«Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми –
Все розберіть… Та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?...»

З поеми Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…».

Національне мистецтво… «Без сумніву, в кожного народу є свої характерні психічні риси, а що мистецтво є відбиттям духа, то ясно, що існує національне мистецтво.
Признаки національного мистецтва не в сюжеті. Бо ж чимало чужинців зображали українок в українському одязі та український побут.
Характер національного мистецтва знаходиться у внутрішніх творчих джерелах мистця. Мистецтво є не те, що ми видимо, тільки те, що ми маємо в нас самих. Коли ми маємо в собі творчі джерела, то мистецтво буде само собою.
…. Я признаю національне мистецтво, але для інших цілей – як мистецтво для мистецтва.
Хто зна, чи я думав би так, якби українське сонце не запалило в мені почування туги за чимось, чого я сам не знаю….
Журби заспівати»!* - може, це мій головний імпульс до творчости - ?», - Олександр Архипенко, українець, геніальний скульптор.

В Україні багато професійних, талановитих художників. Українських живописців значно менше.Олександр Мельник з цієї славної когорти. Майже вся його творчість присвячена різним періодам історії України.

Першою наставницею в малюванні та читанні була мама, Анастасія Тихонівна, вчителька початкових класів. Прийшов у цей Світ в селі Мала Офірна Фастівського району, через річку Унава розкинулося село з подібною назвою - Велика Офірна… Перший малюнок – хата, в ній тепло… Дим з димаря йде, значить топиться піч. Коли хлопцеві було 7 років, батьки переїхали до Києва. Перша оцінка з малювання – двійка, бо ніколи не користувався пензликом, фарбами.

Митець веде оповідь (ч.1): «Жили в провулку Шевченка, поруч знаходилася художня студія, її й відвідував. Там навчалося чимало талановитих дітей, Анатолій Кущ, Валентина Мельниченко, в майбутньому відомі митці. В 9-му класі вступив до КХСШ імені Тараса Шевченка. Там же навчався Богдан Ткачик з Тернополя. Згодом, студент Київського державного художнього інституту. Перший курс, факультет живопису, 16 студентів. Олександр Івахненко, мій великий друг, навчався на графічному факультеті. Після другого курсу розподіляли по майстернях, їх було 4. Всі хотіли потрапити до Тетяни Нилівни Яблонської (на той час – керівниця майстерні монументального живопису КДХІ). Вона вибрала дев’ятьох… Дозволили залишити 4-х. Мене перевели до майстерні станкового малярства, керівниця Тетяна Голембієвська. Пощастило вдруге, невдовзі повернули під оруду Тетяни Яблонської. Вперше щастя посміхнулося коли став студентом… Пощастило і втретє – потрапив до Художнього комбінату, там творчо працювали: І.- В. Задорожний, М. Стороженко, І. Литовченко, С. Кириченко, монументалісти-українці…».

Мова… Мова і мистецтво…

Академік М. Марр у своїх «Яфетичних зорях над українським хутором» визнавав: «… пережиток полісемантизму означає українську мову щаблем розвитку більш архаїчним, ніж інші індоєвропейські мови…». Неодноразово замислювався, переконаний, не лише я, чи є той художник українським, якщо не спілкується мовою цієї Землі, декотрі навіть не володіють, не зачаровується українськими піснями, не читає віршів та прози українських авторів, навіть не знає їхніх прізвищ ? Питання риторичне, та все ж…

«Факт існування тієї чи іншої мови – свідоцтво успішно вирішеної важливої життєвої задачі – виживання в певних географічних, кліматичних, соціальних умовах, гармонійно-духовне вплетення у навколишнє середовище. Логічно припустити, реалізація більш-менш глобальної програми. Адже мова є структурним фіксатором опису (образу) світу і свого місця в ньому. Місця. Якщо хочете, дарованого Богом, своєї «землі обітованої»…», - обґрунтовано писав дослідник В. Кирунчик.

Словом можна зцілити, а можна вбити. Тому з ним не можна гратися. До слова слід ставитися обережно та з повагою… Мова ж – недоторкана програма.

Митець-патріот завжди займав активну громадянську позицію. Боровся за утвердження і поширення української мови, йому належать слова: «Русифікація є духовною окупацією».

Для Олександра Мельника головнішим у творчості є зміст, звісно, форма теж важлива. Створюючи картини присвячені різним рокам і вікам, художник намагається стилістично дотримуватися мистецьких традицій властивих тій добі. Як живописець-монументаліст являється продовжувачем традицій Школи Михайла Бойчука. Писав тематичні роботи: приурочені Русі, українському козацтву, буремним подіям 2014-го року, видатним діячам нашого народу…
Створював вітражі, гобелени, мозаїки, розписував церкви…

Олександр Іванович розповідає (ч.2): «Перший вітраж виконав на Тернопільщині, Заліщицький район, село Ворвулинці. Церкву віддали під етнографічно-краєзнавчий музей. У вівтарі написав образ Матері з дитиною, в одному вікні – князі, в другому – земля горить, село горить; третє вікно - жниці і косарі, четверте – свято врожаю. Образи були подібні на святих, сказали: «Переробити…». Вирішив, нічого не змінювати. Перевіряли – М. Стороженко і А. Домнич, затвердили. Гадаю, вітраж не змонтували…
\
Друге замовлення надійшло від Ніжинського педагогічного інституту. Потрібно створити знову-таки вітражі. Перша композиція – збирачі гербарію, друга – портрет вчительки, потім дівчинка з колосками, а поверх них – космонавт. Це були фрески. Зараз, мабуть, моїх фресок немає, бо на їхньому місці вітражі…

Третє замовлення, завдяки рекомендації Миколи Андрійовича Стороженка, в Історичному музеї. Виконав вітражі: «Час Ярослава Мудрого» та «Час Нестора літописця». Брав участь у виставках, вперше – в 1973 році. В середині 70-х минулого століття потрапив під приціл недремного ока КДБ. Хотіли зробити стукачем…».

Світлі люди особливо помітні в темні часи… Митець пройшов непрості випробування. До Спілки художників не приймали, всі члени журі голосували – «за», окрім одного… Траплялися державні замовлення, на Художній раді затверджують, а замовники отримували вказівку КДБ – не пропускати… Картини на виставки не брали, зарплатні нема, майстерні також… Що робити? Писав вдома…

Продовження розповіді (ч.3): «Звернувся Сікорський Михайло Іванович (директор Переяслав-Хмельницького історичного музею) до Миколи Андрійовича Стороженка, - потрібні мозаїки на хліборобську тематику. Микола Андрійович рекомендував мене… Створив чотири стели: «Орач», «Сіяч», Жниця», «Молотник». Вийшов з кризового становища, нарешті отримав грошову винагороду…. Він же замовив серію гобеленів, на тему: «Історичні постаті причетні до Переяслава…» (3х4 м). З’явилися наступні роботи – «Повчання Володимира Мономаха синам», «Сковорода», «Іван Котляревський», триптих присвячений Тарасові Шевченку «Думи мої».
90-ті роки ХХ ст…. Вступив у Спілку художників України. Згодом став Головою секції монументального мистецтва. Державних замовлень тоді вже не надходило, приватних – ще не було… Організовував зустрічі - з духовенством УПЦ КП, провідними архітекторами Києва…

Семеро художників-монументалістів об’єдналися в «Братство Преподобного Аліпія». Поіменно: Микола і Петро Малишки, Ніна Денисова (графік), Володимир Федько (1940 – 2006), Василь Химочка (1950 – 2016), Петро Гончар, Олександр Мельник. Організовували виставки духовного змісту, перша – «Причастя» (Будинок вчителя), виставка «Великдень» відбулася в «Українському Домі»…».

Усі роботи, а вони різноманітні, створені Олександром Мельником згадати складно, бо їх надто багато… Це ймовірно справа біографів. Але, важливі віхи творчого шляху та художні здобутки окреслити потрібно.

1994 – 96-ті роки: розписи церкви в селі Крупець, Рівненської області;
2000-й рік: розписи в Михайлівському Золотоверхому соборі (центральна частина) від Братства…
2001-й рік: персональна антивоєнна виставка «Надія» (галерея Києво-Могилянської академії)
2013-й рік: задумав і запропонував провести Всеукраїнську виставку на антивоєнну тематику, відмовили в НСХУ, вважали, що немає потреби…

2014-й рік: нарешті відбулася виставка під назвою «Надія», цього разу – Всеукраїнська…
2021-рік: величезна кількість українців бачила митця під час подій Революції Гідності зі знаковою картиною в руках - «Бачу справи твої, Людино»… Написав «Мадонна щаслива» й «Та, що знає минуле», згодом дав назву «Неспалима». Після жахних подій в м. Бучі (на тлі війни) з’явилися картини – «На згарищі», «Мрія».
2023-й рік: поява нових творів – «Відродження» (з чорного квадрата зростає цвіт нового Відродження…), «Самоспалена планета. Попередження», «Перемога»**

І, грандіозне (саме так!) звершення Олександра Мельника (головний куратор) – бієнале «Від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Найбільший мистецький проєкт в Україні, 2004 – 2022 рр., відбулося 10 Всеукраїнських виставок (!!), видано 10 каталогів… Мета виставок-бієнале : відродження української історичної картини, правдиве зображення в мистецьких роботах сторінок історії України.

Вивчаючи історію України по наукових, академічних працях, може скластися враження, що великі історичні події творилися винятково не на наших землях, себто, ми нібито весь час (віками) перебували на загумінках Світової історії. Чому так? Є ряд причин, та найважливіша – наша історична пам'ять формувалася для нас ззовні. Історія України переформатована… До наших днів збереглися – скіфські баби, Кам’яна Могила, Змієві вали, Трахтемирівське городище, кургани. Та нам вбивали в голови, що мовляв: то артефактів бракує, якщо вони є, то не мають важливого значення, або ми до них не маємо жодного стосунку… Класичні історики досі твердять, що трипільці не являються нашими пращурами?!

Тепер нам вже відомо, наскільки незрівнянно вище стоять здобутки нашого фольклору від західноєвропейського. Ота вищість стосується і літературних творів, не лише їх. Художня досконалість «Слова о полку…» переважає перші книжні твори Західної Европи. Коли наші пращури у Трипіллі вже мали перші взірці Хліборобської культури, створювали по колу протоміста, з будівлями на кілька поверхів…, чим тоді володіли вони?!

Сергій Піддубний у розвідці «Українські святині ти символи» стверджує, що: «…пектораль, яка належала скитському цареві і була виявлена великим українським археологом Б. Мозолевським в Товстій могилі, ми довели, що головна її сцена зображає не пошиття ритуального вбрання, як відзначав вчений, а нанесення на нього способом вишивання відповідних знаків (рун)…».
Руни – це таємничі давні знаки (букви). Рунічне письмо – система священної писемності…

Зі скрипом, повільно, але минається епоха Калі-юги… У відродженні духовності Світу, поверненню в життя людей високих чеснот, українцям належить провідна роль. Для правдивих науковців, письменників, митців непочатий край творчої праці. До справи, панове! Хай буде!

*З української народної пісні

**Інформація надана художником

P.S.
21 вересня 2023 року відбудеться відкриття персональної виставки Олександра Мельника «Бачу справи твої, Людино» (21.09 – 7.10). Місце проведення: Національний музей Тараса Шевченка (м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 12).

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник «ЛЕЛЕГ – 4» (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).

На фото - картина Олександра Мельника "Шлях у вічність" (Перепоховання Тараса Шевченка в Каневі).