Із О.А.Галича
Умовляє партбюро: «Ти ж все маєш:
преміальні, в санаторій відправку...»
Ну, а я́ їм: «А мене не зламаєш!
Я ж борюсь не за цяцьки́, а за правду!
В нас у кожного подяк – цілий штабель!
Так відзначте цех цілко́м, повноцінно!
Ми ж працюємо на весь наш соцтабір,
і продукція уся – на “відмінно”!
Це який, – питаю, – вигадав Чехов,
і з якого, міль пардон, переляку,
щоб такому винятковому цеху
не давати цю почесну відзнаку?!»
А з мене – іржуть,
навіть друзі іржуть,
(і Фрол, і Гнатюк, і Славина):
«Вояко! – іржуть. –
Вгамуйся, – іржуть, –
тут все ж таки є обставина...»
А я говорю, – баском говорю:
«Піду, – говорю, – в обком!» – говорю.
А в обкомі – все те са́ме: «Не треба!
Терміново припиняй це бубніння!
Ти ж партійний ніби член, а не ребе,
і повинен мати все ж розуміння!
Бо з єхидством їхня преса сприймає
все, що в нас відбувається в хаті;
а гадаєш, Пентагон той дрімає?
Не дрімає, сучий син, він на варті!»
Аж здригнувсь я від такого уроку:
«Хай подавляться своїм словоблуддям!
Ми ж в рахунок дев’яностого року
даємо уже продукцію людям!»
На мене гарчать:
«Ти чого́ тут, – гарчать, –
немовби пастух на випасі?!
Замовкни, – гарчать, –
нарешті, – гарчать, –
сиди, он, – гарчать, – й не рипайся!»
А я́ на слова ці криві – говорю:
«Продовжимо спір у Москві!» – говорю.
...Ну, верчуся у Москві, як собака.
Кабінети миготять, референти...
І торочать, як один, дуже м’яко:
«Недоречно це на цьому моменті!
А якщо ви в ювілейному році¹
раптом станете на ленінську вахту?
Уяви, в якій жахливій обробці
дасть оцінку Бі-Бі-Сі цьому факту!»
Ну, і знов – про ордени, житлоплощу...
«Ви працюєте, – гово́рять, – сумлінно,
і, якби не їхнє радіо, тощо, –
ми б звання вам надали́ неодмінно!
В ціло́му – авжеж,
ти тут пра́вий; але ж –
поводитись маємо гнучко ми:
адже ваш продукт –
не вельвет і не фрукт,
а табірний дріт із колючками...»
«Ну що ж, – говорю. – Відбій! – говорю.
Піду, – говорю, – в запій!» – говорю.
Узяв – і запив.
(2023)
¹ У 1970 році в СРСР відзначалося сторіччя з народження В.І.Леніна.