
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Ілюзія
О
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
Панно Фа
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

1952. Гай Муцій Сцевола
Жив-бу́в біля древнього Рима
Гай Сцевола Муцій¹ один,
людина іще несудима,
Вітчизни турботливий син.
Він був від природи лівшею,
за справу всіх правих борець,
готовий лягти за ідею,
усім громадянам взірець.
Був схоплений він ворогами,
вони розпалили вівтар,
та він без надмірної драми
поклав свою руку у жар.
Всіх вразив моральною міццю,
хоч виявивсь трошки махляр, –
бо ж він не шульгу, а правицю
засунув хоробро у жар.
Печально рука догоряла,
зомліло гетер кілька штук...
Тоді медицина не знала
протезів для ніг та для рук.
П’ючи валер’янку спроквола,
я вам розповів не зі зла,
яка неймовірна сцево́ла
колись біля Рима жила!
(Квітень 2023)
¹ Легендарний римський герой (VI ст. до н. е.); схоплений ворогами, спалив на жертовнику правицю, щоб продемонструвати стійкість захисників Риму, і згодом отримав прізвисько «Сце́вола» («шульга»).
*** ОРИГІНАЛ ***
В окрестностях древнего Рима
Жил Сцевола Муций один,
Избегнул тюрьмы и Нарыма –
Сознательный был гражданин.
Он был от природы левшою,
Являя собою пример,
С большой и открытой душою,
Сторонник решительных мер.
Врагами был Сцевола схвачен,
Они разложили костёр,
Но не был он тем озадачен,
Над пламенем руку простёр.
Врагам преподал он науку,
Поскольку был мудр и хитёр –
Не левую – правую руку
Над пламенем храбро простёр.
Печально рука догорала,
Гетеры рыдали вокруг...
Тогда медицина не знала
Протезов для ног и для рук.
Хвативши с утра валидола,
Я спел вам, была-не-была,
Какая большая сцево́ла
В окрестностях Рима жила!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)