Шукала дівчина до кого прихилитись,
Від злого вітру в лісі дикім захиститись,
Один - її манив принадами без ліку,
А інший- все лякав укоротити віку,
Якщо не обере - то, певно, вже загине…
А звали те дівча незвично- Україна!
Вона молилась Богу й не боялась смерті,
Щеміло між грудей і ноги були стерті,
Та не тремтіли руки, а очі - в очі щиро,
Ні шансу божевіллю, ні краплі для зневіри,
Бо за плечами з болю відростали крила,
І хоч півнеба темрява уже густа накрила
Та кров кипіла гордо і у Дніпро впадала
Щомиті сили жити й надіятись давала
На те, що встоїть серце, не розірве від люті
Відгонить і своїх й прибулих, які лихварством скуті
Сліпим отим бажанням - жагою до чужого,
Для котрих більше злого, нічого святого…
Із вірою у Бога вона припинить чвари
І сонце знов засяє, порозганяє хмари
Не побудує щастя загарбник на руїнах
Не стане на коліна, «помститься» Україна:
Любовʼю до живого, прихистком для правди,
Світоглядом, в якому всі щирі, рівні, раді,
Наукою і спортом, мистецтвом, еталоном,
Лиш для брехні та зради- навічним Вавілоном…
Так з кожним кроком з лісу, через ріку та поле
Летіла вище неба вже вдосвіта на волю
Як торжество відоме лише духовним людям:
Хоч розпʼяли фізично, та вічно жити буде!

6 вересня 2023р.