Ваші переклади беззаперечно корисні, вони прикладного, практичного значення.
З повагом, Ю.С.

о, Роксолано!
о, Юхиме!

безнадійно зворушений, незмінно уклінно відданий
(притискаючи до серця притерту валторну)
попробую написати щось трохи таке, як відповідь обом


натхненне віршування це такий потік
одне тягне за собою інше
завжди опиняєшся раптом
не зовсім там, куди прямував
а, заживши такого досвіду,
просто йдеш за словами одразу
або навіть за ритмом і звуком
бо все одно вони мають
власну силу і правду
командувати цим потоком
майже нереально, іще
такий дрейф, хай захоплюючий
потребує одваги та емоційного
наповнення, з якого можна черпати
але все вичерпується, у певний момент
виснажується, ентропія-мінус, тощо

якщо хочете спробувати підійти з іншого боку
до блукань манівцями поетичними,
то спробувати перекладати поезії
дуже логічний маневр
всякі плюси
із мінусів, це витрата часу
щось таке, як старатель перемиває ґрунт
у сподіванні на результат, якого
може бути і мізер
а потім треба починати спочатку
і знову починати спочатку
якщо все це робити у непевних місцях
то можна, пропрацювавши вдоста
впусту
розчаруватися вкінець і
часу шкода, завжди

отже, є смисл попередньої розвідки
цінних покладів і раціоналізації
старательського чину
але якщо все це получилося,
то потім лишається працювати
відмиваючи щось цінне
день у день, рік за роком

момент у тім, що в раціональній
особистості перебуває здоровий сумнів
чи воно саме то, саме тут, і саме тепер
це навіть якщо говорити про смисл роботи
як такої, per se & ad hoc
оскільки про дальні горизонти
ніколи не йдеться
до того ж у сучасному супершвидкому світі
озброєному штучним інтелектом,
котрий начебто за мить рішає задачі
на які у тебе йде день за днем
фрустрація живе навіть не під робочим столом
а просто сидить на тому столі & шкіриться

однак, навіть проста домашня праця
прибирання, прання, кухонна метушня
все це має свій житейський сенс
якби, посутній для того, хто цим зайнятий

ніхто цього не спростовує, проживаючи своє життя
(тим більше в цьому локдауні),
а ще всяку поетичну діяльність можна
амальгамувати із іншими заняттями
що аж ніяк не знецінює їх,
либонь дещо приземляє їх
але це зовсім не те, що літераторство
від певної і до певної години за столом із пером в руці

процесів є чимало, є ревізія, можна щось відкладати
і до чогось вертатися, переосмислювати, скреслювати
паралельно з іншими житейськими рухами
оскільки це все не є терміновано
це не офіс, і не дедлайн, і не мус

отже все неспішно собі кристалізується
заради самого себе, насамперед
якщо ще хтось щось в цім бачить
(говоримо про результати всіх цих процесів)
це направду приємно

але тут нема такого чогось, як-от митець
шукає натхнення, гарячково пише шедевр
а потім ніхто особливо не помічає цього
і митець не знаходить в собі душевних сил
на створення наступного шедевра

тут зовсім інша філософія

дружня стороння підтримка завжди цінна
але якби раптом не відбулося транзакції духовної
чи ментальної, у сенсі теплого відлуння, чи збадьорення
які дуже навіть важать і всяко респектуються
авжеж авжеж

якби раптом в когось не було бажання, часу, снаги
то нічо

процесів не зупинити, мені з них ніяк не вийти
хіба що самому якось припинитися
але хочеться вірити, що існує певний відтинок майбуття

обіймаю всіх, щиро, лагідно, сердечно
як тільки вже умію