Наступного тижня внукові Макарчику виповнюється вже шість років, і ми з дружиною вирішили зробити йому не просто подарунок, а такий, що припав би до його крихкої шестирічної душі.
Я завжди прислуховуюся у таких (точніше, у будь-яких) питаннях до своєї надзвичайно тонкої й мудрої дружини.
- Знаєш, - каже вона, - наш Макарчик весь час просить або песика, або кішечку… А давай почнемо з іграшки - підбери йому якесь там мавпеня…
…У відділі дитячих іграшок я відразу відчув гострий погляд маленьких оченят-бусинок. Симпатяга - вусики щіточкою, черевце… Як живий! Підходжу ближче, читаю цінник: «Соболятко. 500 грн.» Я аж зойкнув…
- Та не хвилюйтеся так, - чую поруч лагідний, такий домашній, наче у виховательки дитячого садка, голос. - Це не просто пересічна іграшка. Ось тут натискаєте (продавщиця лагідно поглажує пальчиком соболяткине черевце), і воно буде говорити…
- А що саме? - намагаюся делікатно уточнити.
- Та я особливо не прислуховувалася, - тихо відповідає хазяйка дитячого світу, але її очі чомусь опускаються на підлогу.
- Тому така і ціна, - її погляд вже пронизує променем мій светр, - але для вас ми зробимо скидочку!
Уже вдома дружина обережно розгортає обгортку і радісно видихає:
- Симпатяга який! - Мені дуже приємно чути з вуст дружини саме те слово, яке прийшло мені в голову під час знайомства із цією тваринкою.
- А от тут можна натиснути, - із знанням справи пояснюю я…
І тут лунає потужний хрипкий баритон:
- Курво! Паскудо! Ідійоте!..
Запала тиша.
Ми з дружиною просто приголомшені. Від сорому у мене пітніють долоні…
Однак моя дружина - не з тих, хто одразу опускає руки.
- У мене є план!
Ці сакраментальні слова Одрі Хепберн із фільму «Як украсти мільйон» вона завжди каже у скрутних ситуаціях. І що ви думаєте? Справді, план, який нас неодмінно рятує, моментально народжується у білявій голівці моєї половинки - кращої і, за великим рахунком, більшої.
- Звичайно, - нарешті, голос повертається до супутниці мого життя, - таке дарувати нашому Макарчику не можна! Це просто його вб‘є! Або ти повертаєш цю потвору (помічаю, як «симпатяга» непомітно трансформується у «потвору»)…
- Зрозумій, - запально аргументую свою позицію, - мені якось незручно його повертати, адже нам зробили скидку…
- Або, - незворушно продовжує дружина, - ми забираємо його на дачу - буде наш будинок охороняти. А Макарчику завтра підберемо щось інше…
Так соболятко став жити з нами на дачі. Протягом дня від відлежувався собі на дивані, а на ніч ми клали його під маленький килим на підлозі біля вхідних дверей. І все було тихо і спокійно.
Наприкінці серпня ночі ставали холоднішими. Сусіди потихеньку потягнулися до міста. У всесвіті відчувалася самотність…
Серед ночі я раптом прокинувся - хтось обережно перебирав половиці, ніби клавіші піаніно… І тут патріархальну тишу розрізав гучний баритон нашого соболятка: «Курво! Паскудо! Ідійоте!..» Здійнявся страшенний гвалт. У передбаннику гриміли граблі і ведра - наче рок-група «Металіка» налаштовує апаратуру перед концертом! А соболятко не припиняє свій бойовий клич: «Курво!..»
Буквально через кілька хвилин ми з дружиною почули, як хтось стрімголов промчався прямо під нашими вікнами, істерично волаючи: «Та сам ти курва, відчепись вже!..»
І знову тиша.
Благодатна серпнева прохолода.
Великі срібні зорі повільно пливуть у вікні.
- Який ти у мене гарний, - ніжно шепоче мені дружина
- Як мені приємно це чути, - ніжно обіймаю її теплі зі сну плечі.
- А як ти вмієш вибирати подарунки…
- Головне, що ти мене вибрав…
- Так незвично це чути - через сорок п‘ять років…
І ти вже не розрізняєш голоси. Це вже не я і вона. І навіть не ми. Це щось єдине - як оце небо за вікном.
На душі так затишно.
Тим більше коли знаєш, що твій спокій оберігає такий надійний охоронець.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік