Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1862. Казка про східних послів
– Де́ це, прово́дарю, ми?
Голі степи невмолимі,
тоскні зелені зими...
Мо’, не туди забрели ми?
Після бундючних словес –
видай вже правду назовні:
це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!..
В села заводить їх путь:
вгрузнули в землю хатинки;
зниділе стадо пасуть
діти в самих сорочинках;
чахлий на полі овес,
гноїще біля воловні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!
Місто відкрилося їм:
думка дріма́ як дрімала,
тільки шепочуть крізь дим
два-три змарнілих журнала;
млявих завсідників п’єс
мислені втіхи гріховні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні!
Труд від зорі до зорі,
бідність терзає жорстоко.
Злидні – в суспільнім нутрі,
блиск та достаток – про око.
Ласки продажних метрес...
Цифри боргів красномовні...
– Це ось – російський прогрес?
– Так, це він самий, шановні...
(Січень 2023)
Назва досить випадкова: вірш був написаний під час візиту до Росії японської делегації.
*** ОРИГІНАЛ ***
Сказка о восточных послах
– Где мы, скажи нам, вожак?
Эти зелёные зимы,
Голые степи и мрак...
Полно, туда ли зашли мы?
Ты нам скажи наотрез,
Ждём мы прямого ответа:
Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
В сёла заходят. Вросли
В землю, согнувшись, избёнки;
Чахлое стадо пасли
Дети в одной рубашонке;
Крытый соломой навес...
Голос рыдающий где-то...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
Город пред ними. В умах
Мысль, как и в сёлах, дремала,
Шепчут о чём-то впотьмах
Два-три усталых журнала.
Шалости старых повес,
Тающих в креслах балета...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
Труд от зари до зари,
Бедность – что дальше, то хуже.
Голод, лохмотья – внутри,
Блеск и довольство – снаружи...
Ласки продажных метресс...
Грозные цифры бюджета...
– Это ли русский прогресс?
– Это, родимые, это!..
(1862)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
