ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Святі та грішні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Святі та грішні
Святі та грішні
У Святому письмі написано:
"І прийшов до грішників, які цілують ікони та моляться чужим богам Олександр Сушко, і сказав:
- Горе вам, зрадники! Будете прокляті одне одним аж до дванадцятого коліна. А солодка віра у вічне життя після смерті позбавить вас розуму".
Пророка вбили, бо казати правду у вічі натовпу фанатиків - вірна смерть. Могили Олександра Сушка не існує, оскільки його труп викинули в Дніпро і його з'їли соми та раки. Тому після нього ніхто вже не наважувався стати пророком. Але з'явилися сонмища святих та праведників. Правда, святих і праведників обирали з однієї кошари. Самі себе нагороджували такими почесними титулами. Матір - сина, батько - доньку, а сестра - брата. Все, згідно з заповіддю "Люби ближнього свого, як самого себе". А на дальніх можна махнути рукою, бо вони нам не друзі. Наче.
А православні гарно вбивають одне одного. Обкрадують, брешуть і зраджують. Ні небесні закони, ні людські не убезпечують від злодійства. Навіть священники - і ті дають інколи козі по нозі. Бо написано: "І створили боги людину згідно зі своїм образом та подобою". Тобто - зажерливими, хтивими та славолюбними. Бо яблуко від яблуні далеко не падає.
Але тут - бац! - народився я. Аж через майже дві тисячі років після вбивства отого пророка Олександра Сушка. І за незбагненним збігом обставин маю те ж ім'я та прізвище. Це вельми дивно. А за вдачею ми узагалі антиподи. Якщо перший був неписьменним і тільки лопотів язиком, то я маю університетську освіту та, в основному, шкрябаю на папері. Перший не боявся уголос кричати людям про їхні гріхи та безбожжя, а я цього остерігаюся, бо вже тричі був покусаний вірянами. Перший - давно мертвий, а я ще трохи живий. Наче.
Учора дружина каже:
- Чоловіче! Одарка учора покрала капусту на Чикилдихиному городі. Я сама, випадково, це побачила і сказала їй, аби віднесла вирвану городину сусідці та вибачилася. А вона в крик! - Піди до церкви і розкажи людям про це. Служба починається через півгодини.
- Ні, дорога моя,- одказую благовірній. - Ту капусту вона вже продала вірянам. Якщо відкрию рота - мене поб'ють знову. І можуть потягнути до суду за наклеп, бо я не свідок злочину.
- Чоловіче, невже ти боїшся сказати правду?
- Боюся. Я людина стороння. А ти свідок. Тож іди і наклепай кляузу в селищну раду. Тебе бити не будуть, бо ти жінка і людина, яку поважають в усьому селі.
- Не хочу.
- Чому?
- Я Одарці прищі виводжу з сідниць. Платить добре. Заплановано ще три сеанси. Отже, буде прибуток, не менше трьохсот доларів. Можливо, вона ту капусту вкрала, аби зі мною розрахуватися...
Ну, що тут скажеш : логіка залізна, логічна. Але я обурився з такої логіки. І поперся в церкву сказати правду.
А там служба вже скінчилася, Одарка клала капусту в багажник авто попові Онуфрію, а односельці їй допомагали.
- Онуфріє! Добрий день, святий отче!
- Тьху на тебе,- озвався панотець.- Налякав до смерті! Кажи, чого хочеш.
- Капуста крадена. Одвези Чикилдисі , а не своїм поросятам. Це буде по-божеськи
- Одарко! - гримнув піп.- Звідки капуста?
- Е-- е- -е....
- Сашко, сідай в машину і кермуй. Бо я дуже розгніваний.
Одвезли ми ту качанисту Чикилдисі. Онуфрій вибачався, червонів за свою вірянку, і сам носив плоди природи в Одарчин погріб, а я допомагав.
А потім заїхали ми в кущі, зайшли подалі від дороги, аби люди не бачили, і розпили дві пляшки коньяку, і трохи поварнякали.
- Сашко, ми з тобою десять років сиділи у школі за однією партою.
Я в тебе безбожно списував рішення з геометрії, а ти у мене інтеграли. Ну, то таке. Ми були дітьми, чогось не знали. А нащо люди крадуть у поважному віці?
- Це звичка, якої позбутися важко. Ти позбувся, я позбувся, а Одарка - ні. І хоч вона і ходить до церкви та слухає проповіді Божі, але як грішила, так і буде грішити. Тут нічого не вдієш.
- То що ж робити?
- Наливай. Давай вип'ємо і помолимося в цих лопухах за її грішну душу.
Завіз свого друга до хати лісовою дорогою, бо якби спинила поліція, то був би капець. І права б забрали, і машину, і штрафом би обіклали. Ще й би "прославили" би на всю волость, як пияків та розбишак. А ми не такі, просто інколи треба тихенько, віч-на-віч, вишептатися одне одному, як раки у торбі.
От ми і шепчемося. Думаю, що отой пророк - Олександр Сушко - теж би приєднався до нашого товариства. І не казав би, що ми чинимо негоже. Чи, усе ж таки, насварився? Як ви гадаєте?
У Святому письмі написано:
"І прийшов до грішників, які цілують ікони та моляться чужим богам Олександр Сушко, і сказав:
- Горе вам, зрадники! Будете прокляті одне одним аж до дванадцятого коліна. А солодка віра у вічне життя після смерті позбавить вас розуму".
Пророка вбили, бо казати правду у вічі натовпу фанатиків - вірна смерть. Могили Олександра Сушка не існує, оскільки його труп викинули в Дніпро і його з'їли соми та раки. Тому після нього ніхто вже не наважувався стати пророком. Але з'явилися сонмища святих та праведників. Правда, святих і праведників обирали з однієї кошари. Самі себе нагороджували такими почесними титулами. Матір - сина, батько - доньку, а сестра - брата. Все, згідно з заповіддю "Люби ближнього свого, як самого себе". А на дальніх можна махнути рукою, бо вони нам не друзі. Наче.
А православні гарно вбивають одне одного. Обкрадують, брешуть і зраджують. Ні небесні закони, ні людські не убезпечують від злодійства. Навіть священники - і ті дають інколи козі по нозі. Бо написано: "І створили боги людину згідно зі своїм образом та подобою". Тобто - зажерливими, хтивими та славолюбними. Бо яблуко від яблуні далеко не падає.
Але тут - бац! - народився я. Аж через майже дві тисячі років після вбивства отого пророка Олександра Сушка. І за незбагненним збігом обставин маю те ж ім'я та прізвище. Це вельми дивно. А за вдачею ми узагалі антиподи. Якщо перший був неписьменним і тільки лопотів язиком, то я маю університетську освіту та, в основному, шкрябаю на папері. Перший не боявся уголос кричати людям про їхні гріхи та безбожжя, а я цього остерігаюся, бо вже тричі був покусаний вірянами. Перший - давно мертвий, а я ще трохи живий. Наче.
Учора дружина каже:
- Чоловіче! Одарка учора покрала капусту на Чикилдихиному городі. Я сама, випадково, це побачила і сказала їй, аби віднесла вирвану городину сусідці та вибачилася. А вона в крик! - Піди до церкви і розкажи людям про це. Служба починається через півгодини.
- Ні, дорога моя,- одказую благовірній. - Ту капусту вона вже продала вірянам. Якщо відкрию рота - мене поб'ють знову. І можуть потягнути до суду за наклеп, бо я не свідок злочину.
- Чоловіче, невже ти боїшся сказати правду?
- Боюся. Я людина стороння. А ти свідок. Тож іди і наклепай кляузу в селищну раду. Тебе бити не будуть, бо ти жінка і людина, яку поважають в усьому селі.
- Не хочу.
- Чому?
- Я Одарці прищі виводжу з сідниць. Платить добре. Заплановано ще три сеанси. Отже, буде прибуток, не менше трьохсот доларів. Можливо, вона ту капусту вкрала, аби зі мною розрахуватися...
Ну, що тут скажеш : логіка залізна, логічна. Але я обурився з такої логіки. І поперся в церкву сказати правду.
А там служба вже скінчилася, Одарка клала капусту в багажник авто попові Онуфрію, а односельці їй допомагали.
- Онуфріє! Добрий день, святий отче!
- Тьху на тебе,- озвався панотець.- Налякав до смерті! Кажи, чого хочеш.
- Капуста крадена. Одвези Чикилдисі , а не своїм поросятам. Це буде по-божеськи
- Одарко! - гримнув піп.- Звідки капуста?
- Е-- е- -е....
- Сашко, сідай в машину і кермуй. Бо я дуже розгніваний.
Одвезли ми ту качанисту Чикилдисі. Онуфрій вибачався, червонів за свою вірянку, і сам носив плоди природи в Одарчин погріб, а я допомагав.
А потім заїхали ми в кущі, зайшли подалі від дороги, аби люди не бачили, і розпили дві пляшки коньяку, і трохи поварнякали.
- Сашко, ми з тобою десять років сиділи у школі за однією партою.
Я в тебе безбожно списував рішення з геометрії, а ти у мене інтеграли. Ну, то таке. Ми були дітьми, чогось не знали. А нащо люди крадуть у поважному віці?
- Це звичка, якої позбутися важко. Ти позбувся, я позбувся, а Одарка - ні. І хоч вона і ходить до церкви та слухає проповіді Божі, але як грішила, так і буде грішити. Тут нічого не вдієш.
- То що ж робити?
- Наливай. Давай вип'ємо і помолимося в цих лопухах за її грішну душу.
Завіз свого друга до хати лісовою дорогою, бо якби спинила поліція, то був би капець. І права б забрали, і машину, і штрафом би обіклали. Ще й би "прославили" би на всю волость, як пияків та розбишак. А ми не такі, просто інколи треба тихенько, віч-на-віч, вишептатися одне одному, як раки у торбі.
От ми і шепчемося. Думаю, що отой пророк - Олександр Сушко - теж би приєднався до нашого товариства. І не казав би, що ми чинимо негоже. Чи, усе ж таки, насварився? Як ви гадаєте?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію