Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Підступність і любов
Я завдяки Шекспіру
прогайнував квартиру,
квартиру із роздільним санвузлом!
Хазяйка тої хатки –
шекспірова фанатка,
що й зіпсувало справу, загалом.
Увечері, бувало,
вона мене тягала
в місцевий парк, на танці та в кіно;
й сказала якось Іра:
«Ходімо на Шекспіра!
Куди і що за п’єса – все одно».
Вона – ще та́ персона:
струнка, як Дездемона,
красива – як Офелія в труні!
Я ж – майстер по шарнірах,
а от в отих шекспірах
сказати, що шурупаю, – так ні.
І так вона в’їдалась,
такий чинила галас,
й маман її також псувала кров, –
що задля рівноправ’я
всім трьом квитки придбав я
на – як його? – «Підступність і любов».
Звідкіль взялась би хмара
у ложі бенуара? –
а Іра зажурилась, позаяк
вклепалась в офіцера –
синочка Фон-Вальте́ра...
Шекспір, падлюка, так і перетак!
Та я дивився п’єсу
не задля інтересу, –
сюжет класичний витворив я знов:
мамулю в склянці брюта
пристерегла отрута, –
оце і є підступність та любов!
Тут Іра – от кобила! –
мій кримінал розкрила,
і виправдань я навіть не шукав:
схопив її кумира –
пудовий том Шекспіра –
і ним востаннє Іру приласкав...
Таку незлу квартиру
я завдяки Шекспіру
зміняв на магаданський лісосплав!
І кажуть старожили,
що хибно засудили,
адже цю п’єсу Шиллер написав!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Благодаря Шекспиру
Я потерял квартиру,
Квартирочку с раздельным санузлом.
Хозяйка той квартире
Свихнулась на Шекспире,
Переплелось навек добро со злом.
По вечерам, бывало,
Она меня таскала
В ЦПКиО на танцы и в кино,
Вдруг предложила Ира:
Пойдём-ка на Шекспира!
Куда, какая пьеса – всё равно.
Скажу я вам без звона:
Она – что Дездемона,
Красива, как Офелия в гробу,
А я, хоть парень бравый,
Смышлёный, кучерявый,
Но вот насчёт Шекспира – ни бум-бум.
И так она пристала,
Что и житья не стало,
А тут ещё мамаша портит кровь!
Горела моя смета,
Купил я три билета
На – как её? – «Коварство и любовь».
Не ожидал погара
я в ложе бенуара,
Но стала Ира слёзы проливать –
Влюбилась в офицера
Ферди́нанда Вальте́ра...
Ну, думаю, Шекспир же, твою мать!
Но я смотрел ту пьесу
Не ради интересу, –
Вальте́ра номер отмочил я вновь.
В стакане лимонада
Я дал мамаше яда –
Устроил ей коварство и любовь!
Тут Ира подскочила,
Меня разоблачила,
А я и оправданий не искал.
Схватил ее кумира –
Пудовый том Шекспира,
В последний раз подругу приласкал...
Шикарную квартиру
Благодаря Шекспиру
Я на нарымский прииск променял,
И там мне объяснили,
Что зря меня судили,
Что эту пьесу Шиллер написал!
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
