Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Отелло
Венеціянський мавр Отелло
в один будиночок ходив...
Про це почув Шекспір веселий –
й узяв, нашкрябав детектив.
Дівицю звали Дездемона,
собою – просто чарівна.
Від генеральського погона
була у захваті вона.
А тато, дож венеціянський, –
він був гурман та гастроном,
і запивати сир голландський
волів масандрівським вином.
Співати міг романс циганський
або який завгодно спів,
але – як дож венеціянський,
проклятих маврів не любив.
У нього був із ними нелад,
бо мавр – чорний, наче чорт!
Йому те сватання Отелли –
аж зовсім не вершковий торт.
Але Отелло впевнив дожа,
що він, авжеж, не Асмодей;
і згоду дав на шлюб вельможа,
і стало все, як у людей...
В Отелли був денщик законний,
так званий Яшка-лейтенант.
Він був, на горе Дездемони,
украй підступний інтригант.
Щоб врешті-решт почати драму,
у жінки вкрали носовик.
І удавив Отелло даму,
а потім сам зі сцени зник...
Що крикнути – «ганьба!» чи «браво!» –
судити вам, пани-брати;
а мавр – свою закінчив справу,
тож може геть нарешті йти.
А ви, дівки, обачність майте,
візьміть, дівки, собі втямки:
нікому ви не довіряйте
оті свої носовички!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Венецианский мавр Отелло
Один домишко посещал;
Шекспир узнал про это дело
И водевильчик накатал.
<...>
Девицу звали Дездемона,
лицом – что полная луна.
На генеральские погоны
Ах, соблазнилася она.
<...>
Папаша, дож венецианский, –
Большой любитель был пожрать:
Любил папаша сыр голландский
Московской водкой запивать.
Любил он спеть романс цыганский, –
Свой, компанейский, парень был
Но только дож венецианский
Проклятых мавров не любил.
А не любил он их за дело, –
Ведь мавр на дьявола похож!
И предложение Отелло
Ему – что в сердце финский нож!
Но убедил Отелло дожа,
Что вовсе он не Асмодей;
На брак согласье дал вельможа,
И стало всё, как у людей.
Был у Отелло подчинённый
По кличке Яшка-лейтенант.
Он был, на горе Дездемоны,
Ужасно вредный интригант.
Исчез платок! Обман и драма!
Подвоха мавр не уловил,
И, несмотря на то, что дама,
Он Дездемону удавил.
<...>
Пусть поступил Отелло смело
Или трусливо – вам судить,
Но мавр – своё он сделал дело,
А значит, может уходить!
Вот то-то, девки, взгляд кидайте
Свово подале носа вы,
И никому не доверяйте
Свои платочки носовы!
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)