Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Гамлет
Тиняється Гамле́т із пістолетом,
подумує устрелити когось.
У нього в голові – суцільний нетям,
він думає: чи бути, чи вже – ось?
Його удо́ва матір согрішила,
за другого не гаючись пішла,
а ще ж і черевиків не зносила,
в яких за гробом першого брела.
Офелія, Гамле́това кохана,
негадано рішилася ума,
і це, товариші, усім догана,
бо Данія, бач, – гірша, ніж тюрма.
Вона якимось чином потонула,
не знявши вчасно щільний свій наряд...
І тут на кров Гамле́та потягнуло,
калічити почав усіх підряд.
Дотримуючись розкладу Шекспіра,
виймав із піхов Га́млет-молодець
важку комскладову́ свою рапіру –
і наступав Полонію кінець.
Задумав у злобі́ Гамле́т виставу,
щоб розігнати сумніви свої,
укоїти баталію криваву
і декого кінчити із сім’ї.
На сцені королева-потаскуха
зжива́ зі світу мужа завчасу:
піпеткою отруту ллє до вуха,
душевну демонструючи красу.
Король нарешті звів усе докупи,
і тут Гамле́т – всіх різати давай!
Уранці там знайшли чотири трупи,
і хто є хто – іди упізнавай...
Шекспір – у кеб, мерщій на поле бою,
тіла́ він моментально упізнав;
й, не дивлячись на приступ геморою,
за уїкенд всю п’єсу написав.
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Ходит Гамле́т с пистолетом,
Хочет ковой-то убить.
Он недоволен белым светом,
Он думает: Быть или не быть?
Евоная мать согрешила
И за другого пошла,
А сапогов ещё не износила,
В каких она за гробом мужа шла.
Офелия, Гамле́това девчонка,
Спятила, товарищи, с ума,
Потому что датская сторонка
Для народа хуже, чем тюрьма.
Спятила, в воду сиганула,
Даже не сняла с себя наряд,
И тут на кровь Гамле́та потянуло,
И стал он их калечить всех подряд.
И по расписанию Шекспира
Вынимал тут Га́млет-молодец
С ножен комсоставскую рапиру,
Наступал Полонию конец.
<...>
Со зла Гамле́т задумал постановку,
Чтобы свои сомненья разрешить,
Во дворце устроить потасовку
И в общей свалке кой-кого убить.
<...>
На сцене королева-потаскуха
Синильной мужа травит кислотой,
Льёт из пипетки, лярва, прямо в ухо,
Душевною блистая красотой.
Король смекнул да улыбнулся глупо,
И тут Гамле́т давай их всех кромсать!..
Наутро там нашли четыре трупа,
И то их невозможно опознать.
Шекспир – в машину и на поле боя,
Он моментально трупы опознал
И, несмотря на приступ геморроя,
За сутки свою пьесу накатал.
<...>
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
