Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі та забуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Гамлет
Тиняється Гамле́т із пістолетом,
подумує устрелити когось.
У нього в голові – суцільний нетям,
він думає: чи бути, чи вже – ось?
Його удо́ва матір согрішила,
за другого не гаючись пішла,
а ще ж і черевиків не зносила,
в яких за гробом першого брела.
Офелія, Гамле́това кохана,
негадано рішилася ума,
і це, товариші, усім догана,
бо Данія, бач, – гірша, ніж тюрма.
Вона якимось чином потонула,
не знявши вчасно щільний свій наряд...
І тут на кров Гамле́та потягнуло,
калічити почав усіх підряд.
Дотримуючись розкладу Шекспіра,
виймав із піхов Га́млет-молодець
важку комскладову́ свою рапіру –
і наступав Полонію кінець.
Задумав у злобі́ Гамле́т виставу,
щоб розігнати сумніви свої,
укоїти баталію криваву
і декого кінчити із сім’ї.
На сцені королева-потаскуха
зжива́ зі світу мужа завчасу:
піпеткою отруту ллє до вуха,
душевну демонструючи красу.
Король нарешті звів усе докупи,
і тут Гамле́т – всіх різати давай!
Уранці там знайшли чотири трупи,
і хто є хто – іди упізнавай...
Шекспір – у кеб, мерщій на поле бою,
тіла́ він моментально упізнав;
й, не дивлячись на приступ геморою,
за уїкенд всю п’єсу написав.
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Ходит Гамле́т с пистолетом,
Хочет ковой-то убить.
Он недоволен белым светом,
Он думает: Быть или не быть?
Евоная мать согрешила
И за другого пошла,
А сапогов ещё не износила,
В каких она за гробом мужа шла.
Офелия, Гамле́това девчонка,
Спятила, товарищи, с ума,
Потому что датская сторонка
Для народа хуже, чем тюрьма.
Спятила, в воду сиганула,
Даже не сняла с себя наряд,
И тут на кровь Гамле́та потянуло,
И стал он их калечить всех подряд.
И по расписанию Шекспира
Вынимал тут Га́млет-молодец
С ножен комсоставскую рапиру,
Наступал Полонию конец.
<...>
Со зла Гамле́т задумал постановку,
Чтобы свои сомненья разрешить,
Во дворце устроить потасовку
И в общей свалке кой-кого убить.
<...>
На сцене королева-потаскуха
Синильной мужа травит кислотой,
Льёт из пипетки, лярва, прямо в ухо,
Душевною блистая красотой.
Король смекнул да улыбнулся глупо,
И тут Гамле́т давай их всех кромсать!..
Наутро там нашли четыре трупа,
И то их невозможно опознать.
Шекспир – в машину и на поле боя,
Он моментально трупы опознал
И, несмотря на приступ геморроя,
За сутки свою пьесу накатал.
<...>
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
