Святі та грішні

У Святому письмі написано:

"І прийшов до грішників, які цілують ікони та моляться чужим богам Олександр Сушко, і сказав:
- Горе вам, зрадники! Будете прокляті одне одним аж до дванадцятого коліна. А солодка віра у вічне життя після смерті позбавить вас розуму".
Пророка вбили, бо казати правду у вічі натовпу фанатиків - вірна смерть. Могили Олександра Сушка не існує, оскільки його труп викинули в Дніпро і його з'їли соми та раки. Тому після нього ніхто вже не наважувався стати пророком. Але з'явилися сонмища святих та праведників. Правда, святих і праведників обирали з однієї кошари. Самі себе нагороджували такими почесними титулами. Матір - сина, батько - доньку, а сестра - брата. Все, згідно з заповіддю "Люби ближнього свого, як самого себе". А на дальніх можна махнути рукою, бо вони нам не друзі. Наче.
А православні гарно вбивають одне одного. Обкрадують, брешуть і зраджують. Ні небесні закони, ні людські не убезпечують від злодійства. Навіть священники - і ті дають інколи козі по нозі. Бо написано: "І створили боги людину згідно зі своїм образом та подобою". Тобто - зажерливими, хтивими та славолюбними. Бо яблуко від яблуні далеко не падає.
Але тут - бац! - народився я. Аж через майже дві тисячі років після вбивства отого пророка Олександра Сушка. І за незбагненним збігом обставин маю те ж ім'я та прізвище. Це вельми дивно. А за вдачею ми узагалі антиподи. Якщо перший був неписьменним і тільки лопотів язиком, то я маю університетську освіту та, в основному, шкрябаю на папері. Перший не боявся уголос кричати людям про їхні гріхи та безбожжя, а я цього остерігаюся, бо вже тричі був покусаний вірянами. Перший - давно мертвий, а я ще трохи живий. Наче.
Учора дружина каже:
- Чоловіче! Одарка учора покрала капусту на Чикилдихиному городі. Я сама, випадково, це побачила і сказала їй, аби віднесла вирвану городину сусідці та вибачилася. А вона в крик! - Піди до церкви і розкажи людям про це. Служба починається через півгодини.
- Ні, дорога моя,- одказую благовірній. - Ту капусту вона вже продала вірянам. Якщо відкрию рота - мене поб'ють знову. І можуть потягнути до суду за наклеп, бо я не свідок злочину.
- Чоловіче, невже ти боїшся сказати правду?
- Боюся. Я людина стороння. А ти свідок. Тож іди і наклепай кляузу в селищну раду. Тебе бити не будуть, бо ти жінка і людина, яку поважають в усьому селі.
- Не хочу.
- Чому?
- Я Одарці прищі виводжу з сідниць. Платить добре. Заплановано ще три сеанси. Отже, буде прибуток, не менше трьохсот доларів. Можливо, вона ту капусту вкрала, аби зі мною розрахуватися...
Ну, що тут скажеш : логіка залізна, логічна. Але я обурився з такої логіки. І поперся в церкву сказати правду.
А там служба вже скінчилася, Одарка клала капусту в багажник авто попові Онуфрію, а односельці їй допомагали.
- Онуфріє! Добрий день, святий отче!
- Тьху на тебе,- озвався панотець.- Налякав до смерті! Кажи, чого хочеш.
- Капуста крадена. Одвези Чикилдисі , а не своїм поросятам. Це буде по-божеськи
- Одарко! - гримнув піп.- Звідки капуста?
- Е-- е- -е....
- Сашко, сідай в машину і кермуй. Бо я дуже розгніваний.
Одвезли ми ту качанисту Чикилдисі. Онуфрій вибачався, червонів за свою вірянку, і сам носив плоди природи в Одарчин погріб, а я допомагав.
А потім заїхали ми в кущі, зайшли подалі від дороги, аби люди не бачили, і розпили дві пляшки коньяку, і трохи поварнякали.
- Сашко, ми з тобою десять років сиділи у школі за однією партою.
Я в тебе безбожно списував рішення з геометрії, а ти у мене інтеграли. Ну, то таке. Ми були дітьми, чогось не знали. А нащо люди крадуть у поважному віці?
- Це звичка, якої позбутися важко. Ти позбувся, я позбувся, а Одарка - ні. І хоч вона і ходить до церкви та слухає проповіді Божі, але як грішила, так і буде грішити. Тут нічого не вдієш.
- То що ж робити?
- Наливай. Давай вип'ємо і помолимося в цих лопухах за її грішну душу.
Завіз свого друга до хати лісовою дорогою, бо якби спинила поліція, то був би капець. І права б забрали, і машину, і штрафом би обіклали. Ще й би "прославили" би на всю волость, як пияків та розбишак. А ми не такі, просто інколи треба тихенько, віч-на-віч, вишептатися одне одному, як раки у торбі.
От ми і шепчемося. Думаю, що отой пророк - Олександр Сушко - теж би приєднався до нашого товариства. І не казав би, що ми чинимо негоже. Чи, усе ж таки, насварився? Як ви гадаєте?