Переклад – Василь Білоцерківський

На запитання, чи лежав у підґрунті моєї книжки “Без змін на Західному фронті” певний задум, можу лише чесно відповісти, що мої спонтанні спогади про Велику війну переказують єдино те, що я, подібно до мільйонів моїх товаришів, бачив і пережив за п’ять років бійні. Чи слушний так часто повторюваний докір, що моя книжка справила фатальний вплив на молоде покоління, що вона вбиває благородне почуття патріотизму, прагнення героїзму, ці найвищі чесноти тевтонської раси з непам’ятних часів? Якщо я взагалі керувався якоюсь ідеєю, то це була любов до Батьківщини в істинному і благородному, а не у вузькому і шовіністичному сенсі слова, і глибоке шанування героїзму. Та це не означає ані сліпого захвату кривавою бійнею на полях битв, ані схвалення сучасних методів ведення війни з силою-силенною машин і механічних засобів. В усі часи війна була жорстоким знаряддям спраглих слави й влади, завжди суперечила основним засадам справедливості, які притаманні всім морально здоровим людям. Навіть поважне порушення справедливості не може зробити війну легітимною.
Від періоду 1914–1918 років нас привчали бачити лише велич і героїзм війни. Історичні книжки спотворюють славу безстрашних героїв, які заслужили на вічну повагу тим, що билися і помирали за Батьківщину. Ці люди безсмертні, бо були безстрашні й мужні. З удосконаленням і збільшенням точності вогнепальної зброї, з застосуванням важкої артилерії, аеропланів, танків і газів, з запровадженням механічних бойових машин і залученням індустріальної могутності, характерних для сучасних воєнних дій, активна хоробрість солдата, який не лякається противника, вимушено поступається місцем суто пасивній мужності, близькій до східного фаталізму.
Особливо за два останні роки війни технічна організація ведення бою досягла такого приголомшливого поступу, що кожен солдат повністю став залежний від випадку. Багато солдатів з тих полків, які майже цілковито були знищені в окопах, упродовж двох або трьох років позиційної війни навряд чи бодай раз бачили ворога в обличчя, за винятком тих, котрі потрапили в полон після якого-небудь рішучого наступу. Війни у старому героїчному сенсі слова більше не існує. Вона перетворилася на безглуздий жах, у якому людей чавила, перемагала і калічила механічна сила. Солдату в окопі нічого не залишається, окрім чекання в пасивному відчаї, чи влучить у нього, як уже влучало в сотні й тисячі його товаришів; а якщо він виходить з бою неушкодженим, то не завдяки його власній мужності, а завдяки його щасливій зорі, завдяки долі. Для прикладу я хотів би навести таку ситуацію. Припустімо, перебуваю в роті солдатів, вишикуваних у шеренгу. Кожен п’ятий мусить постати перед воєнним судом. Чи впаде смертоносний жереб на мене? Чи залишуся живий? Можу лише, віддавшись долі, чекати на її рішення. Особиста безстрашність, мужність в усі часи заслуговувала на захоплення, і так буде завжди, допоки вони не стануть безглуздими. Політичні й дипломатичні конфлікти між країнами належало б залагоджувати політичними й дипломатичним засобами. Війна, як захист і ultima ratio, була б виправдана лише в тому випадку, якби європейська цивілізація зненацька знову опинилася під серйозною загрозою, як у середньовіччі, коли така загроза йшла від гунів.
Патріотизм – високе і благородне поняття, але шовінізм став небезпечною загрозою, відтоді як хвиля націоналізму охопила сучасний світ, а євангеліє ненависті поширюють, проповідуючи грубу силу. Цей шовінізм можна виявити в усіх європейських країнах, Італії та Німеччині. На думку шовіністів, лише агресивний націоналізм – то справжній патріотизм, а пацифізм чи навіть просто осуд жаху війни й любов до миру вони називають боягузтвом. Але забувають, що в сучасному неспокійному світі боєць виявляє менше мужності, ніж той, хто насмілюється визнати себе пацифістом. Ці міркування пояснюють, чому крайні радикали повстали проти мене, тоді як помірні елементи, навіть у консервативному таборі, визнають правдивість, з якою я зобразив жахи війни. Ніхто не може заперечувати, що я люблю все велике і благородне у моїй країні та щиросердно бажаю, аби Німеччина піднялася з сьогоднішнього жалюгідного стану.
Коли вийшов фільм “Без змін на Західному фронті”, впливові політичні кола скористалися всіма засобами, які тільки можна уявити, аби домогтися заборони демонструвати кінострічку в Німеччині. Як відомо, це вони зуміли зробити. Цензор заборонив демонстрацію фільму на тій підставі, що в ньому не показано всієї слави й величі німецького солдата. Таке твердження геть хибне, бо кінострічка показує лише людський бік фронтового життя. Те, що супротивники не завжди ставляться до моїх творів неупереджено, кумедно потверджує один випадок, який свого часу стався через мою книжку. Провідна націонал-соціалістична газета опублікувала статтю солдата, який чотири роки бився в окопах. “Der Angriff” [1] вихваляла статтю (а це були дослівно переписані п’ять сторінок моєї книжки) як грандіозний хронікальний документ, а не якісь “Ремаркові вигадки”. Моя книжка мала успіх, позаяк в усій своїй простоті відтворювала людський бік життя в окопах, велич і тендітність людини, її мужність і зухвалість. Якби я спробував поставити героїв війни на понадлюдський п’єдестал, книжка б ніколи не досягла такого успіху. Героїзм не залежить від результату. Німецька армія, німецький солдат ніколи не були більш героїчними в найпрямішому сенсі слова, ніж 1918 року, коли згасла зоря Німеччини. На той час технічна зверхність ворога стала настільки величезною, що армія могла лише вперто чинити спротив до болісного кінця, напружуючи всі нерви в героїчній оборонній війні.
Ніхто не може бажати, аби ще раз настали такі жахливі часи. Найбільший технічний і військовий поступ не міг б виправдати такого бажання. Жодна розсудлива людина не може прикликати епідемії, наприклад, чуми, для того, аби лікарі змогли показати своє мистецтво.

1930–1931 pp.


1. “Der Angriff” (нім. – атака) – пропагандистська газета нацистів, яку заснував Йозеф Ґеббельс 1927 р. Перше її число вийшло в липні того ж року. Якщо на початку свого існування газета мала всього 2000 примірників, то 1940 р. її наклад сягнув 306000 прим. Згодом під час Другої світової війни, коли союзники бомбардували Берлін, наклад газети було додатково збільшено для підйому бойового духу мешканців німецької столиці. Остаточно “Der Angriff” припинила свій вихід наприкінці квітня 1945 р.

Публікацію присвячено 125-річчю від дня народження автора.