Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1950. Підступність і любов
Я завдяки Шекспіру
прогайнував квартиру,
квартиру із роздільним санвузлом!
Хазяйка тої хатки –
шекспірова фанатка,
що й зіпсувало справу, загалом.
Увечері, бувало,
вона мене тягала
в місцевий парк, на танці та в кіно;
й сказала якось Іра:
«Ходімо на Шекспіра!
Куди і що за п’єса – все одно».
Вона – ще та́ персона:
струнка, як Дездемона,
красива – як Офелія в труні!
Я ж – майстер по шарнірах,
а от в отих шекспірах
сказати, що шурупаю, – так ні.
І так вона в’їдалась,
такий чинила галас,
й маман її також псувала кров, –
що задля рівноправ’я
всім трьом квитки придбав я
на – як його? – «Підступність і любов».
Звідкіль взялась би хмара
у ложі бенуара? –
а Іра зажурилась, позаяк
вклепалась в офіцера –
синочка Фон-Вальте́ра...
Шекспір, падлюка, так і перетак!
Та я дивився п’єсу
не задля інтересу, –
сюжет класичний витворив я знов:
мамулю в склянці брюта
пристерегла отрута, –
оце і є підступність та любов!
Тут Іра – от кобила! –
мій кримінал розкрила,
і виправдань я навіть не шукав:
схопив її кумира –
пудовий том Шекспіра –
і ним востаннє Іру приласкав...
Таку незлу квартиру
я завдяки Шекспіру
зміняв на магаданський лісосплав!
І кажуть старожили,
що хибно засудили,
адже цю п’єсу Шиллер написав!
(Квітень 2023)
*** ОРИГІНАЛ ***
Благодаря Шекспиру
Я потерял квартиру,
Квартирочку с раздельным санузлом.
Хозяйка той квартире
Свихнулась на Шекспире,
Переплелось навек добро со злом.
По вечерам, бывало,
Она меня таскала
В ЦПКиО на танцы и в кино,
Вдруг предложила Ира:
Пойдём-ка на Шекспира!
Куда, какая пьеса – всё равно.
Скажу я вам без звона:
Она – что Дездемона,
Красива, как Офелия в гробу,
А я, хоть парень бравый,
Смышлёный, кучерявый,
Но вот насчёт Шекспира – ни бум-бум.
И так она пристала,
Что и житья не стало,
А тут ещё мамаша портит кровь!
Горела моя смета,
Купил я три билета
На – как её? – «Коварство и любовь».
Не ожидал погара
я в ложе бенуара,
Но стала Ира слёзы проливать –
Влюбилась в офицера
Ферди́нанда Вальте́ра...
Ну, думаю, Шекспир же, твою мать!
Но я смотрел ту пьесу
Не ради интересу, –
Вальте́ра номер отмочил я вновь.
В стакане лимонада
Я дал мамаше яда –
Устроил ей коварство и любовь!
Тут Ира подскочила,
Меня разоблачила,
А я и оправданий не искал.
Схватил ее кумира –
Пудовый том Шекспира,
В последний раз подругу приласкал...
Шикарную квартиру
Благодаря Шекспиру
Я на нарымский прииск променял,
И там мне объяснили,
Что зря меня судили,
Что эту пьесу Шиллер написал!
Алексей Охрименко, Сергей Кристи, Владимир Шрейберг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
