Із Д.Мінаєва

– Де́ це, прово́дарю, ми?
Голі степи невмолимі,
тоскні зелені зими...
Мо’, не туди забрели ми?

Після бундючних словес –
видай вже правду назовні:
це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!..

В села заводить їх путь:
вгрузнули в землю хатинки;
зниділе стадо пасуть
діти в самих сорочинках;

чахлий на полі овес,
гноїще біля воловні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!

Місто відкрилося їм:
думка дріма́ як дрімала,
тільки шепочуть крізь дим
два-три змарнілих журнала;

млявих завсідників п’єс
мислені втіхи гріховні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!

Труд від зорі до зорі,
бідність терзає жорстоко.
Злидні – в суспільнім нутрі,
блиск та достаток – про око.

Ласки продажних метрес...
Цифри боргів красномовні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні...

(Січень 2023)

Назва досить випадкова: вірш був написаний під час візиту до Росії японської делегації.

*** ОРИГІНАЛ ***

Сказка о восточных послах

– Где мы, скажи нам, вожак?
Эти зелёные зимы,
Голые степи и мрак...
Полно, туда ли зашли мы?

Ты нам скажи наотрез,
Ждём мы прямого ответа:
Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..

В сёла заходят. Вросли
В землю, согнувшись, избёнки;
Чахлое стадо пасли
Дети в одной рубашонке;

Крытый соломой навес...
Голос рыдающий где-то...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..

Город пред ними. В умах
Мысль, как и в сёлах, дремала,
Шепчут о чём-то впотьмах
Два-три усталых журнала.

Шалости старых повес,
Тающих в креслах балета...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..

Труд от зари до зари,
Бедность – что дальше, то хуже.
Голод, лохмотья – внутри,
Блеск и довольство – снаружи...

Ласки продажных метресс...
Грозные цифры бюджета...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..

(1862)