ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Штрих до історії української народної поезії XIX сторіччя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Штрих до історії української народної поезії XIX сторіччя
У багатьох антиукраїнських публікаціях надибуємо твердження, що у 19 сторіччі російська мова була зрозумілішою для українців, аніж рідна українська, що українська – це штучна мова, створена у Австро-Угорщині з метою підриву Російської імперії, що це галицька вигадка тощо. Але ці облудні твердження спростовується багатьма фактами, зокрема й маловідомим віршем, написаним невідомим автором по свіжих слідах останнього польського повстання 1863 року. Події, описані у ньому, відбувалися на нинішній Славутчині (Хмельницька область) біля села Цвітохи. Вірш називається “Воєвода Цихонський” і був опублікований 1893 року викладачем Волинської духовної семінарії, автором і упорядником 5-томної праці “Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії” Миколою Теодоровичем, в його описі Славути (Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, Т. III, стр.668-670). Автор, зокрема писав:
“1863 року біля Славути зібралися польські заколотники і тут зазнали поразки. Серед місцевого народу збереглись вірші, у яких висловлюється безперспективність безумної затії заколотників-поляків та несолідарність з ними простого народу. Вірші ці, відомі під назвою “Воєвода Цихонський” суть наступні:
Загриміла пісня “Боже Польський”,
Появився пан Цихонський,
Під Славутою, між лісами,
Зібрав ляхів він стадами.
Не був той пан в Миропіллі
На кривавому весіллі,
Де криваве пили пиво,
Де блискало й гриміло,
Ясне сонце потемніло,
Де глумились над ляхами
Штик, нагайка та ще й хами.
Отак, бачте, не знав того
Пан Цихонський щастя свого,
Добра свої покидає,
Щастя в лісі він шукає:
“Нєма хлопов і панщизни,
Тшеба шукаць нам ойчизни”,
Котра в ліси десь забралась,
Своїх синів відцуралась.
Бідна Польща в ліс забралась;
Забравшися, там скончалась.
Ідуть ляхи в ліс шукати,
Мертву Польщу воскрешати.
Там в Цвітосі, між лісами,
Між топкими болотами,
Пани стійку закладали,
П’ють гербату, посідали.
І так пили і гуляли,
З кілішками воювали.
Хтіли собі заспівати,
Аж тут пікет дає знати.
“Гей, панове, в руки бруні,
Да й хутенько, бо уже
Москаль близенько!”
Карабіни набивають,
Штики свої оглядають.
Сполошились ляхи,
Дуже кричать з ляку…
Що це буде!?..
Один кричить: “Нема ради!”
Другий просить: “Дайте ради!”
Давай брунь!..
Давай палаш! І підняли крик і галас…
Зовсім ляхи оп’яніли
І зі страху одуріли…
І не знає один, другий,
Що робити в сій одурі!
Чи фузію набивати,
Чи гербату допивати!..
Б’ють московські барабани
“Барзо зимно!” кричать пани.
Москаль пісню запіває,
Штиком вперед виступає,
Без докладів починає,
З карабінів посилає
Кулі ляхам на снідання…
Не йдіть, пани, до повстання…
Штики під грудь підставляють,
В лоб прикладом добивають…
Нема ляхам щастя й долі
А ні в лісі, а ні в полі.
Ксьондз шмеругу надягає,
Вгору руки піднімає –
Благословить панів ляхів,
Щоб побили всіх москалів.
Москаль в ружо тільки двигнув,
Ксьондз на землю, а ні дриґнув.
Нема ксьондза і казаня,
“Не йди, ксьондже, до повстання!”
Пан Цихонський утікає,
Його куля доганяє, -
На голову йому сіла
І на землю повалила.
В кінці лісу між травою,
З розбитою головою
Сидить Цихонський і чекає
Польщі з лісу виглядає…
Ото пани опарились,
Між собою обрадились:
“Програли ми тутай справу,
Ходім в Сибір на забаву!”
Помолітеся, пани, Богу,
Да й рушайте у дорогу
“Счастлівой вам подруже!”
А за вами нам байдуже.
Покидайте тут палаци
Бо вже конєц вашей праци…
Сибір двері одчинила,
Панів на бал запросила.
А там холод снігом довши,
А для панів ще здоровши…
Не даремно, як та хмара,
Верне в Сибір польська Вяра.
Між високими горами,
Каменями да скалами
Кождий ляшок
Там пануєт
Ему тачка командуєт…
Отам собі проживайте
Малу Польщу споминайте…
Там і вольность і ойчизна,
Там вам хлопи і панщизна!..
Документальні відомості про обставини, що передували бою під Цвітохою, виглядають наступним чином. Найбільша сутичка між польськими повстанцями та російськими військами відбулася на переправі через річку Случ біля Мирополя (Житомирщина), де поляки марно намагалися чинити опір, але втративши у бою з частинами флігель-ад’ютанта Казанкова 127 повстанців убитими, 18 пораненими та 66 полоненими, відступили на Колодяжне (Житомирщина). Едмунд Ружицький на чолі загону, у якому налічувалося біля 1000 повстанців, увійшов до Полонного. Поляки пограбували поштову контору, роздерли портрет імператора Олександра II, знищили папери й документи тай пішли до костелу, де їх привітав місцевий ксьондз Тарнавський. Звідти вони подалися до волосного правління, де також понищили папери. Після таких подвигів вони зупинилися у передмісті Мар’яні, де три дні марно чекали на допомогу з Австрії від генерала Висоцького – офіційного керівника повстанцями Правобережжя. Передислокувавшись у село Сягрів, ближче до лісу, Ружицький поділив свій загін на кавалерію і піхоту. Піхоту очолив В.Цехонський, який повів її ще ближче до лісу, що біля села Нучпали (нині с.Поляна), для з’єднання з 700 повстанців, котрі там уже перебували якийсь час. Сам Ружицький на чолі кавалерії подався ще далі на захід – у Кам’янку (що біля Цвітохи). Отам, у Славутських лісах, і відбулося описане побоїще. Є відомості, що Едмунд Ружицький з рештками повстанців пробирався до кордону Австрії і проходив через село Гриців (Шепетівського р-ну).
Автор вірша глузує з безпорадності поляків, дорікає їм за холопство і панщину, висловлює байдуже своє ставлення до їхніх страждань, але й не захоплюється діями «хамів». Він займає позицію стороннього спостерігача у російсько-польському конфлікті та відверто насміхається з того, хто програв.
Текст вірша свідчить про вправну руку автора, про його високу самосвідомість як українця і добре володіння рідною та іншими мовами.
Виявив та підготував Валентин Бендюг.
“1863 року біля Славути зібралися польські заколотники і тут зазнали поразки. Серед місцевого народу збереглись вірші, у яких висловлюється безперспективність безумної затії заколотників-поляків та несолідарність з ними простого народу. Вірші ці, відомі під назвою “Воєвода Цихонський” суть наступні:
Загриміла пісня “Боже Польський”,
Появився пан Цихонський,
Під Славутою, між лісами,
Зібрав ляхів він стадами.
Не був той пан в Миропіллі
На кривавому весіллі,
Де криваве пили пиво,
Де блискало й гриміло,
Ясне сонце потемніло,
Де глумились над ляхами
Штик, нагайка та ще й хами.
Отак, бачте, не знав того
Пан Цихонський щастя свого,
Добра свої покидає,
Щастя в лісі він шукає:
“Нєма хлопов і панщизни,
Тшеба шукаць нам ойчизни”,
Котра в ліси десь забралась,
Своїх синів відцуралась.
Бідна Польща в ліс забралась;
Забравшися, там скончалась.
Ідуть ляхи в ліс шукати,
Мертву Польщу воскрешати.
Там в Цвітосі, між лісами,
Між топкими болотами,
Пани стійку закладали,
П’ють гербату, посідали.
І так пили і гуляли,
З кілішками воювали.
Хтіли собі заспівати,
Аж тут пікет дає знати.
“Гей, панове, в руки бруні,
Да й хутенько, бо уже
Москаль близенько!”
Карабіни набивають,
Штики свої оглядають.
Сполошились ляхи,
Дуже кричать з ляку…
Що це буде!?..
Один кричить: “Нема ради!”
Другий просить: “Дайте ради!”
Давай брунь!..
Давай палаш! І підняли крик і галас…
Зовсім ляхи оп’яніли
І зі страху одуріли…
І не знає один, другий,
Що робити в сій одурі!
Чи фузію набивати,
Чи гербату допивати!..
Б’ють московські барабани
“Барзо зимно!” кричать пани.
Москаль пісню запіває,
Штиком вперед виступає,
Без докладів починає,
З карабінів посилає
Кулі ляхам на снідання…
Не йдіть, пани, до повстання…
Штики під грудь підставляють,
В лоб прикладом добивають…
Нема ляхам щастя й долі
А ні в лісі, а ні в полі.
Ксьондз шмеругу надягає,
Вгору руки піднімає –
Благословить панів ляхів,
Щоб побили всіх москалів.
Москаль в ружо тільки двигнув,
Ксьондз на землю, а ні дриґнув.
Нема ксьондза і казаня,
“Не йди, ксьондже, до повстання!”
Пан Цихонський утікає,
Його куля доганяє, -
На голову йому сіла
І на землю повалила.
В кінці лісу між травою,
З розбитою головою
Сидить Цихонський і чекає
Польщі з лісу виглядає…
Ото пани опарились,
Між собою обрадились:
“Програли ми тутай справу,
Ходім в Сибір на забаву!”
Помолітеся, пани, Богу,
Да й рушайте у дорогу
“Счастлівой вам подруже!”
А за вами нам байдуже.
Покидайте тут палаци
Бо вже конєц вашей праци…
Сибір двері одчинила,
Панів на бал запросила.
А там холод снігом довши,
А для панів ще здоровши…
Не даремно, як та хмара,
Верне в Сибір польська Вяра.
Між високими горами,
Каменями да скалами
Кождий ляшок
Там пануєт
Ему тачка командуєт…
Отам собі проживайте
Малу Польщу споминайте…
Там і вольность і ойчизна,
Там вам хлопи і панщизна!..
Документальні відомості про обставини, що передували бою під Цвітохою, виглядають наступним чином. Найбільша сутичка між польськими повстанцями та російськими військами відбулася на переправі через річку Случ біля Мирополя (Житомирщина), де поляки марно намагалися чинити опір, але втративши у бою з частинами флігель-ад’ютанта Казанкова 127 повстанців убитими, 18 пораненими та 66 полоненими, відступили на Колодяжне (Житомирщина). Едмунд Ружицький на чолі загону, у якому налічувалося біля 1000 повстанців, увійшов до Полонного. Поляки пограбували поштову контору, роздерли портрет імператора Олександра II, знищили папери й документи тай пішли до костелу, де їх привітав місцевий ксьондз Тарнавський. Звідти вони подалися до волосного правління, де також понищили папери. Після таких подвигів вони зупинилися у передмісті Мар’яні, де три дні марно чекали на допомогу з Австрії від генерала Висоцького – офіційного керівника повстанцями Правобережжя. Передислокувавшись у село Сягрів, ближче до лісу, Ружицький поділив свій загін на кавалерію і піхоту. Піхоту очолив В.Цехонський, який повів її ще ближче до лісу, що біля села Нучпали (нині с.Поляна), для з’єднання з 700 повстанців, котрі там уже перебували якийсь час. Сам Ружицький на чолі кавалерії подався ще далі на захід – у Кам’янку (що біля Цвітохи). Отам, у Славутських лісах, і відбулося описане побоїще. Є відомості, що Едмунд Ружицький з рештками повстанців пробирався до кордону Австрії і проходив через село Гриців (Шепетівського р-ну).
Автор вірша глузує з безпорадності поляків, дорікає їм за холопство і панщину, висловлює байдуже своє ставлення до їхніх страждань, але й не захоплюється діями «хамів». Він займає позицію стороннього спостерігача у російсько-польському конфлікті та відверто насміхається з того, хто програв.
Текст вірша свідчить про вправну руку автора, про його високу самосвідомість як українця і добре володіння рідною та іншими мовами.
Виявив та підготував Валентин Бендюг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію