ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Окремі вірші зарубіжних поетів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Окремі вірші зарубіжних поетів
АЛЕКСАНДЕР ПОП
ОДА САМОТНОСТІ
Щасливий, хто хоч клаптик поля,
Дідівського ще, обробля;
Кому утіхи дають воля
Й своя земля.
Хто їсти і вдягти -- своє
Все має й лиш йому радіє:
Тінь влітку дерево дає,
Зимою ж -- гріє.
Блажен той, що не хмурить брови,
Як зрить годин, днів, років біг;
В здоровім тілі дух здоровий
Хто ще зберіг,
Й вночі спокійно може спать,
Дозвілля присвятить читанню,
А вечір роздумам віддать
І спогляданню.
Так хочу жить -- незнаний, скромний;
Й коли вже перейду межу,
Не скаже й камінь хай надгробний,
Де я лежу.
ВМИРАЮЧИЙ ХРИСТИЯНИН -- СВОЇЙ ДУШІ
Життя іскро, неба брость!
О покинь цю смертну плоть!
Трепет, шал, жага, вагання --
О, блаженство й біль вмирання!
Ти ж, Природо, припини
Її спротив -- з пут звільни!
Чую ангелів вже клич:
"О, сестро, линь нам навстріч!"
Й що так сковує мій рух,
Зір затьмило й глушить слух:
Ні звестись вже, ні дихнуть --
О, душе, це Смерть мабуть?!
Світ зника, все швидший рух,
В очах -- неба сяйво, слух
Спів серафимів впізнає:
Мене крила ввись несуть!
Могило, де твоя могуть?
О Смерте, де жало твоє?
ВІЛЬЯМ МОРІС
ЛЮБОВНІ ЖНИВА
Рук не відводь, коханий мій;
Гойдає віти вітровій;
Й хоч вже убір скидають свій --
Чи ж осені стидитись?
Ти кажеш: скоро холоди,
Й чого нам ждать вже, крім біди?
Живем -- не марні все ж труди,
Й умрем -- в чім же виниись?
Й коли вернеться знов тепло --
Зійде, що сіяне було,
Де радість -- корінь, біль -- стебло,
А колос -- їх сплетіння.
Вже мертвий корінь, любий мій,
Стебло ж чухрає вітровій;
Та збережем ми колос свій
До світопотрясіння.
ВІЛЬЯМ ДЕВІС
ДОЗВІЛЛЯ
Не в мозі ми через біги
Спиниться й глянуть навкруги;
Дивитись довго з манівця
В даль, мов корова чи вівця;
Відстежить в лісі, де та гілка,
Куди горіх ховає білка;
І зазирнуть в сіянні дня
В струмок, що в зблисках весь до дна;
Зріть досконалості вінець,
Як милі ніжки йдуть в танець;
І як розквітне на устах
Той усміх, що зродивсь в очах.
То не життя -- як без жаги
Спиниться й глянуть навкруги!
ДЖОН ГЕЙ
* * *
Украде курицю лисиця,
Здоров'я -- вулична дівиця,
Дочка -- сундук й парчі сувій,
Дружина -- сон і спокій твій;
Злодії винесуть пожитки --
Та це ще невеликі збитки:
Сон, скриня, посуд, гроші, звитки.
Судів найбільш слід уникати:
Присяжні, судді й адвокати
Все відберуть в тебе -- до нитки!
РОБЕРТ ХЕРРІК
ЕПІТАФІЯ ДИТИНІ
Спить тут брунька нерозкрита,
Щойно в плоть і кров відлита,
Що одразу ж і заснула,
Лиш очицями змигнула.
Зором линь сюди і слухом
Де земля їй стала пухом.
ДО ЕЛЕКТРИ
О ні, не благаю цілунку,
І посмішки я не прошу,
Бо враз від такого дарунку
Гординю в душі воскрешу.
Найбільш, на що б міг сподіватись, --
Й це б задовольнило сповна, --
Повітря губами торкатись,
Яке поцілує вона.
БЕН ДЖОНСОН
ДО СІЛІЇ
До мене пий очима лиш
З моїми заодно,
Цілунок в келиху залиш --
Й забуду про вино.
Це -- для душі найвищий дар:
Тамує спрагу в ній.
Я й на божественний нектар
Не проміняю твій.
Тобі я з роз вінок послав,
Не щоб мать щось взамін,
А більш за все надію мав:
Так не зів'яне він.
Лиш подихом торкнулась ти --
Й мені вернула дар;
З тих пір, щоб пахнуть і цвісти,
У нього вливсь твій чар.
ОСТІН ДОБСОН
ПОЦІЛУНОК
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
О, щодня на це згодний!
Цілувавсь я сьогодні,
Та про рифи підводні
Навіть думать не смію.
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
Р.Т. ЖІЛЬБЕРТ
ТРІОЛЕТ
"Люблю тебе, о Боже!" --
Я з уст її почув,
На гімн небесний схоже:
"Люблю тебе, о Боже!"
Й описувать негоже
Відчай, який відчув:
"Люблю тебе? О Боже!" --
Було це, як розчув.
Н. ВОТЕРМАН
* * *
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки;
О, це не бахвальство і поза:
Живому приємніша роза --
Так віршем осяється проза,
Й де й ділись тужливі думки!
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки.
С. БІШОП
КРИТЕРІЙ
Хитрун і дурень в Джулії
На шлюб просили згоди:
Хитрун з-за грошиків її,
Дурний -- з-за її вроди.
Й кого з них вибрать, щоб вона
В житті була безжурна?
Якщо дурна -- то хитруна,
А якщо хитра -- дурня.
ОДА САМОТНОСТІ
Щасливий, хто хоч клаптик поля,
Дідівського ще, обробля;
Кому утіхи дають воля
Й своя земля.
Хто їсти і вдягти -- своє
Все має й лиш йому радіє:
Тінь влітку дерево дає,
Зимою ж -- гріє.
Блажен той, що не хмурить брови,
Як зрить годин, днів, років біг;
В здоровім тілі дух здоровий
Хто ще зберіг,
Й вночі спокійно може спать,
Дозвілля присвятить читанню,
А вечір роздумам віддать
І спогляданню.
Так хочу жить -- незнаний, скромний;
Й коли вже перейду межу,
Не скаже й камінь хай надгробний,
Де я лежу.
ВМИРАЮЧИЙ ХРИСТИЯНИН -- СВОЇЙ ДУШІ
Життя іскро, неба брость!
О покинь цю смертну плоть!
Трепет, шал, жага, вагання --
О, блаженство й біль вмирання!
Ти ж, Природо, припини
Її спротив -- з пут звільни!
Чую ангелів вже клич:
"О, сестро, линь нам навстріч!"
Й що так сковує мій рух,
Зір затьмило й глушить слух:
Ні звестись вже, ні дихнуть --
О, душе, це Смерть мабуть?!
Світ зника, все швидший рух,
В очах -- неба сяйво, слух
Спів серафимів впізнає:
Мене крила ввись несуть!
Могило, де твоя могуть?
О Смерте, де жало твоє?
ВІЛЬЯМ МОРІС
ЛЮБОВНІ ЖНИВА
Рук не відводь, коханий мій;
Гойдає віти вітровій;
Й хоч вже убір скидають свій --
Чи ж осені стидитись?
Ти кажеш: скоро холоди,
Й чого нам ждать вже, крім біди?
Живем -- не марні все ж труди,
Й умрем -- в чім же виниись?
Й коли вернеться знов тепло --
Зійде, що сіяне було,
Де радість -- корінь, біль -- стебло,
А колос -- їх сплетіння.
Вже мертвий корінь, любий мій,
Стебло ж чухрає вітровій;
Та збережем ми колос свій
До світопотрясіння.
ВІЛЬЯМ ДЕВІС
ДОЗВІЛЛЯ
Не в мозі ми через біги
Спиниться й глянуть навкруги;
Дивитись довго з манівця
В даль, мов корова чи вівця;
Відстежить в лісі, де та гілка,
Куди горіх ховає білка;
І зазирнуть в сіянні дня
В струмок, що в зблисках весь до дна;
Зріть досконалості вінець,
Як милі ніжки йдуть в танець;
І як розквітне на устах
Той усміх, що зродивсь в очах.
То не життя -- як без жаги
Спиниться й глянуть навкруги!
ДЖОН ГЕЙ
* * *
Украде курицю лисиця,
Здоров'я -- вулична дівиця,
Дочка -- сундук й парчі сувій,
Дружина -- сон і спокій твій;
Злодії винесуть пожитки --
Та це ще невеликі збитки:
Сон, скриня, посуд, гроші, звитки.
Судів найбільш слід уникати:
Присяжні, судді й адвокати
Все відберуть в тебе -- до нитки!
РОБЕРТ ХЕРРІК
ЕПІТАФІЯ ДИТИНІ
Спить тут брунька нерозкрита,
Щойно в плоть і кров відлита,
Що одразу ж і заснула,
Лиш очицями змигнула.
Зором линь сюди і слухом
Де земля їй стала пухом.
ДО ЕЛЕКТРИ
О ні, не благаю цілунку,
І посмішки я не прошу,
Бо враз від такого дарунку
Гординю в душі воскрешу.
Найбільш, на що б міг сподіватись, --
Й це б задовольнило сповна, --
Повітря губами торкатись,
Яке поцілує вона.
БЕН ДЖОНСОН
ДО СІЛІЇ
До мене пий очима лиш
З моїми заодно,
Цілунок в келиху залиш --
Й забуду про вино.
Це -- для душі найвищий дар:
Тамує спрагу в ній.
Я й на божественний нектар
Не проміняю твій.
Тобі я з роз вінок послав,
Не щоб мать щось взамін,
А більш за все надію мав:
Так не зів'яне він.
Лиш подихом торкнулась ти --
Й мені вернула дар;
З тих пір, щоб пахнуть і цвісти,
У нього вливсь твій чар.
ОСТІН ДОБСОН
ПОЦІЛУНОК
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
О, щодня на це згодний!
Цілувавсь я сьогодні,
Та про рифи підводні
Навіть думать не смію.
Цілувавсь я сьогодні,
А чи завтра зумію?
Р.Т. ЖІЛЬБЕРТ
ТРІОЛЕТ
"Люблю тебе, о Боже!" --
Я з уст її почув,
На гімн небесний схоже:
"Люблю тебе, о Боже!"
Й описувать негоже
Відчай, який відчув:
"Люблю тебе? О Боже!" --
Було це, як розчув.
Н. ВОТЕРМАН
* * *
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки;
О, це не бахвальство і поза:
Живому приємніша роза --
Так віршем осяється проза,
Й де й ділись тужливі думки!
Живому приємніша роза,
Ніж мертвому пишні вінки.
С. БІШОП
КРИТЕРІЙ
Хитрун і дурень в Джулії
На шлюб просили згоди:
Хитрун з-за грошиків її,
Дурний -- з-за її вроди.
Й кого з них вибрать, щоб вона
В житті була безжурна?
Якщо дурна -- то хитруна,
А якщо хитра -- дурня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію