Розчакловувати навроки земляків - важка справа. Особливо, коли ті земляки змалку привчилися красти і брехати. Здорова людина ніколи не дозволить собі поміняти чесну працю на барижництво, або піти, наприклад, у депутати.
Раніше як було: обирали козаки кошового отамана на Січі, той мусив тричі подякувати за довіру і відмовитися від цієї посади. А як оберуть - товариство ловкенько виваляє його в поросячому лайні, дасть добрячих копняків та щиглів і аж по тому вдягає на чуприну новообраного ватажка шапку з налиплими на неї кізяками та вручає пернача. Та й претенденти на папаху у давнину були людьми серйозними, загартованими в боях досвідченими вояками, людьми мудрими і розважливими.
А нині? Пруться на печерські пагорби всі кому не ліньки: клоуни, кримінальні авторитети, фінансові шахраї, перукарі, танцюристи, співаки, кашовари, а то й бомжі.
Є у державі лідерка політичної зграї, дуже знаменита. У неї на банківських рахунках нуль, декларація чиста як сльоза немовляти, свого житла та машини не має, проте живе у Конча-Заспі в чотириповерховому палаці, розташованому на заповідних 50 гектарах святої української землиці, а брендовому вбранню може позаздрити й британська королева. І люди залюбки віддають за неї голоси на виборах, незважаючи на дикі протиріччя між штучно створеним піарниками образом непорочної діви та істинним обличчям поводиря політичних аферистів.
Є й інший претендент на папаху, який одного разу вже її носив. Той особисто доклав руку до створення партії Регіонів, цілував руки Януковичу, був міністром у його уряді, будучи державним службовцем нажив мільярдні статки,
А оскільки в головах людських повний розгардіяш, то нині отримали вони своїм очільником професійного лицедія. Прямо зі сцени. І привів цей веселун до керівництва державою всю свою творчу трупу, і вже за усталеною традицією - друзів, кумів, сватів, красивих дівиць, торгівців шаурмою та біляшами.
- Чоловіче,- муркоче дружина, розчісуючи гребінцем мою борідку,- бути біді.
- Чого ж так? Звідки такі сумні пророцтва?- питаю в неї.
- Підказує серце, що наступним очільником держави буде не людина, яка воювала за Україну і отримала числені поранення в боях, не почесний академік, який все життя віддав науці та навчанню дітей, а грошовитий бандит. Або космонавт.
- Так немає у нас космонавтів,- ошелешено одказую своїй дружині-чарівниці. Окрім одного. І той літав років двадцять тому на російському супутнику. А його за це героєм України охрестили...
- Ну хай не космонавт, а грумен-собаковод - яка різниця. Найголовніше — що Головнокомандуючим стане людина, яка жодного дня не служила в українській армії та не нюхала пороху. А міністрами - люди, які не лежали на холодних плитах Майдану, виборюючи нормальне майбутнє для наших дітей та онуків. А між депутатів не буде жодного, хто б сидів за власні переконання в тюрмах.
- Так і нині так само.
- І що ти пропонуєш?
- Анумо розкриємо очі громадянам України. Ось, зілля наварила цілющого, заговори потрібні на ту бовтанку поклала. На Пасху піду до церкви і тихцем увіллю її у цебра зі свяченою водою, якою будуть оббризкувати ковбаси та яйця після служби. Розпочну з власного села. А як все вийде - буду той еліксир мудрості роздавати по району, а потім по області, а потім...
Жінка так клацнула ножицями, що вирвала з бороди чималий жмутик волосся.
- Ой!- скрикнув від несподіванки. - Обережніше, бо ще губу одчикрижиш.
Одсунувся від своєї берегині на безпечну відстань, почухав чуприну і кажу:
- Перш ніж використовувати цю мандрагору на людях - потрібно провести клінічні дослідження.
- На кому?
- На курах, наприклад. Або на підсвинках. А краще на собі, як це раніше чинили чесні ескулапи. Якщо одкинеш копита чи щось піде не так - біди не буде. А якщо загине стороння людина - тебе посадять до в’язниці, а майно конфіскують. І стану я бідним як церковна миша. Ти про це подумала?
- Ну що ти таке кажеш? - вигукнула знервована знахурка. - Чи я хоч раз комусь нашкодила?
- Нашкодила! Ще й як! Минулого року в чорноротої баби Москалихи зуб останній випав і мову одібрало, коли ти її своїм зіллям від злослів’я почастувала.
- Так вилікувала! До цього часу від неї ніхто прокльонів не чує!
Еге ж, “вилікувала”, подумав я. Тепер нещасна бабця, у якої єдиною втіхою у житті було батькування, до гробу не балакатиме. Занадто радикальні побічні ефекти нівелюють користь від лікування. Але хіба таке скажеш люблячій дружині? Боронь Боже! Може очі видряпати, а то й образитися. А я свою дружиню люблю, тому ділитися своїми думками з цього приводу не став.
- А як до церкви потрапиш? Ти ж служниця Дажбожа, піп коли йде вулицею, то хреститься як тебе уздріє і шепче “Згинь, нечиста сило!”.
- То від злоби та незнання таке чинить. Бачить у мені професійного конкурента. Белькоче з амвону про чудеса, які чигають на згорьованих вірян десь у раю піднебесному, а сам не здатен вилікувати навіть прищика на власному носі. Тільки кадилом трясе. А до мене тече річка народу. І ми кожному даємо раду. А це підриває основи віри та фінансову стабільність церковних служителів.
- Та знаю. В неділю, під час його служби, у нашому дворі утричі більше людей, аніж у церкві. За таке і вдавити можна, і анафему накласти...
- Так що, даєш згоду на масове лікування людей від глупства чи ні? - питає дружина.
- Не даю, ти не Кашпіровський, а мудра і відповідальна чаклунка. Якщо накосячиш - загубиш репутацію.
- Ніхто не дізнається, я тихцем.
- Не дізнається? Та я знаю! І цього вже забагато.
- Все одно зроблю. Не можу спокійно дивитися, як люди роблять одні й ті ж самі помилки та наступають на одні й ті ж граблі. У селищі вибори на носі, а народ і досі не знає за кого віддавати свої голоси. Ось я їх навчу!
Сплюнув я спересердя і пішов до корівки кізяки зішкрябувати.
І прийшла Пасха. Благовірний люд клав з горою у кошики суліяки з горілкою, шматки сала, цебра крашанок для освячення. Взагалі християни не знають, що Пейсах - це свято суто єврейське і ніякого відношення до воскресіння Христового не має. Цієї днини благовірні семіти гуртом оббіловують кошерних ягничок, таким чином віншуючи вихід євреїв з єгипетської неволі та шлють подяки Мойсеєві та Єгові.
Мойсея християни обходять стороною, Єгову не згадують, наче його й не було. А старозавітні закони трактують на свій копил. Та й крашанки теж ніякого відношення до християнтва не мають, оскільки цей атрибут запозичено з язичництва. Ну то таке, головне в питаннях релігії - віра. А знання - чиста отрута, яка може відбити охоту ходити до церкви та слухати проповіді. А це вже святотацтво.
Жінка поставила суліяку з калапуцянкою на стола і пішла наводити марафет, а я відкоркував ту пляшчину і нюхнув рідину, яка булькотіла в ній. В голові замакітрилося, почали гудіти джмелі та дико потягнуло на танці. А ще захотілося хутко вилити її в ночви до поросяток, а навзаєм наплескати чистої води з криниці.
Ех, дарма цього не зробив, сплохував, не піддався інстинкту самозбереження.
Жінка заховала під полу пійло і чкурнула до церкви. А за годину повернулася вдоволеною, злодійкувато потираючи руки.
- То що, - питаю,- провернула фокус? Влила цілющу водицю у свячену?
- Влила.
- І як тобі це вдалося?
- Секрет, не скажу, бо інакше битимеш.
А незабаром почалося. Люди розговілися, добряче попоїли та випили, а потім валом посунули зі своїх хат на сільський майдан.
А на майдані вже розпочалося стихійне народне віче. На милю вчувався багатоголосий людський гвалт. Сіли на мотоцикла з коляскою і поїхали дивитися на те диво й ми.
Під’жджаємо і бачимо: на ослона скочила Чикилдиха з рогачем в руках і давай кричати як на пуп:
- Годі терпіти на своїй шиї злодюгу! Геть селищного голову! Він усе село розікрав, землі попереписував на своїх родичів, гроші, які виділяє район, прикарманює. Голосуємо: хто за те, аби переобрати очільника села?
- Я! Я! Я! Я1 Я-а-а-а-а-а!...- відгукнулася громада.
- Тоді йдемо до нього в господу і втопимо в лайні. А натомість оберемо чесну і порядну людину, яка не краде і не бреше.
- Хай Чикилдиха нами керує! - гукнув мій підпилий кум.
- Чи-кил-ди-ха! Чи-кил-ди-ха-а-а-а!- луною одізвався майдан.
А потім людське юрмище, з палаючими від праведного гніву очима, рвонуло до обійстя Бздюхи - селищного голови. Я перехрестився, а дружина зблідла.
- Оце так діє твоя мандрагора?- питаю у розгубленої чаклунки. - Та люди зараз влаштують самосуд! Ти хоч розумієш, що наробила? Не можна насильно спонукати людей до правди та справедливості, інакше буде біда.
- А що ж робити?
- Спасати людину треба! І не тільки одного його. Упокоять селищного голову - візьмуться за дільничного, потім за голову лісгоспу, потім за бізнесменів місцевих. А потім почнуть одне одного душити голими руками.
- Чоловіче, зроби хоч щось, ряту...
Останніх слів вже не розчув, оскільки чкурнув мотоциклом до селищного голови.
Приїхав вчасно, сімейство тільки сіло за стола говіти, тримаючи в руках келишки з кагором.
- Миколо, сідай хутчій у машину і тікай з сім’єю з села. Приїдеш завтра. Біда до тебе суне.
Хутко пояснив що до чого і знову сів на ровера, а Бздюха з сімейством рвонув до райцентру.
Поїхав до міліціянта, потім до лісничого,
Той вже добряче прийняв “на грудь” і тільки бульки носом пускав. Добре, що в нього сім“ї хоч не було, тож увіпхав самітника в коляску і прожогом рвонув до лісу. У мене там халупа є потайна, я в ній трави лікарські висушую для потреб знахурства.
- Сиди тихо, зі схрону ні ногою. Ось тобі пляшка з горілкою і закуска. Святкуй Пасху з їжаками та борсуками, а потім лягай спати. Приїду, коли все устаканиться.
Місцевих бізнесменів про народне повстання попередив по телефону. Ті знають, що я не пустобріх, тому до моїх слів поставилися серйозно і теж повтікали хто куди.
Цього разу все завершилося благополучно: згоріло тільки дві хати, три клуні та півлуга. Еліксир справедливості під ранок перестав діяти і люди прийшли до тями.
А дружина ходить біля мене відтоді як коза біля капусти і весь час шепоче: “Чоловіче, ти ж нікому не розкажеш, що то я винна у підбурюванні до гнівного народного вилевиявлення?”.
А хіба таке розказувати можна, людоньки? Якщо розпатякаю - прийдуть добрі сусіди з вилами і покажуть де раки зимують. Ще й оштрафують, а то й посадять за грати за підлий теракт. І більше не будемо ми тут ні прищів лікувати, ні парубків до молодиць приворожувати. Чи, усе же ж таки розказати, аби хтось здуру так само не вчинив? То що порадите, га?