Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1875. Загальні недуги
Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу¹)
Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,
таврують згубними то борщ, то огірки,
й виносять вирок то лафіту, то кларету.
Педанти-доктори! Звичайно, вам – хвала,
та нам поради ваші – ніби зайцям бубни;
й коли про шкоду мова вже зайшла,
то навіть просто жити – дуже згубно.
Повітрям дихати, що вдихуємо ми,
бруднитися у життьовій безодні,
читати те, що курячі уми
зовуть літературою сьогодні...
Загляньте у моральний той провал,
куди веде нас преса галасливо, –
й повірите в одне з лихих начал:
на світі жити – для душі шкідливо.
А як живеш – не скритися тоді
від епідемій дурощів, холери,
корупції, блазенства у суді,
від богобоязкої атмосфери,
коли насильства сповнена «любов»
силкується примусити до згоди,
цькує людей, псує невинним кров
і завдає постійно безліч шкоди.
Для розвитку у нас нема причин,
й навіщо б нам? У нас це – не в чесноті,
за це, вважає справжній слов’янин,
сидіти маєш в чорта на болоті.
Тому – вгамуйся, докторе, й мовчи!
Закинь кудись своє латинське чтиво!
Шкідливі – не лише вино й харчі,
на світі жити – згубно та шкідливо.
(лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Общие недуги
Нет, доктор, нет, не приходи,
Твоя наука не поможет.
(Из старого романса)
Латинской кухни строгие жрецы
Предписывают нам диету за диетой,
Считая вредными то борщ, то огурцы,
Холодное клико или лафит согретый.
Педанты-доктора! Вы щедры на совет,
Но ваша проповедь для нас пройдет бесследно,
И если речь уже пошла про вред,
То даже жить на свете очень вредно.
Дышать тем воздухом, которым дышим мы,
В житейском море пачкаться до смерти,
Читать все то, что праздные умы
Зовут литературою... Измерьте
Всю глубину тех нравственных трущоб,
Куда ведет нас пресса так победно,
Чтоб, чувствуя нервический озноб,
Понять, что жить на свете людям вредно.
Всё вредно, всё... - Не скрыться нам нигде
От эпидемий – глупости, холеры,
Войны и оспы, гаерства в суде,
Насилия, чумы, невежества без меры,
Враждующей любви и страстной той вражды,
Которая, коснея в предрассудке,
Преследуя людей без пользы и нужды,
Им фунта три испортит крови в сутки.
<...>
Над общим уровнем подняться нет в нас сил,
Да и зачем? То в наших ли привычках?
За это, может быть, – так славянин решил –
Очутишься у черта на куличках.
Молчи же, эскулап! Постигли мы давно,
Что знания твои и все ученье бледно:
Не только вредны нам и пища и вино,
Но даже жить на свете людям вредно.
(1875)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
