
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І всіляких перепон,
Не зникають ляльководи -
Негараздів еталон…
Наче мухи обліпили.
Жмуть і жмуть зо всіх сторін.
Ех, мені б такої сили,
Не смоктав би анальгін...
і я йому вклонюся ницо, як святому,
хоча не кланялась, крім Господа, нікому,
сльоза полинна неабияка гірка.
Пробачаться мої провини, бо хіба
на терезах усе злобливе переважить?
Хотіла від свого життя барв
В непростий для світу час,
Що научимо й поможем
Тим, хто звернеться до нас.
Ро-До-Си – красива назва,
Скрізь шанована людьми,
Бо розумні та уважні,
й пішов собі за виднокрай,
лишивши яблука у мисці
для жовтня, йди його стрічай,
нехай не бідкається красень,
що сивіє щоранку сад,
така краса, на вітах рясно
ще дозріває виноград…
Сержант старшині, пам’ятаю, нерівня…
Не плачу, не скиглю… усе це наївно,
Тим паче, що знову, безсоння в обіймах…
Дістало падлюче, як завжди, зненацька.
Та сила у нас в усіх гайдамацька
У Матінки - Неньки, у К
На вокзальній станції,
З пустими перонами, лавами,
Лункою залою і вицвілими плафонами.
Вітер погойдував кронами лип і зривав каштани,
Поодинокі птахи пролітали над лісом за колією,
А потім здалеку вчувалось гудін
Був алюр, тепер уже галоп.
Ранок воду п’є на підвіконні,
а йому б чайку лише ковток.
Можна й кави. Та вона дорожча.
Про десерти маритися зась.
На болоті заспівала троща,
до картоплі буде і карась.
Нині сумно Даніелі,
І з бабусею в кімнаті
Їй не хочеться гуляти, -
Тож вмовляє самотужки
Добродушну боягузку
Відпустити на годину
До гайочка по ожину,
Вогник вдячності та молитов.
Сяєвом жовтим сповита земля,
Свічі-дерева запалені знов.
Осінь голубить, осінь шепоче,
Осінь тебе обійняти хоче,
Осінь до серця свого пригортає,
Вогник вдячності та молитов.
Сяєвом жовтим сповита земля,
Свічі-дерева запалені знов.
Осінь голубить, осінь шепоче,
Осінь тебе обійняти хоче,
Осінь до серця свого пригортає,
Набрав дзвіночок сам собі
Згадав усе… і ту дівчину,
Що перестрілись у журбі…
А краєвид торкнув долоні
І підштовхнув з обійм до дій…
І прошептав наживо промінь:
Сів малий хлопчак гарненько.
Стала поруч в сірій куртці
Повна жіночка старенька.
Лиш малий устати хоче, -
Та у сміх. Його спиняє:
- Ще посидь! Не треба, хлопче.
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мел
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

1875. Загальні недуги
Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу¹)
Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,
таврують згубними то борщ, то огірки,
й виносять вирок то лафіту, то кларету.
Педанти-доктори! Звичайно, вам – хвала,
та нам поради ваші – ніби зайцям бубни;
й коли про шкоду мова вже зайшла,
то навіть просто жити – дуже згубно.
Повітрям дихати, що вдихуємо ми,
бруднитися у життьовій безодні,
читати те, що курячі уми
зовуть літературою сьогодні...
Загляньте у моральний той провал,
куди веде нас преса галасливо, –
й повірите в одне з лихих начал:
на світі жити – для душі шкідливо.
А як живеш – не скритися тоді
від епідемій дурощів, холери,
корупції, блазенства у суді,
від богобоязкої атмосфери,
коли насильства сповнена «любов»
силкується примусити до згоди,
цькує людей, псує невинним кров
і завдає постійно безліч шкоди.
Для розвитку у нас нема причин,
й навіщо б нам? У нас це – не в чесноті,
за це, вважає справжній слов’янин,
сидіти маєш в чорта на болоті.
Тому – вгамуйся, докторе, й мовчи!
Закинь кудись своє латинське чтиво!
Шкідливі – не лише вино й харчі,
на світі жити – згубно та шкідливо.
(лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Общие недуги
Нет, доктор, нет, не приходи,
Твоя наука не поможет.
(Из старого романса)
Латинской кухни строгие жрецы
Предписывают нам диету за диетой,
Считая вредными то борщ, то огурцы,
Холодное клико или лафит согретый.
Педанты-доктора! Вы щедры на совет,
Но ваша проповедь для нас пройдет бесследно,
И если речь уже пошла про вред,
То даже жить на свете очень вредно.
Дышать тем воздухом, которым дышим мы,
В житейском море пачкаться до смерти,
Читать все то, что праздные умы
Зовут литературою... Измерьте
Всю глубину тех нравственных трущоб,
Куда ведет нас пресса так победно,
Чтоб, чувствуя нервический озноб,
Понять, что жить на свете людям вредно.
Всё вредно, всё... - Не скрыться нам нигде
От эпидемий – глупости, холеры,
Войны и оспы, гаерства в суде,
Насилия, чумы, невежества без меры,
Враждующей любви и страстной той вражды,
Которая, коснея в предрассудке,
Преследуя людей без пользы и нужды,
Им фунта три испортит крови в сутки.
<...>
Над общим уровнем подняться нет в нас сил,
Да и зачем? То в наших ли привычках?
За это, может быть, – так славянин решил –
Очутишься у черта на куличках.
Молчи же, эскулап! Постигли мы давно,
Что знания твои и все ученье бледно:
Не только вредны нам и пища и вино,
Но даже жить на свете людям вредно.
(1875)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)