Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Отелло
Венеціянський мавр Отелло
в один будиночок ходив...
Про це почув Шекспір веселий –
й узяв, нашкрябав детектив.
Дівицю звали Дездемона,
собою – просто чарівна.
Від генеральського погона
була у захваті вона.
А тато, дож венеціянський, –
він був гурман та гастроном,
і запивати сир голландський
волів масандрівським вином.
Співати міг романс циганський
або який завгодно спів,
але – як дож венеціянський,
проклятих маврів не любив.
У нього був із ними нелад,
бо мавр – чорний, наче чорт!
Йому те сватання Отелли –
аж зовсім не вершковий торт.
Але Отелло впевнив дожа,
що він, авжеж, не Асмодей;
і згоду дав на шлюб вельможа,
і стало все, як у людей...
В Отелли був денщик законний,
так званий Яшка-лейтенант.
Він був, на горе Дездемони,
украй підступний інтригант.
Щоб врешті-решт почати драму,
у жінки вкрали носовик.
І удавив Отелло даму,
а потім сам зі сцени зник...
Що крикнути – «ганьба!» чи «браво!» –
судити вам, пани-брати;
а мавр – свою закінчив справу,
тож може геть нарешті йти.
А ви, дівки, обачність майте,
візьміть, дівки, собі втямки:
нікому ви не довіряйте
оті свої носовички!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Венецианский мавр Отелло
Один домишко посещал;
Шекспир узнал про это дело
И водевильчик накатал.
<...>
Девицу звали Дездемона,
лицом – что полная луна.
На генеральские погоны
Ах, соблазнилася она.
<...>
Папаша, дож венецианский, –
Большой любитель был пожрать:
Любил папаша сыр голландский
Московской водкой запивать.
Любил он спеть романс цыганский, –
Свой, компанейский, парень был
Но только дож венецианский
Проклятых мавров не любил.
А не любил он их за дело, –
Ведь мавр на дьявола похож!
И предложение Отелло
Ему – что в сердце финский нож!
Но убедил Отелло дожа,
Что вовсе он не Асмодей;
На брак согласье дал вельможа,
И стало всё, как у людей.
Был у Отелло подчинённый
По кличке Яшка-лейтенант.
Он был, на горе Дездемоны,
Ужасно вредный интригант.
Исчез платок! Обман и драма!
Подвоха мавр не уловил,
И, несмотря на то, что дама,
Он Дездемону удавил.
<...>
Пусть поступил Отелло смело
Или трусливо – вам судить,
Но мавр – своё он сделал дело,
А значит, может уходить!
Вот то-то, девки, взгляд кидайте
Свово подале носа вы,
И никому не доверяйте
Свои платочки носовы!
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
