Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1864. Повітове містечко
В нас у місті – життя посміхається
лиш пройдисвітам та шахраям;
що ні крок - то душа з болю крається,
коли бачиш тутешній бедлам.
У болото вгрузаюча вулиця
та поламаний вщент тротуар;
і шпиталь у руйновищі тулиться,
і не їде ніхто на пожар.
Хабарів не пропустять начальники,
а завжди візьмуть все, що даси:
цуценяток, цукерки, срібляники,
й може, навіть – шматок ковбаси.
Не страхаючись гніву столичного,
на драпіжці живе наш суддя;
за словами поета ліричного –
«при криниці пустель він баддя»¹.
Вічні карти та чвари з дружинами –
от і все, що побачиш у нас;
з крючкодерами нашими чинними
стережись, бо ускочиш нараз...
В нас у місті – життя посміхається
лиш пройдисвітам та шахраям;
що ні крок – то душа з болю крається,
коли бачиш тутешній бедлам...
(січень 2023)
¹ Неточна цитата з вірша А.Фета «Я люблю його палко...» (1847).
*** ОРИГІНАЛ ***
Уездный городок – в натуре
В нашем городе жизнь улыбается
Прощелыгам одним да ворам;
Что ни шаг – то душа возмущается,
Как пойдешь по уездным дворам.
Залита грязью площадь базарная,
И разбитый гниет тротуар;
Здесь нередко команда пожарная
Прикатит без воды на пожар.
Всё начальство пропахло здесь взятками.
Всем берут – что кладут на весы:
Ситцем, сахаром, чаем, лошадками
И, пожалуй, куском колбасы.
<...>
Не боясь обличенья столичного,
Лихоимством живет наш судья;
По словам стихотворца отличного:
«При колодце пустынь он бадья».
Сплетни, карты, баталии с женами,
Вот и всё, что встречаешь у нас;
С крючкотворами теми прожженными
Не зевай, попадешься как раз.
В нашем городе жизнь улыбается
Прощелыгам одним да ворам;
Что ни шаг – то душа возмущается,
Как пойдешь по уездным дворам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
