Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.15
16:58
Були часи Троянові,
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
2026.10.15
16:38
Держслужбовцям у місті Валенсії
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
2026.10.15
15:58
Небесний меч над нами висне,
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
2026.10.15
15:15
Які б рядки про тебе не писав я,
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
2026.10.15
14:27
Історія – учителька життя.
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
2026.10.15
12:37
Бра над софою схилилось уклінно...
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
2026.10.15
10:24
Військовослужбовець, хореограф і танцівник.
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
2026.10.15
06:04
Пригадую часто сипучі піски
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
2026.10.14
23:17
“Ей, уваж мою чарку, бармене
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
2026.10.14
20:43
Ще ловить сонце хитрим неводом своїм
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
2026.10.14
19:35
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2026.10.14
14:20
Не спіши у час важких прозрінь,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
2026.10.14
12:08
щось написати я хотів
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
2026.10.14
11:19
Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки
2026.10.14
06:43
Не думав я, що чутиму колись
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Побийголод (1965) /
Вірші
/
Із О.А.Галича (1918-1977) [14]
1970. Про те, як Клим Петрович збурився проти економічної допомоги слаборозвиненим країнам
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
1970. Про те, як Клим Петрович збурився проти економічної допомоги слаборозвиненим країнам
Із О.А.Галича
Я вже думав: у такому режимі –
не до жартів, тут би вижити тільки!..
А тинялись ми тоді у Алжирі
з делегацією облпрофспілки.
Ну, промови, те і се, кляте НАТО...
Тільки вщент я зголоднів, щиро каюсь!
І не жа́бки, там, для мене принада,
я ж їм, так їх перетак, не китаєць!
Та і Мао сам – тут би нив без перерви!
Просто, бачте, організму потала!
І один мій порятунок – консерви,
що мені у речі Дар'я поклала.
Тільки вийшло, що вона, з переляку,
натовкмачила саму лиш салаку.
І в отому їх готелі, «Паласі»,
як вертаємось – замкнусь у палаті,
й під навколишні молитви Аллаху
споживаю в маринаді салаку.
А на ранок я від згаги – у крик,
мені трібний хоч нарзан, хоч арик!
Ну, і сталося яко́сь – неминуще:
я не витримав, й забіг до продмагу.
Я ж не чахлик їм якийсь невмирущий,
скільки можу удавати салагу!
От стою я там, неначе заблуда,
й то мороз мене бере, то спеко́та.
Хай задрипана, та все ж – це валюта!
Витрачати просто так – дуже шко́да!
Й не чекаючи торговця-лакея,
вибираю скромну баночку, скраю.
Та написано на ній – щось такеє
(я по-їхньому погано читаю).
До якоїсь підійшов сеньйорити –
і запитую: мовляв, бітте-дрітте,
підкажіть, чи не зі м’ясом ця банка?..
А вона мені киває, засранка!
І пішов, як очманілий, до каси,
і отямивсь лиш у себе в «Паласі».
От сиджу, в сподіваннях блажен,
копирсаюсь консервним ножем...
Й аж вибрязкували стіни «Паласа»,
коли лаявсь я й гарчав, як собака;
бо знайшлося у тій банці не м’ясо,
а знайшлася у тій банці салака!
Й не в Європах загниваючих «made»,
а написано ж внизу, на наклейці,
що це «маде» – уявіть, в Ленінграді!
В маринаді! Не скиміть, європейці!..
Мабуть, їздити все ж треба поближче,
не в якусь таку Республіку Того!
Ми усе їм даємо на абищо –
та самі ж і потерпаємо з того!
Я ж гадав: що не кажи, зарубіжжя,
чудасія там якась, дивовижа...
А виходить, що вони потаємці
метикують, що це ми – іноземці!
І житуха закордонна в них – лажа!
Навіть гірша, вибачайте, ніж наша!
(2023)
Я вже думав: у такому режимі –
не до жартів, тут би вижити тільки!..
А тинялись ми тоді у Алжирі
з делегацією облпрофспілки.
Ну, промови, те і се, кляте НАТО...
Тільки вщент я зголоднів, щиро каюсь!
І не жа́бки, там, для мене принада,
я ж їм, так їх перетак, не китаєць!
Та і Мао сам – тут би нив без перерви!
Просто, бачте, організму потала!
І один мій порятунок – консерви,
що мені у речі Дар'я поклала.
Тільки вийшло, що вона, з переляку,
натовкмачила саму лиш салаку.
І в отому їх готелі, «Паласі»,
як вертаємось – замкнусь у палаті,
й під навколишні молитви Аллаху
споживаю в маринаді салаку.
А на ранок я від згаги – у крик,
мені трібний хоч нарзан, хоч арик!
Ну, і сталося яко́сь – неминуще:
я не витримав, й забіг до продмагу.
Я ж не чахлик їм якийсь невмирущий,
скільки можу удавати салагу!
От стою я там, неначе заблуда,
й то мороз мене бере, то спеко́та.
Хай задрипана, та все ж – це валюта!
Витрачати просто так – дуже шко́да!
Й не чекаючи торговця-лакея,
вибираю скромну баночку, скраю.
Та написано на ній – щось такеє
(я по-їхньому погано читаю).
До якоїсь підійшов сеньйорити –
і запитую: мовляв, бітте-дрітте,
підкажіть, чи не зі м’ясом ця банка?..
А вона мені киває, засранка!
І пішов, як очманілий, до каси,
і отямивсь лиш у себе в «Паласі».
От сиджу, в сподіваннях блажен,
копирсаюсь консервним ножем...
Й аж вибрязкували стіни «Паласа»,
коли лаявсь я й гарчав, як собака;
бо знайшлося у тій банці не м’ясо,
а знайшлася у тій банці салака!
Й не в Європах загниваючих «made»,
а написано ж внизу, на наклейці,
що це «маде» – уявіть, в Ленінграді!
В маринаді! Не скиміть, європейці!..
Мабуть, їздити все ж треба поближче,
не в якусь таку Республіку Того!
Ми усе їм даємо на абищо –
та самі ж і потерпаємо з того!
Я ж гадав: що не кажи, зарубіжжя,
чудасія там якась, дивовижа...
А виходить, що вони потаємці
метикують, що це ми – іноземці!
І житуха закордонна в них – лажа!
Навіть гірша, вибачайте, ніж наша!
(2023)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"1972. Розповідь, яку я почув у привокзальному шалмані"
• Перейти на сторінку •
"1970. Із бесіди Клима Петровича Коломийцева з туристами із Західної Німеччини"
• Перейти на сторінку •
"1970. Із бесіди Клима Петровича Коломийцева з туристами із Західної Німеччини"
Про публікацію
