Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1875. Загальні недуги
Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу¹)
Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,
таврують згубними то борщ, то огірки,
й виносять вирок то лафіту, то кларету.
Педанти-доктори! Звичайно, вам – хвала,
та нам поради ваші – ніби зайцям бубни;
й коли про шкоду мова вже зайшла,
то навіть просто жити – дуже згубно.
Повітрям дихати, що вдихуємо ми,
бруднитися у життьовій безодні,
читати те, що курячі уми
зовуть літературою сьогодні...
Загляньте у моральний той провал,
куди веде нас преса галасливо, –
й повірите в одне з лихих начал:
на світі жити – для душі шкідливо.
А як живеш – не скритися тоді
від епідемій дурощів, холери,
корупції, блазенства у суді,
від богобоязкої атмосфери,
коли насильства сповнена «любов»
силкується примусити до згоди,
цькує людей, псує невинним кров
і завдає постійно безліч шкоди.
Для розвитку у нас нема причин,
й навіщо б нам? У нас це – не в чесноті,
за це, вважає справжній слов’янин,
сидіти маєш в чорта на болоті.
Тому – вгамуйся, докторе, й мовчи!
Закинь кудись своє латинське чтиво!
Шкідливі – не лише вино й харчі,
на світі жити – згубно та шкідливо.
(лютий 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Общие недуги
Нет, доктор, нет, не приходи,
Твоя наука не поможет.
(Из старого романса)
Латинской кухни строгие жрецы
Предписывают нам диету за диетой,
Считая вредными то борщ, то огурцы,
Холодное клико или лафит согретый.
Педанты-доктора! Вы щедры на совет,
Но ваша проповедь для нас пройдет бесследно,
И если речь уже пошла про вред,
То даже жить на свете очень вредно.
Дышать тем воздухом, которым дышим мы,
В житейском море пачкаться до смерти,
Читать все то, что праздные умы
Зовут литературою... Измерьте
Всю глубину тех нравственных трущоб,
Куда ведет нас пресса так победно,
Чтоб, чувствуя нервический озноб,
Понять, что жить на свете людям вредно.
Всё вредно, всё... - Не скрыться нам нигде
От эпидемий – глупости, холеры,
Войны и оспы, гаерства в суде,
Насилия, чумы, невежества без меры,
Враждующей любви и страстной той вражды,
Которая, коснея в предрассудке,
Преследуя людей без пользы и нужды,
Им фунта три испортит крови в сутки.
<...>
Над общим уровнем подняться нет в нас сил,
Да и зачем? То в наших ли привычках?
За это, может быть, – так славянин решил –
Очутишься у черта на куличках.
Молчи же, эскулап! Постигли мы давно,
Что знания твои и все ученье бледно:
Не только вредны нам и пища и вино,
Но даже жить на свете людям вредно.
(1875)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
