Хто ти, –
зруйнований храм при дорозі
чи, з занімілою до осені рукою,
прошак непевний?
Чоловік часів
просторих, як різновиди гріха.
У закутку снування думки –
мара, подібна на оту з лиця,
що все не знає скону.
Календарі, мов згрубша вчеплені фіранки,
лякають давністю незмінюваних сенсів:
байдуже, байдуже, байдуже,
в порох зітреться серце!
Та допоки
ще плоть жива –
нехай гуляє в ній остудний вітер,
що приблудить з гір.
Ах, якби смерть давала обіцянки,
мов дрібні монети, –
все оновив би в стінах цих занедбаних!
Що коштує сьогодні вмерти раз,
аби лиш тінь тієї, що вмирає від початку,
нарешті в них впокоїлася?

03.11.2022



***



Гострообрисно

Як доторкнутися до тебе, єдиний,
коли не вдається віршами?
Сьогоніч затемнення місячне
глузує меніподібністю –
не вийдеш і глянути,
бачив таких не раз.

Заглядати у порожнечу,
здається, неначе в темряву і не більше.
Та чи так й навпаки?
Що здасться тобі, коханий,
присутнім у цій безвидності?
Не безвинність моя невидима,
не докір всезрячих,
не риси лиця невивчені.

Тонкомісячно,
гострообрисно
майну округлістю під повіками.
Біль цей – каттер сталевий,
що вирізує м'якший біль.
Наче хліба –
визначатиме форму його.
Наскрізно голосить меніподібнісь: глянь,
я повна!
Я – повна,
як і порожнеча
у твоїх грудях.

25.10.2022