Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі та забуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Отелло
Венеціянський мавр Отелло
в один будиночок ходив...
Про це почув Шекспір веселий –
й узяв, нашкрябав детектив.
Дівицю звали Дездемона,
собою – просто чарівна.
Від генеральського погона
була у захваті вона.
А тато, дож венеціянський, –
він був гурман та гастроном,
і запивати сир голландський
волів масандрівським вином.
Співати міг романс циганський
або який завгодно спів,
але – як дож венеціянський,
проклятих маврів не любив.
У нього був із ними нелад,
бо мавр – чорний, наче чорт!
Йому те сватання Отелли –
аж зовсім не вершковий торт.
Але Отелло впевнив дожа,
що він, авжеж, не Асмодей;
і згоду дав на шлюб вельможа,
і стало все, як у людей...
В Отелли був денщик законний,
так званий Яшка-лейтенант.
Він був, на горе Дездемони,
украй підступний інтригант.
Щоб врешті-решт почати драму,
у жінки вкрали носовик.
І удавив Отелло даму,
а потім сам зі сцени зник...
Що крикнути – «ганьба!» чи «браво!» –
судити вам, пани-брати;
а мавр – свою закінчив справу,
тож може геть нарешті йти.
А ви, дівки, обачність майте,
візьміть, дівки, собі втямки:
нікому ви не довіряйте
оті свої носовички!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Венецианский мавр Отелло
Один домишко посещал;
Шекспир узнал про это дело
И водевильчик накатал.
<...>
Девицу звали Дездемона,
лицом – что полная луна.
На генеральские погоны
Ах, соблазнилася она.
<...>
Папаша, дож венецианский, –
Большой любитель был пожрать:
Любил папаша сыр голландский
Московской водкой запивать.
Любил он спеть романс цыганский, –
Свой, компанейский, парень был
Но только дож венецианский
Проклятых мавров не любил.
А не любил он их за дело, –
Ведь мавр на дьявола похож!
И предложение Отелло
Ему – что в сердце финский нож!
Но убедил Отелло дожа,
Что вовсе он не Асмодей;
На брак согласье дал вельможа,
И стало всё, как у людей.
Был у Отелло подчинённый
По кличке Яшка-лейтенант.
Он был, на горе Дездемоны,
Ужасно вредный интригант.
Исчез платок! Обман и драма!
Подвоха мавр не уловил,
И, несмотря на то, что дама,
Он Дездемону удавил.
<...>
Пусть поступил Отелло смело
Или трусливо – вам судить,
Но мавр – своё он сделал дело,
А значит, может уходить!
Вот то-то, девки, взгляд кидайте
Свово подале носа вы,
И никому не доверяйте
Свои платочки носовы!
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
