Із Д.Мінаєва

В нас у місті – життя посміхається
лиш пройдисвітам та шахраям;
що ні крок - то душа з болю крається,
коли бачиш тутешній бедлам.

У болото вгрузаюча вулиця
та поламаний вщент тротуар;
і шпиталь у руйновищі тулиться,
і не їде ніхто на пожар.

Хабарів не пропустять начальники,
а завжди візьмуть все, що даси:
цуценяток, цукерки, срібляники,
й може, навіть – шматок ковбаси.

Не страхаючись гніву столичного,
на драпіжці живе наш суддя;
за словами поета ліричного –
«при криниці пустель він баддя»¹.

Вічні карти та чвари з дружинами –
от і все, що побачиш у нас;
з крючкодерами нашими чинними
стережись, бо ускочиш нараз...

В нас у місті – життя посміхається
лиш пройдисвітам та шахраям;
що ні крок – то душа з болю крається,
коли бачиш тутешній бедлам...

(січень 2023)

¹ Неточна цитата з вірша А.Фета «Я люблю його палко...» (1847).

*** ОРИГІНАЛ ***

Уездный городок – в натуре

В нашем городе жизнь улыбается
Прощелыгам одним да ворам;
Что ни шаг – то душа возмущается,
Как пойдешь по уездным дворам.

Залита грязью площадь базарная,
И разбитый гниет тротуар;
Здесь нередко команда пожарная
Прикатит без воды на пожар.

Всё начальство пропахло здесь взятками.
Всем берут – что кладут на весы:
Ситцем, сахаром, чаем, лошадками
И, пожалуй, куском колбасы.
<...>
Не боясь обличенья столичного,
Лихоимством живет наш судья;
По словам стихотворца отличного:
«При колодце пустынь он бадья».

Сплетни, карты, баталии с женами,
Вот и всё, что встречаешь у нас;
С крючкотворами теми прожженными
Не зевай, попадешься как раз.

В нашем городе жизнь улыбается
Прощелыгам одним да ворам;
Что ни шаг – то душа возмущается,
Как пойдешь по уездным дворам.