Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1875. Загальні недуги
Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу¹)
Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,
таврують згубними то борщ, то огірки,
й виносять вирок то лафіту, то кларету.
Педанти-доктори! Звичайно, вам – хвала,
та нам поради ваші – ніби зайцям бубни;
й коли про шкоду мова вже зайшла,
то навіть просто жити – дуже згубно.
Повітрям дихати, що вдихуємо ми,
бруднитися у життьовій безодні,
читати те, що курячі уми
зовуть літературою сьогодні...
Загляньте у моральний той провал,
куди веде нас преса галасливо, –
й повірите в одне з лихих начал:
на світі жити – для душі шкідливо.
А як живеш – не скритися тоді
від епідемій дурощів, холери,
корупції, блазенства у суді,
від богобоязкої атмосфери,
коли насильства сповнена «любов»
силкується примусити до згоди,
цькує людей, псує невинним кров
і завдає постійно безліч шкоди.
Для розвитку у нас нема причин,
й навіщо б нам? У нас це – не в чесноті,
за це, вважає справжній слов’янин,
сидіти маєш в чорта на болоті.
Тому – вгамуйся, докторе, й мовчи!
Закинь кудись своє латинське чтиво!
Шкідливі – не лише вино й харчі,
на світі жити – згубно та шкідливо.
(лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Общие недуги
Нет, доктор, нет, не приходи,
Твоя наука не поможет.
(Из старого романса)
Латинской кухни строгие жрецы
Предписывают нам диету за диетой,
Считая вредными то борщ, то огурцы,
Холодное клико или лафит согретый.
Педанты-доктора! Вы щедры на совет,
Но ваша проповедь для нас пройдет бесследно,
И если речь уже пошла про вред,
То даже жить на свете очень вредно.
Дышать тем воздухом, которым дышим мы,
В житейском море пачкаться до смерти,
Читать все то, что праздные умы
Зовут литературою... Измерьте
Всю глубину тех нравственных трущоб,
Куда ведет нас пресса так победно,
Чтоб, чувствуя нервический озноб,
Понять, что жить на свете людям вредно.
Всё вредно, всё... - Не скрыться нам нигде
От эпидемий – глупости, холеры,
Войны и оспы, гаерства в суде,
Насилия, чумы, невежества без меры,
Враждующей любви и страстной той вражды,
Которая, коснея в предрассудке,
Преследуя людей без пользы и нужды,
Им фунта три испортит крови в сутки.
<...>
Над общим уровнем подняться нет в нас сил,
Да и зачем? То в наших ли привычках?
За это, может быть, – так славянин решил –
Очутишься у черта на куличках.
Молчи же, эскулап! Постигли мы давно,
Что знания твои и все ученье бледно:
Не только вредны нам и пища и вино,
Но даже жить на свете людям вредно.
(1875)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
