![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.26
05:38
За межею небокраю
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
2024.06.26
01:32
Римуються почуття.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
2024.06.25
21:22
Феєрія літа - в сонячних бризках,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
2024.06.25
13:26
Краса на попелищі - Божий дар,
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
2024.06.25
13:14
Я тобі іще наснюся в шум дощу,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
2024.06.25
11:34
Кам’яний голос тиші
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
2024.06.25
08:48
Я правду накришу вам дрібно-дрібно,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
2024.06.25
07:55
Озираючись на схід
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
2024.06.25
00:50
Єдиний вихід - Перемога!
Це знає вільний наш народ.
Велика й праведна дорога -
Супроти всіх дрібних турбот.
Вже ясно: хто чужий, хто свій...
Єдиний вихід - Перемога!
Це світла й темряви двобій!
Це знає вільний наш народ.
Велика й праведна дорога -
Супроти всіх дрібних турбот.
Вже ясно: хто чужий, хто свій...
Єдиний вихід - Перемога!
Це світла й темряви двобій!
2024.06.25
00:11
У мене набагато більше свят,
аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голо
аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голо
2024.06.24
21:08
В кімнаті оцій чорно-білі примари. Знову
Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Спокій знайомого голосу і музики витікають із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
І тому я кажу не чудернацькі, ні не дивні, вслухайся,
В оці н
Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Спокій знайомого голосу і музики витікають із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
І тому я кажу не чудернацькі, ні не дивні, вслухайся,
В оці н
2024.06.24
19:52
Я правду накришу вам дрібно-дрібно,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча,
2024.06.24
13:51
Виріс я у селі на Сулі,
Де черемха і вишня цвіли.
Крім села і моєї Сули,
Більш нічого не знав на землі.
Знав іще: в ясеновім гаю
Є сунична галява одна –
Там поховано матір мою
В рік війни, восени, в ясенах.
Де черемха і вишня цвіли.
Крім села і моєї Сули,
Більш нічого не знав на землі.
Знав іще: в ясеновім гаю
Є сунична галява одна –
Там поховано матір мою
В рік війни, восени, в ясенах.
2024.06.24
11:21
Червоніло у літній купелі,
Ніби сон не кінчався тривалий.
Дощ налив через вінця у келих
Дню крилатому трішки зухвало.
І згадались сережки на вухах,
Не з рубінів, а з вишень - червоні,
Навіть небо зняло капелюха,
Ніби сон не кінчався тривалий.
Дощ налив через вінця у келих
Дню крилатому трішки зухвало.
І згадались сережки на вухах,
Не з рубінів, а з вишень - червоні,
Навіть небо зняло капелюха,
2024.06.24
10:38
Ти про що, лелеко, стукотиш
Ти про що, лелеко, стукотиш?
Пісня з теплим дощепадом схожа,
Скочуються звуки у шпориш,
Сіється зерном надії кожен.
Щедро обсипаєш зверху дім,
Ти про що, лелеко, стукотиш?
Пісня з теплим дощепадом схожа,
Скочуються звуки у шпориш,
Сіється зерном надії кожен.
Щедро обсипаєш зверху дім,
2024.06.24
09:26
Навіщо посадили у саду
для зла пізнання дерево спокуси?
Лиш надкусила яблуко в меду,
а розіп'яли на хресті Ісуса.
Невже я помиляюся, невже
розбещеність за любощі сприймаю?
В ясних думках клубочиться вужем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...для зла пізнання дерево спокуси?
Лиш надкусила яблуко в меду,
а розіп'яли на хресті Ісуса.
Невже я помиляюся, невже
розбещеність за любощі сприймаю?
В ясних думках клубочиться вужем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
У всякого своє лихо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У всякого своє лихо
…Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже…
Т.Шевченко.
Хто герой, а хто – бандит в українській історії?
«Отже Богдан Хмельнцький, Іван Мазепа, ватажки гайдамаків Гонта й Залізняк, Михайло Грушевський і Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Андрій Мельник та ін., – зрадники і бандити чи національні герої? Про Хмельницького і ватажків гайдамаків вже йшлося. Масове винищення поляків і євреїв казаками й гайдамаками безперечно є злочин проти людяності і це повинні визнати українці. Але не можна не згадати, що за єврейською версією подій Хмельницький і гайдамаки ніякої цілі, крім винищення євреїв, не мали і нічого іншого не робили. Затуляють євреї очі на те, що українці потерпали від гніту польських окупантів, вірними посіпаками яких були на той час євреї.
Богдан Хмельнцький в українській історії – персона досить суперечлива. Він почав з визвольної війни проти Польського королівства. Під час рішучої битви під Берестечком сталася зрада союзника Хмельницького, кримського хана Іслам-Гірея ІІІ. Татарська кіннота пішла з поля бою і прихопила гетьмана Богдана. Історики сперечаються з приводу причин зради татарів: чи то Московія дала ханові великого хабара, чи вони просто злякалися польского війська, в якому було чимало німецьких найманців. Поразка. Кабальна капітуляція. А далі Хмельницький бере реванш у битві під Батогом. Отже ніякої обґрунтованої причини до визнання влади Московського царя не було. Проте Хмельницький чинить акт національної зради. Після Переяславської ради підписується березневий договір у Москві про військовий союз з Росією. Протягом наступних ста років Україна поступово втрачає свою державність. З цієї причини не можна не погодитися з неґативною оцінкою Хмельницького, що її дав Тарас Шевченко. Возвеличила Богдана Російська імперія.
Коліївщина та гайдамаки типово схвально оцінюються українськими істориками і літераторами, які або не усвідомлюють образливість цього схвалення для єврейської громади, або свідомо дотримуються антисемітської позиції. Тут бачимо також суперечливі постаті. Але варто згадати, що гайдамаки діяли не в ім’я незалежності України, а на виконання наказу російської імператриці і саме тому вони трактувалися позитивно в радянські часи як свого роду революційний рух.
Леонід Шульман, доктор фізико-математичних наук
Тарас ШЕВЧЕНКО
Холодний яр
У всякого своє лихо,
І в мене не тихо;
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє,—
Добре, що заснуло.
Хоч і Яр той; вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там; а згадаєш,
То була й дорога
З монастиря Мотриного
До Яру страшного.
В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тойді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом
Одностайне стати
На ворога лукавого,
На лютого ляха.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду: що їм діять
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
Не сховаєте! над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Ґонту виглядає.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою войною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
А кричите, що несете
І душу і шкуру
За отечество!.. Єй-богу,
Овеча натура;
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Ґонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в нашей истории...»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Вьюнища,
17 декабря 1845
Та до того й історію
Нашу нам розкаже…
Т.Шевченко.
Хто герой, а хто – бандит в українській історії?
«Отже Богдан Хмельнцький, Іван Мазепа, ватажки гайдамаків Гонта й Залізняк, Михайло Грушевський і Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Андрій Мельник та ін., – зрадники і бандити чи національні герої? Про Хмельницького і ватажків гайдамаків вже йшлося. Масове винищення поляків і євреїв казаками й гайдамаками безперечно є злочин проти людяності і це повинні визнати українці. Але не можна не згадати, що за єврейською версією подій Хмельницький і гайдамаки ніякої цілі, крім винищення євреїв, не мали і нічого іншого не робили. Затуляють євреї очі на те, що українці потерпали від гніту польських окупантів, вірними посіпаками яких були на той час євреї.
Богдан Хмельнцький в українській історії – персона досить суперечлива. Він почав з визвольної війни проти Польського королівства. Під час рішучої битви під Берестечком сталася зрада союзника Хмельницького, кримського хана Іслам-Гірея ІІІ. Татарська кіннота пішла з поля бою і прихопила гетьмана Богдана. Історики сперечаються з приводу причин зради татарів: чи то Московія дала ханові великого хабара, чи вони просто злякалися польского війська, в якому було чимало німецьких найманців. Поразка. Кабальна капітуляція. А далі Хмельницький бере реванш у битві під Батогом. Отже ніякої обґрунтованої причини до визнання влади Московського царя не було. Проте Хмельницький чинить акт національної зради. Після Переяславської ради підписується березневий договір у Москві про військовий союз з Росією. Протягом наступних ста років Україна поступово втрачає свою державність. З цієї причини не можна не погодитися з неґативною оцінкою Хмельницького, що її дав Тарас Шевченко. Возвеличила Богдана Російська імперія.
Коліївщина та гайдамаки типово схвально оцінюються українськими істориками і літераторами, які або не усвідомлюють образливість цього схвалення для єврейської громади, або свідомо дотримуються антисемітської позиції. Тут бачимо також суперечливі постаті. Але варто згадати, що гайдамаки діяли не в ім’я незалежності України, а на виконання наказу російської імператриці і саме тому вони трактувалися позитивно в радянські часи як свого роду революційний рух.
Леонід Шульман, доктор фізико-математичних наук
Тарас ШЕВЧЕНКО
Холодний яр
У всякого своє лихо,
І в мене не тихо;
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє,—
Добре, що заснуло.
Хоч і Яр той; вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там; а згадаєш,
То була й дорога
З монастиря Мотриного
До Яру страшного.
В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тойді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом
Одностайне стати
На ворога лукавого,
На лютого ляха.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду: що їм діять
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
Не сховаєте! над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Ґонту виглядає.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою войною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
А кричите, що несете
І душу і шкуру
За отечество!.. Єй-богу,
Овеча натура;
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Ґонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в нашей истории...»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Вьюнища,
17 декабря 1845
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Штрих до історії української народної поезії XIX сторіччя"
• Перейти на сторінку •
"Хто б мені пояснив"
• Перейти на сторінку •
"Хто б мені пояснив"
Про публікацію