Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Отелло
Венеціянський мавр Отелло
в один будиночок ходив...
Про це почув Шекспір веселий –
й узяв, нашкрябав детектив.
Дівицю звали Дездемона,
собою – просто чарівна.
Від генеральського погона
була у захваті вона.
А тато, дож венеціянський, –
він був гурман та гастроном,
і запивати сир голландський
волів масандрівським вином.
Співати міг романс циганський
або який завгодно спів,
але – як дож венеціянський,
проклятих маврів не любив.
У нього був із ними нелад,
бо мавр – чорний, наче чорт!
Йому те сватання Отелли –
аж зовсім не вершковий торт.
Але Отелло впевнив дожа,
що він, авжеж, не Асмодей;
і згоду дав на шлюб вельможа,
і стало все, як у людей...
В Отелли був денщик законний,
так званий Яшка-лейтенант.
Він був, на горе Дездемони,
украй підступний інтригант.
Щоб врешті-решт почати драму,
у жінки вкрали носовик.
І удавив Отелло даму,
а потім сам зі сцени зник...
Що крикнути – «ганьба!» чи «браво!» –
судити вам, пани-брати;
а мавр – свою закінчив справу,
тож може геть нарешті йти.
А ви, дівки, обачність майте,
візьміть, дівки, собі втямки:
нікому ви не довіряйте
оті свої носовички!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Венецианский мавр Отелло
Один домишко посещал;
Шекспир узнал про это дело
И водевильчик накатал.
<...>
Девицу звали Дездемона,
лицом – что полная луна.
На генеральские погоны
Ах, соблазнилася она.
<...>
Папаша, дож венецианский, –
Большой любитель был пожрать:
Любил папаша сыр голландский
Московской водкой запивать.
Любил он спеть романс цыганский, –
Свой, компанейский, парень был
Но только дож венецианский
Проклятых мавров не любил.
А не любил он их за дело, –
Ведь мавр на дьявола похож!
И предложение Отелло
Ему – что в сердце финский нож!
Но убедил Отелло дожа,
Что вовсе он не Асмодей;
На брак согласье дал вельможа,
И стало всё, как у людей.
Был у Отелло подчинённый
По кличке Яшка-лейтенант.
Он был, на горе Дездемоны,
Ужасно вредный интригант.
Исчез платок! Обман и драма!
Подвоха мавр не уловил,
И, несмотря на то, что дама,
Он Дездемону удавил.
<...>
Пусть поступил Отелло смело
Или трусливо – вам судить,
Но мавр – своё он сделал дело,
А значит, может уходить!
Вот то-то, девки, взгляд кидайте
Свово подале носа вы,
И никому не доверяйте
Свои платочки носовы!
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
