Вірш

Наташа

На дворі ясна ніч, на небі повний місяць по всьому місту увімкнені ліхтарі,
по вулиці майже нікого немає, нічого не передбачувало біди.
Я їхала по вулиці на своєму мотоциклі. вночі я любила трохи
провітритись по місту, очистити свої думки та насолодитись дорогою.
Але цього разу зі мною щось було не так, не могла зрозуміти
що зі мною, та все-таки я сіла за руль, та це обійшлось мені дорого.
Їхавши знайомою мені вулицею в якій я не раз бувала,
збільшивши швидкість, тому що нікого не було на дорозі.
Раптом я побачила яскраве світло, я різко звернула ліворуч.
трохи зходом,
Побачивши білу стіну у мене перед очима промайнуло все життя
я ще стільки всього не зробила, та у мене відчуття наче від мене
ховали якусь таємницю, і її треба відкрити. я тільки пам’ятаю яскраве світло.
через тиждень я відкрила очі, побачивши що я знаходжусь у медичній палаті,
розглядаючи її я бачила як тіні людей відбиваються через стіну.
зрозумівши, що я в лікарні і що я не померла.
потім я побачила медсестру яка сповістила,
що сестра близнючка померла, розчарувавши мене
мені захотілося трохи поспати.
Так ось мені приходили сни,
що густий яскравий пучок світла розсіювався згори та падаючи на мене
та на мою сестру,
захоплював в полон свого сяйва, відчуваючи неймовірне піднесення
та шалений прилив енергії й сил, що аж розпирали мене всередині.
А коли прокинулась я зрозуміла, що сестра жива
і при цому було присутне якесь дивне відчуття,
ніби збирається дивна сила в єдиний шар,
вростаючи в моє тіло в районі сонячного сплетіння, а вже звідти
тоненькими цупкими нитками, тягнучи до контурів мого тіла,
розходиться кожною клітиною, яка стає пружною від того енергетичного наповнення,
наче надута кулька, готуючись вибухнути від найменшого дотику зовні.
Через деякий час знов снилось, що Навкруги стало темно,
я наче падала, але дна не бачила, потім я побачила як падаю повільніше,
в низу я побачила велике дзеркало, я думала що впаду в це дзеркало
та мене щось зупинило за кілька сантиметрів від нього.
Проглянувши по блище до дзеркала я побачила себе,
я сама себе невпізнала, я бачила образ сестри.
Я торкнулася рукою дзеркала і враз дзеркало стало водою,
мене поглинула хвиля і все знову стало темним.
Прокинувшись до мене прийшов батько,
розповівши що мені снилося
раптом на обличчі батька намалювалася гримаса з нестерпним болем
та розчарування, в очах почало темніти і затягнула пітьма,
коли я приклала руку до його рани обличчя посвітліло,
а погляд став ледь затуманеним майже ясним.
батько сказав, що я маю світлу силу, як і моя сестра близнючка -
мого віддзеркалення, яка допоможе мені побороти темну силу демонів.
по розповіді батька я зрозуміла скільки часу я жила в невіданні,
а він носив собі цю таємницю про сестру і про причину її смерті.
я спитала про сестру та батько сказав, що ми сестри близнюки
і дуже схожі як дві каплі води наче відзеркалення одна одної.
Батько навмисно дав нам дзеркальні імена Еві та Іве,
та сказав, що нас розлучили ще в дитинстві,
щоб демон не дізнався про сестеру та нагадав,
що тільки ми його дочки віддзеркалення можемо допомогти,
бо за словами батька мою сестру і мене можуть забрати демони і вбити.
заснувши знову до мене прийшов сон, що сестра розмовляє зі мною
та погодившись на авантюру сестри - мого відзеркалення,
сестра близнючка запропонувала мені спосіб потрапити до порталу,
бо за допомогою магічного порталу викликає в уяві жахливих демонів.
Щира злість відображалась на моєму обличчі.
і направляючись до сімейного портрету, що висів на стані,
який слугував порталом для переміщення.
я почала сперичатись довго з сестрою, яку я уявила,
аж раптом ми опинилися в лігво демонів.
І помічником мені стала сестра - моє віддзеркалення, Про яку демон не знає.
Таким чином ми подолаємо демона зруйнуємо його могутність.
Тільки ми володіли і могли вбити дракона при цьому маючи своє віддзеркалення
та ми запустили подвійну силу, віддзеркалення в демонів.
так ми побороли темну силу.
Та на цей раз її чекають зловісні привиди минулого
при цьому шле хтось їй загадкові імейли з підказками,
і в цих імейлах вона завжди знаходить чергову заховану сторінку із щоденника її сестри.
І ці сторінки, одна за одною, повертають дівчинку назад у минуле
в заДзеркальну країну, де ховається правда.
повернулась вона у старий, похмурий та таємничий кам'яний будинок,
з вузькими звивистими коридорами та темними нішами.
Живе у будинку заДзеркальної країни - яскравий уявний світ,
яка надійно сховалася серед стін.
Я і сестра йшли на запах моря, доки ряди багатоповерхівок не злилися.
в один величезний похмурий будинок, де мешкали вбивці дітей.
відпустивши руку сестри вона раптом зникла і більше її ніхто не бачив
і знайти її ніхто не міг крім мене, бо у мене було Дивне відчуття:
наче все знайоме і водночас інше.
відчувши, що за мною хтось спостерігають.
Дивлюся на червоний дім а звідти відголосок:
«Це заДзеркальний дім. Зовсім як ти зі мною. Зовсім як «заДзеркальна країна».
Штурхаю двері,
входжу до будинку, бачу у середині малиново-червоні стіни.
Заплющую очі і утворився Спалах чорної темряви.
знов чую відголосок:
«Біжи!»
Злякано оглядаюсь, але двері відкриті, і із неї ллється тепле сонячне світло.
Повертаю бронзову ручку других дверей,
ловлю в ній свій відбиток переляканої особи і опиняюся власне у холі;
вдалині маячить згинається тінь сходів.
Сонце проникає крізь фрамугу над дверима,
і я виразно бачу себе в дитинстві: сиджу в плямі світла на килимі.
подумавши що моя сестра не просто зникла -
вона пішла на яхті у море та пришвартована у гавані.
Раптом перед очима встає картинка з минулого:
Спальня номер три і Біля матово-чорних дверей виявляю,
що міцно обхопила себе руками, боячись торкнутися стін.
Взявшись за дверну ручку, чую крик Іве:
«Не входь! Нам туди не можна!»
Всеодно захожу і бачу, що все виглядає таким справжнім, як і колись.
у часі два десятиліття та чую знов відголосок сестри, припини!
Це лише привиди.
мама сама нам завжди читала та вигадувала казки про персонажів –
про піратів та чудовиськ – страшні, захоплюючі,
повчальні історії для дурних, наївних та боягузливих,
та водночас приходили спогади, мамині поради:
«Ви завжди повинні триматися один за одного. -
Вона стискає пальці. - Покладайтеся тільки на себе. Не довіряйте нікому.
Окрім один одного, у вас ніколи й нікого не буде».
Нікуди я не піду!
Підходжу до пофарбованої білою фарбою шафи,
де мама зберігала наші книги, відчиняю дверцята.
Прямо на мене дивляться блакитні очі Іве, і я відхиляюсь до стіни.
Обличчя бліде, землісте. Навколо очей і рота зморшки, зовсім як у
мене.
Фарба густа, мазки недбалі. На задньому плані – велике дзеркало,
відображення всередині відбиття, темне втомлене обличчя стає все менше,
і так до безкінечності. Занадто багато Іве. Звичайно,
дивитися на сестру завжди було однаково
що заглядати у дзеркало.
Ненавиджу! Катись звідси подалі! - гаркає Іве з торжеством у погляді. -
Знати тебе не бажаю!
Зачиняю дверцята шафи, втомлено притуляюсь до неї пульсуючої від болю голови.
і раптом хтось шепоче мені прямо в вухо:
«У цьому будинку живе чудовисько!»
Тому що вона завжди так робить.
Я так ніколи не роблю. Ми з нею дуже різні і ніколи не були однаковими.
Іве - моя повна протилежність, моє відображення,
мій задзеркальний близнюк...
і намагаюся
не зважати на звуки старого будинку. Іве і я годинами таїлися
в наших фортецях і замках, прислухаючись, як він стогне і здригається,
і вона гаряче шепотіла мені на вухо:
«У домі повно привидів!»
Ми обидві вірили в це.
Однак привиди лякали нас набагато менше потвор.
Ми просто вдавали, що не чуємо їх.
і раптом помічаю
«НЕ РОЗКАЗУЙ НІКОМУ».
з'являються два слова:
"ВІН ЗНАЄ".
Опускаю погляд на підвіконня і бачу штук п'ять цвяхів,
убитих у раму, як у кафе "Клоун".
Проводжу ними пальцями знову і знову, до болю.
Вас тут не повинно бути!
Кому знадобилося забивати рами? Спійманий у пастку скла
тепле сонячне світло нітрохи не зігріває, мої зуби стукають,
по шкірі біжать мурашки.
Усього одна пропозиція.
«ПІДКАЗКА 1. ТАМ, ДЕ ЗАВЖДИ ПОЧИНАЛАСЯ НАШЕ ПОЛЮВАННЯ ЗА Скарбами».
стоючи нагорі сходів, що ведуть на заднє подвір'я, і бачу свою Іве,
яка марширує по периметру, штовхаючи сріблясті та сірі камінці,
намагаючись не послизатись на кутах,
спустившись сходами далі, де починалося наше полювання за скарбами.
там сестра ховала підказки, шовши за ними. Розгорнувши і побачивши те,
що вирізано на папірі.
"КОПАЙ".
копавши яму та побачивши глибоку дірку, Торкнувшись чогось твердого,
виймачи дивну коробку та знімаю кришку, побачивши порожню пляшку.
усередині пляшки посміхаються пірати із шаблею в руці,
поставивши ноги на барило.
нагадуючи, що Синя Барада та Чорна Барада – брати.
Синя Барода живе на суші а Чорна Барада – у морі.
Ночами в нашому будинку блукає чудовисько.
У пірата синя барада воно таке страшне і потворне,
що всім леді слід від нього негайно ховатися і не водити з ним компанію.
Синя Барада набагато небезпечніша але я більше боюся Чорної Баради,
тому що він пірат.
заплющити очі, і я бачу слова, виведені кров'ю на папері:
ВІН ЗНАЄ
з гори відблискувала іскра, те місячне світло.
Зриваюсь і біжу вгору сходами повертаюсь назад від страху.
раптом на стині виникло слово иди до маминої Спальні –
кімната Синьої Бороди. Вночі синя борода нишпорить коридорами,
заглядає в кімнати і шукає нових жертв.
змусило згадати, що я з Іве ховалися від привидів і потвор,
що мешкали в нашому будинку, від Синьої Бороди –
лише у заДзеркальній країні.
Згадавши, що мама показала нам потаємні двері і це секретне місце.
Відразу заходжу в мамину спальню підійшовши до шафи
усередині шафи виявляю подерті шпалери
Знайшла! Переді мною двері в заДзеркальну країну.
ми жили на Острові. там була Нерівні берегової лінії скелі і пляжі,
всередині ліс і рівнина. Тропічний рай замість засніженої країни чудес –
заДзеркальна країна стала для нас рідним домом,
відчиняючи нам двері.
Раніше на внутрішній стороні дверей висіла карта скарбів.
Чорні дороги та зелені простори, синя вода, вулкан.
спускаюся в темряву, вийти з цього будинку і потрапити до іншого світу.
Покидаю шафу і будинок, зробивши крок на першу сходинку.
я з Іве пробиралися тут у темряві, залишили свої привиди сліди на стінах
і перилах, від місячних променів танцюював відсвіт, наш приглушений
сміх і шепіт – луна голосів.
місяць висвітлював шаля у темряві. Від потворного білого світла
тіні розбігаються.
побачивши чорний прохід роблячи крок до проходу
і ступаючи на підлогу таке враження, що Тут більше влади й у темряві,
й у спогадів.
Ось я й у заДзеркальній країні!
почувши відголосок
Іве, припини! Ти всього лише в проході між будинками.
прохід знаходиться перед будинком на заході
та пральним будинком на сході.
Крізь щілини в дерев'яному даху проникає ранкове сонце,
пронизуючи повітря яскраві промені. Мені ніяк не вдається повірити,
що час тут зовсім не зупинився, і все, що я бачу і відчуваю, –
лише старі привиди, луна мене колишньої, луна моєї сестри...
І чарівної країни.
насправді прохід є чорним ходом, приміщення у проході порожне.
з одного Більше заДзеркальної частини
З іншого боку, знаходиться ще один довгий прохід,
ще один схожий на похмуру печеру.
Прохід звужується біля великої замкненої шафи у маниній спальні,
на дверях шафи вбито
"Срібний хрест".
Двері шафи не зачинені, її ніколи не замикались.
шафа в спальні була найважливішою частиною ЗаДзеркальної країни.
Відчиняю шафні двері, ступаю на старі пильні дошки.
Вони стогнуть і небезпечно прогинаються.
опиняюся у приміщенні, яке освітлюється світлом, що ллється зі дзеркала.
чую відголосок
- Боже мій!
здалося, що Голос віддається луною, слабким і хрипким.
оглядаю стіни приміщення. Синє небо та бірюзовий океан,
білі хмарки та піна хвиль. Шепчу назви частин корабля, проходячи ними.
Верхня палуба та батарейна палуба, чорні каракулі Іве:
«Запаси води та рому – тут! Пороховий льох – тут!»
Рухаюся від одного кінця пральні до іншого:
крізь який струмило місячне світло, і ми вели свій корабель,
орієнтуючись по зіркам.
стіни просвічувалися масивним кораблем Чорної Бороди.
аж страх перехоплював коли бачила це картинка приміщення виглядала
так, ніби ми з сестрою пішли звідси тільки вчора:
зі сміхом вибралися на сушу, місяць освітлює нам шлях у темряві.
Повільно йду назад лініями, що позначають головну палубу.
Раптово усвідомлюю, що вперше за багато днів усміхаюся. Корабель –
найперше, що ми збудували у заДзеркальній країні.
Корабель був душею заДзеркальної країни. Ми жили і дихали його магією,
грілися як біля вогню і спалахували як від гніт,
а потім кидалися назустріч пригодам.
Іве стоїть біля штурвала, вигукуючи команди:
«До повороту! Легти у дрейф! Свистати всіх нагору!».
історичні персонажі у нас в честі - залітні ковбої, або індіанці з Бумтауна,
або клоуни.
Постійних членів команди було лише троє. Енні, другий помічник
і головний штурман.
В інші ночі ми просто плавали - шукали Острів
і намагалися хоч трохи випередити корабель Чорної Бороди.
В інші ночі кидали якір, щоб зробити набіг або пошукати заховані скарби.
В інші ночі намагалися придушити бунт команди та вигадували різні
покарання.
в інші ночі боролися зі штормом та чужими кораблями:
військовими та торговими та іншими піратськими кораблями.
вигукуючи
«Вперед, сини пожирачі печінки! Не щадити нікого! Ні видобутку – ні
грошей!»
Чорна Борода завжди сидів у нас на хвості. щоб ми могли побороти чорну
бороду ми таємний шифр вигадали.
Хоча він і став невід'ємною частиною заДзеркальної країни,
ця картка не схожа на старі листи. Вона нова.
і чулися тільки відголоски
"Він знає".
раптово гасне, я відхиляюся від стіни і чую знайомий голос,
що несамовито репетує:
«Біжи!»
І я біжу. Темний і застиглий коридор за спиною наздоганяє мене
немов чудовисько та біжала на мене ревуча хвиля.
Сходи були надто круті. та я руками схопилася за них.
забралася на верх і Біля самого верху оступаюся.
І ось я вже знову в шафі; захлопую за собою двері в заДзеркальну країну.
я рада що моя Іве - жива. якщо вона листи ховає в коробки
і залишає зашифровані попередження. і чую її відголоски.
Ворушить наше минуле і назавжди, грає у свої чортові ігри...
Я знаю, що вона задумала. Вічно одне й те саме!
Це – полювання за скарбами. Карта у сестри, і мені нічого не залишається, окрім як чекати наступної підказки.
ми знали що нікому не можна довіряти. Ми маємо врятувати себе самі.
відмикаючи двері.
залишивши будинок, ми залишили позаду майже все,
що нас об'єднувало та змушувало бути однаковими
у кімнаті зі шпалерами у вигляді тропічного лісу,
що зберігала луну наших ігор перед сном, де ми були відважними
дослідниками.
Різко обертаюсь і бачу силует людини,
що спостерігає за мною з протилежного кута вулиці. Стоїть і дивиться.
Чоловік у темному одязі і маска на обличчі. Мертві вогні,
горіли в очах піратів у темряві. А ще мертві вогні – це очі тих,
хто нишпорить у ночі. Хто прийшов за тобою...
Насилу переводжу дихання і все ж таки роблю крок уперед.
Ледве чути гукаю незнайомця, потім кричу голосніше, але він зникає.
повернення у задзеркальну країну. Я знала,
що після стільки років доведеться нелегко, але не настільки ж!
Намагайся бачити у всьому хороше, а не лише погане»
і чую знову відголосок
Він знає
І раптом з’явилося повідомлення:
«Підказка 2. Там, де помер моя сестра».
над кораблем на стині був вираз:
"на будь-якому судні знайдеться свій поганець, і якщо його немає,
то поганець – ти».
знаходжу у шафі корабля біля задньої стінки крихітну чорну пляму,
то пляма-Дияволова западина. моя Іве любила псувати шафки
на кораблі, влаштовуючи в них схованки та ховаючи підсказки.
знаходжу підкаску і розгортаючи читаю
раптом хтось шипить мені прямо у вухо:
«Ах ти, бридка паршивка!»
злісний голос все ще дзвенить у вухах.
І десь далеко під світлом місяця виринає образ мами - відьми.
яка завжди казала:
«Не журись, дівчинка, ніхто в нас поки не помер!»
Повертаюся до шафки, дивлюся
ночами Синя Барада нишпорить у пошуках нової дружини
щоб замкнути її і повісити на гак коли розсердиться.
Синя Барада – боягуз.
Вона каже, що коли ми плаваємо на кораблі, то повинні бути пильними
та коли ми зупиняємося на острові, то не повинні бути обережними
залишаючись там і не сваритися інакше Чорна Барада за нами прийде.
Він хитрий і підлий тільки й знає, що бреше. Він хоче зловити нас
обдурити і кинути на поїдання акулам. Але в нього нічого не виходить.
Нам довелося захищати місто і самих себе самим
особливо коли привид вилазить із нашої заДЗЕРКАЛЬНОЇ КРАЇНИ
Серед білого дня ми заходили до заДзеркальної країни
зверху на стелі кімнати відчиняли вікно-люк і зістрибали у заДзеркальну
країну.
У заДзеркальній країні наші фантазії ставали неприборканими та
нещадними, а персонажі видумані нами перетворювалися на демонів
відчуваючи що хтось за мною ходить я питаю
"Хто ти? Моя сестра зникла безвісти. Якщо не скажеш, хто ти,
я піду скаржитися на тебе»
Відповідь приходить так швидко.
"Не ходи"
На цей раз я відповідаю без вагань.
"Чого ти хочеш?"
«Я знаю те, що ти змусила себе забути
Він не хоче, щоб ти це згадала
Не кажи нікому.
Ти в небезпеці
Я можу тобі допомогти"
«Та пішла ти, Іве!. Я знаю, що це ти.
Припини! Ти маєш повернутися.
Досить!
Повертайся».
Вона не відповідає.
І раптом у коридорі лунає шум. Встаю, повільно йду до дверей
і відчиняю, немов на порозі хтось причаївся і ладен на мене накинутися.
У коридорі пусто. Будинок почав стогнути, стіни рівномірно вдихають
та видихають. Ловлю своє відображення у дзеркалі над шафою -
скло в плямах від крові.
Обличчя у мене біле, як у клоуна, і розкреслено потворними тінями.
Знову лунає шум, і я завмираю.
Крадусь до дверей Повертаю ручку, відчиняю двері. Вона несамовито
скрипить,
При цьому почуття було глибинне, застаріле, дуже давнє.
Все одно, що виявити двері в заДзеркальну країну...
Єдине, чого я хочу, щоб воно пішло!
«Я дещо знаю. Він не хоче, щоб ти це згадала».
Кого ж Іве мала на увазі.
Хтось залазив через вікно-люк і стрибав у наш світ.
ВІН ЗНАЄ
ПІДКАЗКА 3. шукач шифру
Я почала підбирати шифри та згодом чорна борода покинула нас.
ми перемогли