![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Микола Соболь (1973) /
Поеми
Чугайстер
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чугайстер
сага-трилогія
частина І-ша – Зустріч
Де Черемоші* сходяться в єдино
й вітрисько у розпадині живе,
кривава повня у нічну годину
стару заводить пісню про нове,
на березі ріки попід горою
сопілка у руках сопілкаря
заходиться, то сміхом, то журою
і тільки зорі в небі мерехтять.
А жоломійка* душу вивертає,
шукає субесідника собі,
мелодія летить за виднокраї,
згубившись в затуманеній габі,
де ватри пломінь грається з імлою
лелітки викидаючи увись,
іди сюди, поговори зі мною,
котрий в смереки тіні причаївсь.
Ти не боїшся ночі у Карпатах?
Де чути мавок соковитий сміх
і повітруль поміж смерек багато…
Чи ти не бачиш і не чуєш їх?
Цієї ночі нишпорять відьмачки
і відчувають піднебесну прю, –
мольфарки, друже, – темних сил воячки
їм би украсти душу хоч чию.
Ходи сюди, досидимо до ранку,
хай сатаніють поруч духи зла,
не наша це з тобою забаганка,
глянь на полінах, як кипить смола…
Як вийшов він, перевернувся всесвіт,
у жевриві розгледіти я міг
переборовши серця хворий клекіт
яким він є, із голови до ніг –
Чугайстер.
28.08 – 01.09.23р.
*Черемоші – у селі Устеріки сходяться Білий та Чорний
Черемош звідти і бере свій початок сам – Черемош.
Жоломійка – сопілка.
Частина ІІ – Ніч біля багаття
І він присів не мовивши ні слова,
лишень зітхнув кудись у темну ніч,
а далі, наче пісня колискова
співала ватра і казився сич…
Мовчали ми іще, мабуть, з хвилину,
але вона пливла, ніби віки:
– Що робиш ти у лісі цім, людино?
Що загубив на березі ріки?
– Так я не те щоб загубив щось в лісі,
шукаю зірку, бачиш – зорепад,
спочити сів у цім казковім місці,
де струшує зірниці вертоград,
мабуть, доспіли у садах тих зорі
мені б одненьку, отаку малу…
Багацько я наслухався історій,
Тому і полюбив, напевно, – млу.
Вогонь тріщав, кужелив дим над нами,
перекидав каміння Черемош.
Реальність часто плутається снами.
Чугайстер тихо вимовив: «Отож» –
і потягнувся поглядом між зорі,
і доторкнувся, певно, до Стожар
й додав іще: «Багато чув історій,
звізди ж уламків не стрічав, на жаль».
Ми замовчали. Бо про що баяти?
І мить-по-миті скапувала тьма.
Лиш комарі надокучали кляті
та дим багаття йшов кудись сторчма
і падав сон мені на млосні віки,
як не крути, а ніч своє бере,
об берег били хвилі бистрі ріки*
і пломінь кидав тіні між дерев…
01.09.23р.
*Бистрі ріки – знову ж мова йде про місце де
зустрічаються два Черемоші Білий та Чорний
та дають силу головній річці – Черемош.
Частина ІІІ – Світанок.
Крізь сон почув, як тріснула гілляка
і стало тихо ніби й не було
ні зустрічі, ні бесіди, ні страху
ще сонце не зігріло неба тло
та розтавала мла над місцем сили
і при смерті завмерла темна ніч,
як перша птаха десь заголосила.
Від вогнища Чугайстер канув пріч.
Не знаю я і нікого спитати
такі моменти таїна життя,
ще не прочахли грані* у багатті,
у грудях збитий ритм серцебиття.
Зробив ковток води із Черемошу,
умив лице, хай геть іде мара
та міцно кущ вчепився у холошу,
немов мене для чогось обирав.
Поміж трави блищала намистина,
там де Чугайстра щойно вичах слід.
Я вже й не знав котра тепер година,
не відчував ні втоми, ані літ,
мені звізда дарована за щедрість,
що дарував відлюднику тепло,
а може, навіть, дяка за відвертість
цього вже не дізнається ніхто.
Як він пішов ефірною ходою
зажевріла у небесах зоря
і тільки чути десь попід горою
сопілку у руках сопілкаря.
02.09.23р.
28.08 – 02.09.23р.
*Грань – жар.
частина І-ша – Зустріч
Де Черемоші* сходяться в єдино
й вітрисько у розпадині живе,
кривава повня у нічну годину
стару заводить пісню про нове,
на березі ріки попід горою
сопілка у руках сопілкаря
заходиться, то сміхом, то журою
і тільки зорі в небі мерехтять.
А жоломійка* душу вивертає,
шукає субесідника собі,
мелодія летить за виднокраї,
згубившись в затуманеній габі,
де ватри пломінь грається з імлою
лелітки викидаючи увись,
іди сюди, поговори зі мною,
котрий в смереки тіні причаївсь.
Ти не боїшся ночі у Карпатах?
Де чути мавок соковитий сміх
і повітруль поміж смерек багато…
Чи ти не бачиш і не чуєш їх?
Цієї ночі нишпорять відьмачки
і відчувають піднебесну прю, –
мольфарки, друже, – темних сил воячки
їм би украсти душу хоч чию.
Ходи сюди, досидимо до ранку,
хай сатаніють поруч духи зла,
не наша це з тобою забаганка,
глянь на полінах, як кипить смола…
Як вийшов він, перевернувся всесвіт,
у жевриві розгледіти я міг
переборовши серця хворий клекіт
яким він є, із голови до ніг –
Чугайстер.
28.08 – 01.09.23р.
*Черемоші – у селі Устеріки сходяться Білий та Чорний
Черемош звідти і бере свій початок сам – Черемош.
Жоломійка – сопілка.
Частина ІІ – Ніч біля багаття
І він присів не мовивши ні слова,
лишень зітхнув кудись у темну ніч,
а далі, наче пісня колискова
співала ватра і казився сич…
Мовчали ми іще, мабуть, з хвилину,
але вона пливла, ніби віки:
– Що робиш ти у лісі цім, людино?
Що загубив на березі ріки?
– Так я не те щоб загубив щось в лісі,
шукаю зірку, бачиш – зорепад,
спочити сів у цім казковім місці,
де струшує зірниці вертоград,
мабуть, доспіли у садах тих зорі
мені б одненьку, отаку малу…
Багацько я наслухався історій,
Тому і полюбив, напевно, – млу.
Вогонь тріщав, кужелив дим над нами,
перекидав каміння Черемош.
Реальність часто плутається снами.
Чугайстер тихо вимовив: «Отож» –
і потягнувся поглядом між зорі,
і доторкнувся, певно, до Стожар
й додав іще: «Багато чув історій,
звізди ж уламків не стрічав, на жаль».
Ми замовчали. Бо про що баяти?
І мить-по-миті скапувала тьма.
Лиш комарі надокучали кляті
та дим багаття йшов кудись сторчма
і падав сон мені на млосні віки,
як не крути, а ніч своє бере,
об берег били хвилі бистрі ріки*
і пломінь кидав тіні між дерев…
01.09.23р.
*Бистрі ріки – знову ж мова йде про місце де
зустрічаються два Черемоші Білий та Чорний
та дають силу головній річці – Черемош.
Частина ІІІ – Світанок.
Крізь сон почув, як тріснула гілляка
і стало тихо ніби й не було
ні зустрічі, ні бесіди, ні страху
ще сонце не зігріло неба тло
та розтавала мла над місцем сили
і при смерті завмерла темна ніч,
як перша птаха десь заголосила.
Від вогнища Чугайстер канув пріч.
Не знаю я і нікого спитати
такі моменти таїна життя,
ще не прочахли грані* у багатті,
у грудях збитий ритм серцебиття.
Зробив ковток води із Черемошу,
умив лице, хай геть іде мара
та міцно кущ вчепився у холошу,
немов мене для чогось обирав.
Поміж трави блищала намистина,
там де Чугайстра щойно вичах слід.
Я вже й не знав котра тепер година,
не відчував ні втоми, ані літ,
мені звізда дарована за щедрість,
що дарував відлюднику тепло,
а може, навіть, дяка за відвертість
цього вже не дізнається ніхто.
Як він пішов ефірною ходою
зажевріла у небесах зоря
і тільки чути десь попід горою
сопілку у руках сопілкаря.
02.09.23р.
28.08 – 02.09.23р.
*Грань – жар.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію