Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1862. Казка про східних послів
– Де́ це, прово́дарю, ми?
Голі степи невмолимі,
тоскні зелені зими...
Мо’, не туди забрели ми?
Після бундючних словес –
видай вже правду назовні:
це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!..
В села заводить їх путь:
вгрузнули в землю хатинки;
зниділе стадо пасуть
діти в самих сорочинках;
чахлий на полі овес,
гноїще біля воловні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!
Місто відкрилося їм:
думка дріма́ як дрімала,
тільки шепочуть крізь дим
два-три змарнілих журнала;
млявих завсідників п’єс
мислені втіхи гріховні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!
Труд від зорі до зорі,
бідність терзає жорстоко.
Злидні – в суспільнім нутрі,
блиск та достаток – про око.
Ласки продажних метрес...
Цифри боргів красномовні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні...
(Січень 2023)
Назва досить випадкова: вірш був написаний під час візиту до Росії японської делегації.
*** ОРИГІНАЛ ***
Сказка о восточных послах
– Где мы, скажи нам, вожак?
Эти зелёные зимы,
Голые степи и мрак...
Полно, туда ли зашли мы?
Ты нам скажи наотрез,
Ждём мы прямого ответа:
Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
В сёла заходят. Вросли
В землю, согнувшись, избёнки;
Чахлое стадо пасли
Дети в одной рубашонке;
Крытый соломой навес...
Голос рыдающий где-то...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
Город пред ними. В умах
Мысль, как и в сёлах, дремала,
Шепчут о чём-то впотьмах
Два-три усталых журнала.
Шалости старых повес,
Тающих в креслах балета...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
Труд от зари до зари,
Бедность – что дальше, то хуже.
Голод, лохмотья – внутри,
Блеск и довольство – снаружи...
Ласки продажных метресс...
Грозные цифры бюджета...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
(1862)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
