Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Про Льва Толстого, мужика непростого
Жи́в-був великий письменник –
Лев Миколаїч Толстой,
із м’ясом не тріскав вареник
та босий ходив, як отой.
Вродився він досить удало –
в одній із фамільних місцин;
й пізніше усіх дивувало,
що графського племені він.
В маєтку, у Я́сній Поляні,
приймав усіляких бідах,
його навіщали слов’яни
і негри в похилих літах.
А Соф’я Андрівна, подружжя,
була не така, ані-ні!
Рукопис гортаючи мужа,
вареники їла м’ясні.
Так, Соф’я Андрівна Толстая
була доброчесна жона,
і боса, немов неохая,
ніде не ходила вона.
Ще та́ була штучка графиня,
й письменник таке́ переніс!
І ро́ман його «Воскресіння»
читати не можна без сліз...
Він мав з боку влади догану,
хоч склав собі славу гучну,
створивши «Кареніну Анну»,
так само, як «Мир і війну».
Наскучили графу візити,
він викликав свій екіпаж
і, щоб від душі відпочити,
відбув у далекий вояж.
В дорозі, на жаль, застудився
(купе було надто сире),
на станції з дітьми простився
і промислом Божим помре.
Це приклад нам, хлопці-співбрати,
розумні і навіть дурні,
що шлюб нерозважливо брати,
коли ще не певний в жоні.
Не варт до вінця́ чи у загс поспішати,
бо наслідки будуть сумні!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Жи́л-был великий писатель –
Лев Николаич Толстой,
Мяса и рыбы не кушал,
Ходил по именью босой.
Он очень удачно родился
В деревне наследной своей,
Впоследствии мир удивился,
Узнав, что он графских кровей.
<...>
В имении, в Ясной Поляне,
Любых принимал он гостей,
К нему приезжали славяне
И негры различных мастей.
Но Софья Андревна Толстая
Совсем не такая была,
И, рукопись мужа листая,
Говядины много жрала.
Да, Софья Андревна Толстая,
Напротив, любила поесть,
Она не ходила босая,
Спасая фамильную честь.
Великие потрясенья
Писатель в быту перенес,
И ро́ман его «Воскресенье»
Читать невозможно без слез...
Вступал он с правительством в трения,
Но был он народа кумир,
Закончил граф «Анну Каренину»,
И ро́ман «Война и мир».
<...>
Наскучило графу всё это,
Решил он душой отдохнуть –
Велел заложить он карету
И в дальний отправился путь.
В дороге, увы, простудился,
И на станционном одре
Со всеми беззлобно простился
И милостью Божьей помре.
На этом примере учиться
Мы все, его дети, должны –
Не надо поспешно жениться,
Не выбрав хорошей жены.
Нельзя под венец или в загс торопиться –
Последствия будут грустны!..
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
