідемій дурощів, холери,
корупції, блазенства у суді,
від богобоязкої атмосфери,
коли насильства сповнена «любов»
силкується примусити до згоди,
цькує людей, псує невинним кров
і завдає постійно безліч шкоди.
Для розвитку у нас нема причин,
й навіщо б нам? У нас це – не в чесноті,
за це, вважає справжній слов’янин,
сидіти маєш в чорта на болоті.
Тому – вгамуйся, докторе, й мовчи!
Закинь кудись своє латинське чтиво!
Шкідливі – не лише вино й харчі,
на світі жити – згубно та шкідливо.
(лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Общие недуги
Нет, доктор, нет, не приходи,
Твоя наука не поможет.
(Из старого романса)
Латинской кухни строгие жрецы
Предписывают нам диету за диетой,
Считая вредными то борщ, то огурцы,
Холодное клико или лафит согретый.
Педанты-доктора! Вы щедры на совет,
Но ваша проповедь для нас пройдет бесследно,
И если речь уже пошла про вред,
То даже жить на свете очень вредно.
Дышать тем воздухом, которым дышим мы,
В житейском море пачкаться до смерти,
Читать все то, что праздные умы
Зовут литературою... Измерьте
Всю глубину тех нравственных трущоб,
Куда ведет нас пресса так победно,
Чтоб, чувствуя нервический озноб,
Понять, что жить на свете людям вредно.
Всё вредно, всё... - Не скрыться нам нигде
От эпидемий – глупости, холеры,
Войны и оспы, гаерства в суде,
Насилия, чумы, невежества без меры,
Враждующей любви и страстной той вражды,
Которая, коснея в предрассудке,
Преследуя людей без пользы и нужды,
Им фунта три испортит крови в сутки.
<...>
Над общим уровнем подняться нет в нас сил,
Да и зачем? То в наших ли привычках?
За это, может быть, – так славянин решил –
Очутишься у черта на куличках.
Молчи же, эскулап! Постигли мы давно,
Что знания твои и все ученье бледно:
Не только вредны нам и пища и вино,
Но даже жить на свете людям вредно.
(1875)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)